“Вишиті троянди мали право носити тільки цнотливі дівчата” – Юрій Мельничук
Вівторок, 24 січня 2017
17:52
“Вишиті троянди мали право носити тільки цнотливі дівчата” – Юрій Мельничук9
Автор: Сергій Старостенко
Заступник директора Українського інституту історії моди етнограф Юрій Мельничук 15 років збирає колекцію давніх українських вишитих речей — має більше півтисячі експонатів. Юрій Олексійович вишивати вчився з дитинства від мами. Пізніше досліджував зразки і техніки народних швів у музеях.20 років викладає вишивку на виїзних семінарах.
З чого почалася Ваша колекція?
– Спусковим механізмом стала моя поїздка в Америку у 2003 році. У музеях діаспори є переважно українська вишивка з західних регіонів України. Є навіть пара кролевецьких рушників. А жодного полтавського з червоним деревом.
В ті роки ми багато різного антикваріату купували для музею Гончара. Тоді продавалося особливо багато полтавських рушників з деревом життя. Вони коштували по 40-50 гривень. Аж найбагатший — сто. “Яка пробема? – кажу діаспорянам у Штатах. – У нас є базар антикварний. Я приїду в Київ і щось для вас куплю”. На тій хвилі я пішов на ярмарок, купив раз зо 5 рушників, другий раз, десятий. Вже їх десь зібралося з півсотні.
Я ці рушники поправ, а тоді думаю: який же я їм віддам? Вирішив: жодного. Чого воно туди має їхати, як воно потрібне тут? Воно тут народилося, воно тут повинно жити. Я так їм нічого не передав. А потім я темпи вже не збавляв і купував далі.
Ще 10 років тому антикварні рушники і сорочки коштували копійки. І їх було багато.
Люди ще не знали їм ціни і мало цим цікавилися. Зараз інтерес значно зріс, а з ним і ціни, іде вторинний і третинний перепродаж антикваріату.
Нам треба купувати зараз старий одяг, поки він залишився. Ви бачили, скільки іноземців ходять по таких антикварних ярмарках? Вони це купують і вивозять. Воно осідає у тих їхніх колекціях, бо екзотика. А ці скарби повинні бути у нас.
Автор: Сергій Старостенко
Чому селяни часто продають старе вишиття за безцінь?
– Селяни продають старі вишиванки, бо не розуміють їх цінності. Колишній міністр культури Василь Вовкун 10 років пропрацював режисером на Буковині. Він теж почав колекціонувати одяг. Каже, приїхав одного разу у велике гарне село. У будинку культури ввечері мав бути концерт, який він ставив як режисер. Зранку налагодили апаратуру, поставили декорації, у нього півдня було вільних. Він пішов гуляти по селу. Іде вулицею і бачить: серед подвір’я жінка розклала багаття і кидає в нього вишиті сорочки. Він заскакує на це подвіря: “Чи ви дурна? Що ви робите?” Жінка оторопіла: “Як що роблю? Померла баба, і я спалюю старі речі після неї”. – “Ну як можна палити? Це ж шедеври!” – “У нас, – каже, – традиція після старих людей все спалювати”.
Я розумію спалити старі куфайки, діряві спідниці, брудні ковдри. Але як можна спалити вишивки, рушники, сорочки, в які стільки праці вкладено і це є родова реліквія? Це є ті узори, за якими тепер плаче половина населення. Бо війни, голод і розкуркулювання це все знищили.
Моя баба розказувала — у 1933-му році на самий Великдень, встигла сім’я, п’ятеро дітей і вони з чоловіком, тільки поснідати – заїжджає цілий обоз підвід — більшовики приїхали розкуркулювати: “Платіть 5 тисяч рублів”. У баби з дідом нема таких грошей. Дід не хотів у колгосп іти працювати. Далі вже ніхто не питав — забрали вівці, корову, коня. Вимели все в коморі, і зі стін почали здирати рушники: “Це колгоспне добро. Дояркам треба руки в щось витирати”.
Від баби не лишилось нічого. Війна і другий голод все забрали. По селу пройшовся — хіба рядна післявоєнні. Бабиного вишиття нема нічого.
У нас в родині зберігаємо мою дитячу сорочечку, яку носив у 5 років. Вона доволі проста — хрестиком вишитий хміль чи виноград. Цю сорочечку вишивала прабаба для мого батька. Її носили мій батько, ми з братом її і зносили. Її трошки реставрували, залатали, накрохмалили, і вона вже зберігається як родинна реліквія.
Зараз через лихоліття ми маємо все це якось надолужувати. Але ми щасливі у Бога, тому що ми землеробська країна, а культ землеробський завдяки річному обрядовому колу дав нам десятки тисяч узорів. Різні свята — різні обряди і різні узори. Це все треба досліджувати.
Автор: Сергій Старостенко
Є міфи, що дітям майже нічого не вишивали, бо вони швидко ростуть. Це так?
– Це не так. Вишивали. Звичайно, дитина не бігала в цьому щодня. Так як і дорослі. Весь народний вишитий одяг – це святкове недільне, весільне, до церкви вбрання. Не корову в цьому пасти і не до свиней ходити.
Маленьку дівчачу сорочечку на 5-річну дівчинку з села Русів Снятинського району, де народився Василь Стефаник, я купив у Косові років 8 тому. Покуття — це заповідник, в якому збереглася колосальні кількість і дуже багаті сорочки.
Іду по Косівському базару, уже виходжу з того ярмарку. Але, як кажуть, на ловця і звір біжить. Раптом випадково розвертаюся наліво і здаля бачу — щось там через ряд маленьке лежить вишите червоним. Підходжу – дівчача сорочечка. І більше нічого той чоловік не продавав. Просив за неї 150 гривень. Я поторгувався і взяв на 10 гривень дешевше. Але відразу зрозумів, що це шедевр.
До речі, художники грішать: вони люблять зобразити дівчину в червоній плахті з лопатою посеред городу. Насправді до роботи вдягали чорну дергу, шматок полотнини. Все. Ну хіба що десь ледь вишите.
Чи правда, що найсильніше захищає людину одяг, вишитий узорами з її рідного регіону?
– У фільмі “Код нації” ми робили дослідження: приходили у космополітичному вбранні — джинсах, штанях, футболках, і за допомогою датчиків замірювали енергетичне поле людини. А потім вдягали народний одяг — і дивилися, як змінюється це енергетичне поле. Виявилося — якщо вишивка з краю, звідки походять ваші предки — вона вас захищає і допомагає. Тобто, якщо цілісність енергетичного поля порушена через стреси, погане харчування, воду і повітря, чи родові якісь речі, які на днк у нас записані, в енергетичному полі видно цілі викушені ніби ділянки. Таке енергетичне поле народний одяг вирівнює — він збільшує енергетичне поле майже вдвічі і латає прогалини в ньому. А якщо людина одягає не свій костюм, то у кращому випадку у її енергетичному полі не фіксується ніяких змін, а буває, воно й погіршується. Ми проводили дослідження за допомогою іноземців.
Багато хто мене питає — а якщо від предків не лишилося в домі нічого? Тоді їдьте у ті краї, звідки ваші предки, і дивіться у музеях і приватних колекціях на зразки вишивки. На чому душа ваша затремтить — це ваше. Ви відчуєте резонанс.
Автор: Сергій Старостенко
Які орнаменти в сучасних сорочках — новотвори?
– У нас зараз у народному одязі вінегрет з ковбасою, бо шароварщина все забила. Люди вдягають аляпуваті сорочки, вишиті хрестиком. Хрестик і гладь — пізніша техніка, яка до нас прийшла у 20 столітті. В Україні так звані “брокарівські” узори знівелювали давню вишивку, яка містить понад 250 швів. Хрестик раніше тільки входив у рушникові шви, у геометричних чи рослинних орнаментах. Наприклад, на Полтавщині в один хрестик шиті діагональні черешки в листочках називалися “свиняча доріжка”, а скісні стібочки — “курячий брід”.
Хрестикові червоно-чорні узори — це вплив західної Європи. Їх створили дизайнери, які брали крапкований папір і вимальовували на ньому натуралістичне зображення цих троянд. Їхня роль суто декоративна.
Тоді як в народі вишиті троянди мали право носити тільки цнотливі дівчата. Дівчина, яка позбулася цноти, одягнула сорочку з вишитими трояндами не мала права. Це маркер був певний. У селі варто чхнути тихеченько в кутку, як усе село знало. До такої дівчини могли підійти сусідки і сказати: що ти одягнула? Троянди — це дівочий одяг, як і вінки. Заміжні жінки в Україні вінків не носять.
А в зараз ці всі коди спаплюжили театральні трупи і танцювальні колективи. Вишукане і складне біле шитво зі сцени не видно. А от коли оці рожі повишивать — так за кілометр видно. Про такі аляпуваті сорочки народ сказав: рукави — мов у кров вмочені.
Західноєвропейські лапаті троянди і листя, якими зашитий весь рукав, схожі на червоно-чорне місиво, яке народ назвав “пекло”. З одного боку, це кольори пекла, а з іншого — це пекло шити його. Тому що народні узори мають ритм. Людина відшила один рапорт, другий. І вже цей узір у неї на підсвідомості. Ви його вишиваєте уже і можете співати. А от про брокарівську вишивку сказано: “Що дівчата роблять? -вишивають і співають, а матері порють і плачуть”. Тому що вишивати і співати при оцих трояндах не виходить. Там весь час треба рахувати хрестики, щоб вийшло не як-небуть, не як павук поснував.
Автор: Сергій Старостенко
Якщо розквітла троянда — це квітка Богородиці, це символ чесного дівування, то восьмикутну вишиту зірку могли носити всі.
Сорочки часто вишивали двосторонньою гладдю. Ми маємо в результаті чисте зображення з вивороту, яке відрізняється від лицьового як негатив від позитиву на фотоплівці: це, що зашите з лиця, є біле з вивороту і навпаки. Ефект дзеркала символізує світ і антисвіт, видиме і невидиме.
Дівчата на виданні після Першої Пречистої звільнялися від польових робіт і мали час вишивати і готувати посаг. Кажуть — прийшла Перша Пречиста — стає дівка речиста. Вона вже може говорити. Але не просто, а вишиваючи чи прядучи.
Білизна — у міському костюмі це тонка біла сорочка чи панталони. А в народі білизна — це сорочка. Хто з жінок може похвалитися, що в їхньому гардеробі такої багатої дорогої білизни сто пар? А в посагу дівчини цих сорочок повинно було бути багато — 50-70 у дівчини середнього достатку. Сто і більше у багатої.
Автор: Сергій Старостенко
Вишивання, мабуть, забирало в жінок багато часу. Де вони його знаходили, якщо потрібно було весь час працювати на землі?
– Є стереотип: оце ж як наші бабусі вишивали. Всі уявляємо стареньку бабусю, яка сидить і вишиває. Вона вишивала, коли була молодою дівчиною і мала гарний зір. На тоненькому полотні це все видзьобувала з любов’ю великою. А старша бабуся тільки спогади розказує.
Під час експедиції, бувало, запитуємо: “Бабусю, це ж ви вишивали? – Я вишивала. – А можете показати, як ви це робили? – “Дітки, я не пам’ятаю”. Вона це вишивала замолоду, потім заміж вийшла. Діти пішли одне за одним. Тяжкі часи. Не було коли вже вишивати. Вишивання закінчилося. Моя баба шляхетського роду Мар’яна Казановська народила 9 дітей. Шістьох виростила дорослих. То коли було вишивати?
Зараз люди мають більше часу на вишивку. Але не всі розуміють, чи потрібно цьому вчитися. Вважають — а що там за мудрість вишивати хрестиком. Насправді ж там же 250 швів, про які ми вже не знаємо.
Автор: Сергій Старостенко
Багата вишивка є в тих краях, де селяни мають поле, орну землю. Сіють багато збіжжя. Мають як прохарчуватися і вдосталь залишків, щоб продати їх. Торгівля відбувалася вздовж берегів великих судноплавних річок: Дніпро, Дністер і їх притоки. Купці продавали і тканину, і матеріали для вишивання. У буковинців одна сорочка може бути вишита вовняними, бавовняними, шовковими нитками, сухозліткою, тобто золотими нитками, лелітками, тобто, паєтками, і бісером. Це свідчило про заможність.
Багата і розкішна вишивка у придністровських селах. Там чоловічі сорочки вишивали білим. А взяти вглиб материка — уже скромніша набагато вишивка: тільки уставки зашиті, рукави ніхто там не зашивав.
Які магічні властивості має вишиванка?
– Гуцули називали сорочку — лудина. Тобто, сорочка — наче ще одна людина – такий захист вона давала.
У весільних обрядах у багатьох місцевостях і на Гуцульщині наречений одягав дві сорочки одночасно. Перша на тілі була родова сорочка, яку вишила мама, а поверх неї одягалася сорочка, яку вишила йому наречена. Робилося це для того, щоб він прийняв енерегії нареченої у свій рід і щоб між ними встановилося взаєморозуміння. У народі казали, що таким чином, коли чоловік одягає її сорочку, дівчина “присушує” його до себе. Він починає її краще розуміти. Бо тканина, з якою вона працювала, на якій вишивала, настільки насичена вже її думками, почуттями, любов’ю.
Автор: Сергій Старостенко
Найсильніші кольори – червоний, білий, синій, жовтий. Причому в такому порядку. Це хроматичний порядок у всесвіті. Червоний — початок, імпульс, схід, вогонь. Білий — це північ, накопичення інформації, вода. Синій — повітря, трансформація, захід. Жовтий — південь, результат, земля. Люди вдягають одяг цих кольорів інтуїтивно. Відчувають, які енергії сильні цього дня. Всі стихії походять із п’ятого елемента — космічного ефіру. Це чорний колір.
В системі майя між чорним і синім не робиться різниці. Можливо, через те червоно-синє вишивання на білій тканині характерне для дуже давніх зразків. До ери анілінових барвників у першій половині 19-го століття на Поділлі Тропінін малював селян у червоно-синіх вишиванках. У старих колекціях Вікентія Хвойки — червоно-синє вишиття, а не червоно-чорне.
В рушниках особливо це простежується. Рушники з початку 19-го століття червоно-сині. Потім синій колір замінили на чорний. Це не зовсім правильно. Тому що традиція передбачає, що у весільних рушниках чорного не повинно бути.
В дитячому одязі так само. Дітям треба вишивати червоно-синім, а не червоно-чорним. Домінувати має червоний. Синій — як контур.
Автор: Сергій Старостенко
Борщівські чорні сорочки зовсім не траурні. То все смішна міфотворчість, коли розказують, що у 12-14 столітті татари-турки напали на Поділля і викосили всіх чоловіків. Насправді весь регіон карпато-балканської культури вишивав вовною з чорних овець. Татари тут ні при чому. Потім нитки уже з’явилися бавовняні і різнокольорові, але традиція залишилася. Чорний — колір дуже сильний. Як і білий. Але якщо білий віддає енергію, то чорний її акумулює. Він поглинає і вбирає інформацію.
На Поділлі навіть весільні сорочки вишивають одним чорним кольором.
Якщо подоляни люблять чорну вишивку, то візитна картка Полісся — червоний. А білим по білому не тільки Полтавщина вишивала, а всі регіони.
Похожие записи
Об авторе
