“Українських артистів десятки, які їздять в Росію виступати до цього дня”
Субота, 26 грудня 2015
14:49
“Українських артистів десятки, які їздять в Росію виступати до цього дня”
Що було “перемогою”, що “зрадою” в українській музиці за 2015 рік розмовляємо з Ігорем Панасовим, музичним критиком, шеф-редактором інтернет платформи Cultprostir.ua
“Перемога”
Тільки за вчорашній день почув на рінгтонах у людей в громадському транспорті молодих українських виконавців Brunettes Shoot Blondes, Христину Соловій і групу DVOE. І приємно, і не така вже, загалом, дрібниця.
Безумовною і головною перемогою року, що минає, для сучасної української музики стало те, що її існування і розвиток приймається як очевидний факт все більшою кількістю людей. Публіки на концертах вітчизняних гуртів, котрі йдуть в авангарді музичного процесу, стає все більше. Список інтернет-медіа, які пишуть про нових артистів і віяння в країні, все довший. Колективів, які професійно зростають, чимало. Якість кліпів – виросла.
Кількість сильних дебютів – теж. Форматна поп-індустрія, яка завжди орієнтувалася на сумнівний смак орієнтованих на російський ринок українських виконавців, почала реагувати на нові імена: в недавно озвученому списку номінантів премії Yuna, наприклад, присутні O.Torvald, Mari Cheba і The Erised. “Злива” у виконанні Андрія Хливнюка та Джамали має шанс стати піснею року. На мій погляд, одна з головних, написаних коли-небудь українською мовою. Все це – серйозні зрушення.
Безумовні ньюсмейкери і автори приємних сюрпризів в 2015 році – не тільки ті, хто нашумів в минулому році і зберіг високий рівень польоту в нинішньому. Про все, що зараз роблять “Вагоновожаті”, доречно писати дисертацію або поему. На концертах їхній лідер Антон Слєпаков у два стрибки над сценою долає шлях від професійного артиста до юродивого і назад. В текстах копання на кілометри вглиб, сліпуча самоіронія. І неповторний феномен – композиція “Хундертвассер хунта”. Пісня унікальна, грандіозний антифашистський заряд і кричуща злободенність якої не заважають їй бути фактом мистецтва з великої літери. Нетлінка, безнадійно далека від сьогочасних і, як правило, творчо безпорадних патріотичних поривів.
Те, що відбувається зі співачкою Джамалою останні півтора року – це прецедент не тільки для української музики, але і для українського суспільства. Кожен її вихід до публіки з великим концертом – це позначення нового рівня, нової взятої висоти. Особистісної, артистичної, вокальної, якою завгодно. Її платівка “Подих”- перша успішна спроба в українській музиці створити поп-альбом про любов мовою, не розплющеною під важкими колесами кліше.
“Pianoбой” два роки тому випустив вкрай несподіваний альбом “Не припиняй мріяти”. Ним Дмитро Шуров показав, що його дії лежать поза зоною комфорту слухача, поза передбачуваністю. Повноформатний альбом в Україні поступово перетворюється на необов’язковий формат. У цієї динаміки маса причин, включаючи об’єктивні економічні. Навіть ті, хто все-таки випускає довгограючі платівки, не особливо стурбовані народженням струнких концепцій. Таких цільних альбомів-висловлювань, як у Piаnoбой, не народив жоден український артист медійного рівня.
У цьогорічній його платівці “Take Off” з самого початку відчувається глибока прошивка всіх елементів на генетично-звуковому рівні. Кожен перепад настрою і поворот тематики пісень, кожне аранжувальне рішення працює не тільки на самого себе, а й на загальний результат. Цей альбом схожий на ораторську промову, в якій є свої кульмінації, надломи, тихі місця, емоційні вибухи і навіть красномовне мовчання. Тут немає нічого взятого зі стелі, а порядок слів і звуків гранично важливий.У кожній пісні Шурова – безодня контекстів, яка створює безліч варіантів того, як можна реагувати на неї і що можна в ній виявити.
Гурт “Гапочка” і альбом “Лови мої слова” – це чуттєвий, тонкий, багатогранний, жіночний, велелюбний, різнокаліберний по емоціям, єдиний по щільності подачі інді-поп з душею.
Lika Bugaeva чотири роки тому співала в телешоу “Голос країни” під патронатом лідера “Нічних снайперів” Діани Арбеніної. Близько двох років тому зібрала групу, яку назвала власним ім’ям. Влітку минулого року випустила дебютну платівку “Finally I See”, звістка про вихід якої потонула в гуркоті перших обстрілів на Донбасі. З осені минулого року по осінь цього випустила кілька синглів і кліп на композицію “Fly Away”. На мій погляд, це одна з кращих пісень англійською, коли-небудь написаних в Україні. На початку жовтня сингли і ще кілька пісень зібралися в мозаїку другого альбому – “Zetetic”. Ліка особливий артист – той, у якого другий альбом цікавіше, тонше, ефектніше ніж перший. Це означає, що співачка вміє не тільки тринькати кредит таланту, а й множити його.
Сильні альбоми випустили також Іван Дорн, Gutzul Magik Foundation.
Нову порцію радостей принесла нішева рок-сцена, де флагманом виступають Stoned Jesus, у яких вийшла дуже гідна нова платівка.
Цей рік став періодом відродження фестивального руху – після зрозумілого затишшя в 2014-му. І хоча рівень організації багатьох з форумів викликав лавину критики, такі події, як Atlas Weekend, Zaxidfest, 16+, “Файне місто”, “Країна мрій”, “Джаз Коктебель” і музичну програму ГОГОЛЬFEST можна записати в актив.
Важливий пункт також – велика кількість великих і не дуже турне, які наші артисти дали за кордоном, у тому числі за океаном. “Океан Ельзи”, “Бумбокс”, Іван Дорн, 5nizza – всі вони відзначилися поїздками за океан. ONUKA тільки через безглуздий збіг обставин, пов’язаних з оформленням віз, ще не подолала той самий маршрут.
Нещодавно їхав у метро. У вагон заходить молодик, починає співати “Все буде добре” і з облич пасажирів сповзає пелена важкості днів, десь проступають контури посмішки, хтось впадає в блаженну мрійливість, закохані цілуються з ще більшим ентузіазмом, чоловік десять тихо підспівують, приблизно стільки ж рухають плечима і бадьоро лізуть в гаманець за купюрою. І поїзд вже йде в іншій реальності, де у пасажирів подвоїлися сили, примножилася надія. Потім вони виходять на зупинці, ховаються в тумані повсякденності і користуються цим подарунком, поки знову не прийде відчай і не підтягнеться нова підмога.
“Зрада”
Єдиною формою зради для мене є бажання плювати в колодязь, звідки черпає сили українська музика і, слідом за нею, слухачі. Таких незадоволених в 2015 році теж вистачало. Але я вірю в те, що майбутнє не за ними, а за тими, чиє серце здатне розчути найважливіші ноти, які народжуються в Україні, і нести їх по життю, не дивлячись ні на що.
Мова йде про заздрість, коли менш популярні заздрять більш популярним, мають упереджене ставлення до успіху тих, хто його досягнув.
Дуже роздратував скандал з приводу гуру “5nizza”. Українських артистів десятки, які їздять в Росію виступати до цього дня. Просто не всі так помітні. Наприклад гурт з Харкова “Pur:Pur” цілі тури дає, але ніхто на них за це не кидається. А “5nizza” більш талановиті, виразніші, ефектні, культові. Через це стали предметом для цькування. Протягом року всіляко захищав цю групу, при цьому розуміючи почуття тих, хто нападає. Інтерв’ю наших хлопців телеканалу “Lifenews” це безумовна дурниця, яку вони зробили. Не слід їм було туди йти. Як і у випадку з поетом Сергієм Жаданом, який запросив поетесу із ЛНР в Харків на форум, де мали обговорювати проблеми взаємодії України і Донбасу, самосвідомість теперішнього українського суспільства. Жадан як один із організаторів цього заходу для діалогу привіз давню знайому Олену Заславську, що не приховує своєї неприязні до сучасної України. За це Сергій був просто обпльований нашими патріотами, назвемо це так. Дійшло до того навіть, що казали: мало тобі пику натовкли тоді, навесні 2014-го.
Приблизно те саме відбувається з гуртом “5nizza” через гастролі в Москві. Хоча, слава Богу, тема пішла. На даний момент всі залишилися при своєму. Цькуванням займалися журналісти, менеджери, не приховував своєї неприязні до колег Антон Слєпаков. Його важко запідозрити в творчих ревнощах, він просто дуже принциповий в цій позиції, тому його думка була жорстка достатньо.
Кожен із українців в міру своїх сил переймається зараз ситуацією в країні. Різну позицію, реакцію визначає досвід і інформація, отримана безпосередньо. У когось на Сході друг загинув, хтось і на сто кілометрів не наближався до цієї лінії фронту. Ми не в праві нікого звинувачувати.
При тому, що дует “5nizza” одне ціле, його учасники Сергій Бабкін і Андрій Запорожець абсолютно різні люди. Останній вже багато років живе на Балі поза інформаційним потоком. І його реакція на даний момент пов’язана з тим, що він не хоче займати якусь позицію конкретну, чого від нього вимагають критики гурту.
Він її ніколи не займав і для нього, що б не відбувалося в світі, це не привід цю позицію займати. Це особистий шлях людини, він його обрав, задовго до подій, які відбуваються на його батьківщині і до того, коли найбільш активно почали вимагати від нього реакції.
Нікого не цікавило, що відбувається з цією людиною. Слухали пісні, комусь подобалось, комусь ні. А тут з’явилися якісь вимоги. Зрозуміти ж, як людина жила до того, як вона будує стосунки зі світом, можна було і раніше. Поспілкувавшись з ним, зрозумів, що він як і раніше займався самовдосконаленням і транслюванням цінностей, пов’язаних з любов’ю, дружбою, миром, взаєморозумінням між людьми. Картина довкола помінялась і стали по іншому реагувати на це. Але його це не збиває з шляху. Радий, що в нього достатньо внутрішніх сил не піддаватися цьому.
З Бабкіним трохи інакше. Він живе в Харкові, нікуди не їздить надовго, грає в театрі, випускає сольні альбоми. Його відсторонена поведінка в рамках “5nizza” і реакція на цькування пов’язане з тим, що він дуже сильно занурений в артистичне життя і це теж не новина останніх двох років. Бабкін зажди був таким. Бачив виставу за його участю, де він Дракулу грає, це дуже сильно, це потужне емоційне занурення. Тепер уявіть театр, музична кар’єра, сім’я, величезне значення якої Сергій не приховує – як при такій багаторічній завантаженості він може реагувати на події, до яких він не дуже прив’язаний.
Обидва хлопці не досвідчені, не вміють швидко адекватно формулювати, аби усім іншим стало зрозуміло, в якому стані вони перебувають.
Масла у вогонь конфлікту ще додала обмеженість тих, хто на них нападає, не намагаючись розібратися. Був на трьох концертах “5nizza” протягом року. Мені не треба доказів якихось ще для того, щоб мені стало зрозуміло, чого гурт хоче. Своєю творчістю вони роблять дуже велику роботу для того, щоб люди на території, де вони виступають, перестали ненавидіти когось, стріляти в когось, бажати страждань комусь. Їх музика відміняє подібні почуття і ставлення до світу, якщо людина до неї наближається і починає контактувати.
Не кажу, що людина, яка побувала на їх виступі, не візьме автомат і не поїде воювати з “фашистами” в Україну, але в піснях “5nizza” багато такого, що здатне її зупинити. І тому я тільки за те, щоб вони виступали де тільки можливо.
Гуртом “Гайдамаки” донедавна Україна могла пишатися.
В цьогорічному альбомі “УкрОп” його музиканти почали передавати якісь емоції, смисли, пов’язані з тим, що відбувається в країні, з війною на Донбасі і в результаті постраждав естетичний бік. Мені нудно таке слухати. Бо це гасла, а не пісні. “Гайдамаки” виглядають як люди, які обчиталися новин і не можуть з цим нічого зробити.
Споріднений з ними гурт “Козак систем” в цьому смислі куди більш цікавий, є теж плоскі моменти, але вони над енергією працюють музичною, а не над тим, щоб застенографувати поточні події.
Ніколи нікого не звинувачую, просто намагаюсь зрозуміти. Те, що відбувається з країною, накладає відбиток на все, що б людина не робила.
Коріння проблем в наслідках розхитаності нашої психіки. Позбулися сталих форм життя, ми всі намагаємось зрозуміти, де добро, де зло, як себе поводити, яке ставлення до подій в світі найвірніше.
Переживаємо залежно від того, в кого які якості характеру більш виразні. У когось більше заздрості, у когось агресія накопичилась, у когось особиста історія може за цим стояти. Якщо музикант сильно занурений в соціальний процес, безумовно, його творчість починає деформуватися.
“Гайдамаки” їздили в АТО, виступали перед військовими. Багато іншої активності громадянської проявляли. Далеко не у всіх артистів після такого лишається на творчість часу, сил, нервів. Хоча, наприклад, у гурту “Антитіла” трохи краще, на мій погляд, це виходить. Пісня “У книжках” одна з найкращих на тему війни і теперішніх подій. Там більш майстерно передані почуття, які наповнюють будь-яка здравомислячого українця зараз.
Об авторе
