“У всьому цьому є якесь кіно”, – Настя Станко про враження від ночі в Авдіївці

Кадр із фільму братів Коентів “Перехрестя Міллера”

У всьому цьому є якесь кіно.

В Авдіївку ми заїхали в 12 ночі. Одразу за блокпостом наша машина заглохла. Стоїш такий при -22, в місті чорно, світла ж нема, лише збоку вогні коксохіма на цій чорноті. Не чути нічого, взагалі тиша страшна, така аж густа – ріж її, але серед цієї густої тиші ще чіткіше – бух, бух, ніби кувалдою.

Ну і машина не заводиться. Ну і зв’язок звісно ж теж не ловить.

На якийсь раз все ж додзвонююсь до Богдан Анатольевич Кинащук, він каже їхати до якогось гуртожитка, навігатор гуртожиток не знаходить, машина не заводиться, прес-офіцер кричить в трубку не їхати на дев’ятиповерхівку, бо там стріляють. Але машина нарешті заводиться. Ми блукаємо між будинками, і думаємо, що на ранок про нас можуть говорити, як про блуждающу зентіку чи міномет.

Богдан знаходить нам на своєму навігаторі в Києві гуртожиток в Авдіївці, але в гуртожиток нас не пускають, ми стоїмо на вулиці, дивимось на це все, і тут пробігає заєць – великий і казковий. І зупиняється – як в якійсь “Меланхолії” Ларса фон Трієра.

Читайте также: На кожного нашого загиблого під Авдіївкою припадає вісім вбитих ворогів – Цаплієнко

Зранку о 8 діти як ні в чому не бувало йдуть собі до школи, навіть голови не пригинають. І це все під бух-бух-бух.

Ми якось заїжджаємо на стару Авдіївку, на блокпосту біля дев’ятиповерхівки на нас махають рукою. Потім військові питатимуть: хто вас сюди взагалі пустив, тут ж постійно стріляють.

І от ми їдемо. Доїжджаємо до розфігаченого ще в 2015 році магазину. Згадуємо його господиню – абхазку – двічі переселенку. Бо вона пересилилась спочатку з Абхазії в Донецьк, а потім з Донецька сюди в Авдіївку. Коли її питали, чого не біжить далі – казала: всьо, хватить.

І от власники цього розфігаченого магазину запропонували їй там пожити, вона живе, і відкрила там знову магазин.

Читайте также: Террористы массово бегут из-под Авдеевки

І от 8 ранку, стара Авдіївка, всюди гримить, біля магазину стоять десь п’ятеро чоловіків:

– а це хіпстери чи бомжі?

– ну щось штани не на підкаті

– це в них коворкінг напевне, смузі прийшли мутить

– антикафе радше

Мужики стоять п’янючі, зарослі і байдуже проводять нас кудись в далечінь – на вулицю Кірова тобто.

Ні, таки Коени – подумала я.

А в гуртожиток після вмовлянь нас таки впустили. 47 центів за ліжко.

Источник