“Хлопчик сказав перше речення і замовк”

Пʼятниця, 06 січня 2017
07:50

Газета по-українськи

Культура

“Хлопчик сказав перше речення і замовк”

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: Катерина ЛУК’ЯШКО

”Мужицький ангел” — частина кінотрилогії ”Моє дитинство”. У ній використали мультиплікацію. За сюжетом, янгол вирішив жити з людьми, допомагати їм. Одного разу зрозумів, що замастив свій білий одяг і більше не може повернутися на небо

— Сподобалося, що янгол подружився з дітьми. Їм було так весело разом. Грали в сніжки, співали. Як ми в школі, тільки без янгола, — каже 8-річний Данило Оліферчук після прем’єри фільму “Моє дитинство”. В столичний кінотеатр “Київ” прийшов із батьком.

Стрічка складається з трьох частин.

— Їх об’єднує тема становлення особистості. Ідея народилася 2010 року. Тоді не могла уявити, наскільки історії дітей післявоєнного часу стануть актуальними для України, — каже режисерка картини 27-річна Ірина Правило.

Частину кінотрилогії “Мужицький ангел” зняли за однойменним оповіданням Степана Васильченка. Поєднали мультиплікацію із грою акторів. За сюжетом, янгол вирішив жити з людьми, допомагати їм. Дія відбувається після Другої світової. 6-річний Іванко хоче, аби на Святвечір до куті на столі був мед. Напередодні Різдва мати посилає сина в церкву. Має помолитися, аби Бог зглянувся на їхні злидні. В храмі Іванко бачить ікону Мужицького янгола. Біля неї — солодощі. Хлопчик починає просити “хоча б одного щербатого горнятка меду”. Янгол дає і возноситься на небо.

— Стрічку ми знімали в селі Нижній Березів на Івано-Франківщині.Там живе руденький хлопчик Толя. Коли робили пробу, мав сказати: “Бог і не чув того, як я йому рано й увечір молився, щоб була кутя з медом. Не хочеться вже мені й до церкви ходити”. Дитина сказала перше речення і замовкла. Всі кажуть, щоб продовжував. А він головою ­киває, мовляв, ні. Я підходжу, а в нього очі на мокрому місці. Він мені говорить: “Я не можу того сказати”. Я зрозуміла, що він вірить у ці слова. Думає, що йому дійсно заборонять до церкви ходити, а він же хоче, — розповідає Ірина Пра­вило.

Частину “Кров” зняли за оповіданням грузинського письменника Нодара Думбадзе на його батьківщині.

Це дипломна робота режисерки.

— Приїхавши в грузинське село Хідіставі вперше, ми зустріли 12-річного хлопця. Я побачила його біля дороги й попросила водія зупинитися. Зрозуміла, що саме він має грати головного героя. Вискочила з машини. Щось намагалася пояснити англійською. Перелякала дитину. Не розумів, що від нього хочуть. Виявилося, що це Герундій Чігогідзе, ­двоюрідний небіж автора оповідання “Кров”. Він ішов нас зустрічати. Останню сцену ми знімали в тій кімнаті, де насправді відбувались описані події.

Третю частину “Мій університет” знімали в Італії за оповіданням Ніно Палумбо.

Кінотрилогію “Моє дитинство” покажуть на кількох благодійних показах для дітей ветеранів АТО. В український прокат фільм вийде восени цьогоріч.

Источник