“Батька виселяла на вокзал, замки вішала, у плечі виштовхувала”
Вівторок, 27 грудня 2016
07:25
“Батька виселяла на вокзал, замки вішала, у плечі виштовхувала”2
Фото: ФОТО надане Ольгою Гавриляк
— Через батьківську хату ледь ногу не втратила. Була суцільна гематома. Лікарі сказали, якщо негайно не прооперують, доведеться ампутувати. Так відлупцював мене племінник. Вимагав, щоб віддала йому документи на будинок, — говорить 53-річна Ольга Гавриляк із селища Давидів Пустомитівського району на Львівщині.
2009-го в місті Сколе успадкувала батьківську хату. За право власності сім років судиться з племінником 27-річним Романом Явдиком.
— Коли Романові було 4 роки, його мати втекла від мого брата з коханцем. Квартиру продали. Хлопчика виховували мої батьки. За кілька років тато помер, 2009-го не стало і мами. Перед смертю вона оформила на мене дарчу. Коли поїхала до хати прибрати, заявився Роман зі зведеним братом Андрієм. І давай мене за волосся тягати. Кажуть: “Віддавай документи на хату добровільно, бо відправимо тебе до батьків на цвинтар”. Я знепритомніла. Сусіди викликали “швидку”, поліцію. Мене забрали в лікарню, вкололи знеболювальні. За 3 години повернулася забрати сумку, телефон. А їх там уже четверо. Приєдналася мати Романа з вітчимом. На поріг не пустили.
Через гематоми у жінки почалося зараження крові. У лікарні пробула місяць.
— До мене жоден слідчий не прийшов. А ті четверо шастали коридорами лікарні, погрожували. Лікареві пропонували 200 гривень, щоб не писав, що я у них перебуваю, — згадує Ольга Володимирівна. — Мені зробили операцію. Ще за місяць злягла в передінсультному стані.
Зібралась із силами і знову поїхала у Сколе. Замки були поміняні. Визвала поліцію. Вони зламали двері, склали протокол. Потім стали перевіряти мої документи на право власності. Говорили зі мною 5 годин. Казали, треба з’ясовувати, чи законно набула права власності.
Пізніше дізналася, що кримінальне провадження за побиття закрили. Списали на побутовий родинний конфлікт.
Мого старшого сина Остапа на початку 2015-го відправили в Донецький аеропорт. 21 січня подзвонив татові: “Вибачте. Маю гранату при собі. В полон не здамся”. За два дні побачила його в лікарні на відео з полону бойовиків. Ледь серце витримало. Просила племінника, щоб дав спокій. У мене син на війні. А він: “Я його туда не посилав”. Ще чотири рази мені погрожував. Усі звернення до правоохоронних органів були марні. Подала до Європейського суду на бездіяльність Сколівської районної та обласної прокуратури, написала президенту.
У листопаді суд дозволив поставити на успадкований будинок Ольги Гавриляк сигналізацію. Призначили їй особисту охорону.
— Моєму батьку належала одна восьма будинку. Кімнатка площею приблизно 8 квадратних метрів, — говорить Роман Явдик. — Після смерті бабці Ольга батька виселяла на вокзал, замки вішала, у плечі виштовхувала. Маю відеодокази. 2014-го тата не стало. Вона добилася, щоб її визнали повноправним власником будинку. Позбавила мене кутка. Сім років по судах — і марно. Але відступати не буду. Зараз орендую житло. Я її не бив. Сама сорочки на мені дерла, палицею махала.
Пропонував навіть викупити в неї свою частину. Але Ольга і слухати не хоче. Сказала, краще продасть чужим людям.
— Роман тут виріс. Бабці допомагав. Доглядав, як злягла. Вона все казала: “Мій Ромчику, мій Ромчику”, — говорить 67-річний Володимир Краснянський, сусід Романа Явдика.
— Із батьком похорон їй зробили. Та й Ольга — нормальна жінка. Але за хату затіяла війну. Хоче продати. Жити їй є де, на відміну від Романа. У те, що він бив її — не вірю. То вона на нього постійно верещала.
— Матір Ольги померла у неї вдома, в Давидові, — каже 84-річна Ольга Вітрук, мешканка Сколе. — Покійна бабця мені розповідала, що у власній хаті була не вільна. Не могла слова сказати наперекір синові чи внуку. Ті на бабу зразу з кулаками кидалися. А Ольгу Роман два роки тому так побив, що ледве до телефону доповзла, щоб “швидку” викликати. Побої зняла. Всі сусіди про то знають, а він заперечує.
Похожие записи
Об авторе
