За три роки зможемо повністю забезпечувати себе газом
Вівторок, 17 січня 2017
07:55
За три роки зможемо повністю забезпечувати себе газом
Автор: ВОЛОДИМИР КАЗАНЕВСЬКИЙ
Найпомітніший успіх 2016 року — у зменшенні газової залежності. Вона була ахіллесовою п’ятою не тільки української економіки, а й політики. Вперше отримали нульовий імпорт російського газу. Імпорт з Європи — на рівні 11 млрд кубометрів.
Скоротився й рівень споживання. Якщо у 1990-х щороку треба було 80 млрд кубометрів блакитного палива, всередині 2000-х — 60 млрд, то торік — близько 30 млрд куб. м.
Також забезпечили атомні станції неросійським паливом. В останні роки його імпорт у японсько-американської компанії “Вестінгауз” становив 6–7% загального обсягу. Торік — близько третини. Цього року можемо зрівняти обсяг закупівлі з альтернативного джерела з імпортом у російського “Твела”.
Занепокоєння викликає слабкий перехід до енергоефективної економіки. Потрібно створити систему стимулів для населення. Без монетизації субсидій позитивних наслідків не буде.
Мінусом останніх трьох років стало й те, що не розглянули нову енергетичну стратегію. Хоча є її готовий варіант.
Влада не бере до уваги ще один фундаментальний виклик: паливно-енергетичний комплекс розтягується на шматки олігархічними імперіями. Процес триває з середини 2000-х і призводить до хаотичного розвитку галузі. Кожен реалізовує свою стратегію безвідносно до стратегій інших та національних інтересів. Скажімо, для когось базовим буде вугільний сценарій. Воно — на окупованій території. Це створює нову залежність для України. Також суперечить фундаментальному розвитку галузі в обмеженні шкідливих викидів.
Олігархи намагаються поставити собі на службу національного регулятора. Звідси бездумне штампування нових тарифів. Міжнародний валютний фонд вимагав 75-відсоткової відповідності ціни до вартості імпортованого газу, але уряд підвищив тарифи до 100%. Споживачі отримали квитанції із захмарними цифрами в умовах зубожіння і соціальної напруги. Регулятор пішов назустріч монополістам.
Це висвітлює наступну проблему — неефективність роботи Антимонопольного комітету. Він жодних проблем не бачить, навіть коли всім зрозуміло: 70% генеруючих потужностей теплової енергетики перебувають в одних руках, і це — небезпечно.
У внутрішній і зовнішній енергетичній політиці повинен бути координатор усіх міністерств і відомств, які мають стосунок до сектора. Для цього потрібно призначити профільного віце-прем’єра або спеціального уповноваженого на рівні уряду.
Коли немає консолідованої позиції, маємо різновекторний рух. Тоді Нафтогаз, наприклад, вирішує проблему запасів газу на зиму, виходячи зі своїх корпоративних бачень, а тепловики (для ТЕС основне паливо — вугілля) — зі своїх. Як наслідок, не створені додаткові запаси газу на випадок переривання постачання вугілля з окупованих територій.
У Євросоюзі близько 10 країн займають проросійську позицію. Це створює ризики для нас. Постачання з Угорщини, наприклад, переривалися кілька разів. Ми не можемо бути застраховані від несподіванок.
Якщо одночасно працювати над енергозбереженням та нарощенням власного видобутку газу, то імпорт нам взагалі не потрібен. Ми споживаємо блакитного палива вдвічі більше, ніж Польща. При цьому структури економіки країн подібні.
Споживання газу можемо знизити ще на 3–4 млрд куб. м. Є програма, яка дозволить протягом найближчих трьох років підняти його видобуток в Україні з 20 млрд куб. м до 25–26 млрд куб. м. Для цього треба зменшити дикі ставки рентної плати.
Росія подає як доконаний факт, ніби от-от її газ підійде до турецького берега в обхід України. Насправді ж, “Турецький потік” вона не будує. Навіть Держдума ще не ратифікувала відповідну угоду.
Крім того, турецька сторона не отримала від російської деталізованої карти проходження газопроводу суходолом, де будуть потрібні складні процедури погодження. На менеджерському рівні Газпрому визнають, що 2019 року “Турецький потік” не з’явиться. Однак у притаманній РФ манері монополіст чинить політико-психологічний тиск.
З другого боку, наш статус провідного транзитера — не вічний. На початку 1990 років 80% російського газу в Європу йшло через Україну, нині — менше 50%.
Для нас важливо мобілізувати тиск на Росію з боку ЄС. Довести, що вилучення України із системи транзиту — це не перевага для Європи. Так вона збільшує свою залежність — додаючи маршрути, але не змінюючи постачальника.
Зараз ідуть багатосторонні переговори про створення консорціуму за участю Укртрансгазу й групи європейських компаній — без Газпрому. На нашому боці — стаття 274 Угоди про асоціацію з ЄС. Вона передбачає, що Євросоюз повинен враховувати наявний потенціал України при втіленні своїх проектів. Наш маршрут має перевагу: він економічно вигідніший. Тож Україна залишиться основним транзитером.
Об авторе
