РАДНИК ГОЛОВИ НАЦПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ ВІКТОР ЧАЛАВАН: “В ЗСУ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНАХ НЕ РОЗРОБЛЕНО ЖОДНИХ ІНСТРУКЦІЙ, ЯК СЕБЕ ПОВОДИТИ, КОЛИ ЛЮДИНА ПОТРАПИЛА ДО ПОЛОНУ “

Війна на сході України триває, а реалії перебування громадян України в полоні за правового режиму "антитерористичної операції" переконують нас у тому, що у цій царині права треба якнайшвидше навести лад, запровадивши нові правила встановлення справедливості.Від того,як працюватимуть у нас правові норми, у тому числі і норми міжнародного права, від того, яким чином діятимуть закони – із обов’язковим покаранням воєнних злочинців; від того, як швидко буде запроваджена і діятиме державна програма підтримки військовополонених, – сьогодні залежить і наша перемога у війні, і утвердження незалежності держави Україна. Адже війна насправді має іти за правилами – правилами збереження життів і духу наших вояків.

Наш співрозмовник – радник голови Національної поліції України, перший керівник Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення МВС України ( у 2014–2015 рр). Віктор Чалаван.

“МИ ДОБРЕ ЗНАЄМО УСІ ПРІЗВИЩА, ВІЙСЬКОВІ ЗВАННЯ ТА ПОСАДИ  ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ, ЩО ДІЮТЬ В УКРАЇНІ”

–  З точки зору класики міжнародного права, поняття “військовополонений” може бути прив’язане тільки до офіційного стану війни. Не може бути юридично жодних військовополонених, якщо війни немає. Де-факто, це військовополонені, тому що люди потрапляють до полону в ході бойових дій, а де-юре вони не є військовополоненими. І це не колізія, це юридична реальність, яка випливає із політико-юридичних колізій навколо терміну “антитерористична операція”. Антитерористична операція – це операція поліцейська, а на війні, там, де відбуваються бойові дії, є поняття “комбатант”, “не комбатант” і “військовополонений”. ” Комбатант” – це той, хто бере участь у бойових діях. “Не комбатанти” – це цивільне населення,а також ті люди, які не носять воєнної форми, не носять і не застосовують зброю і не включені до списків військових частин сторін, які беруть участь у військовому протиборстві.

– Якими правовими нормами та дією яких механізмів впливу керується держава у своїх вимогах щодо тих, хто утримує воїнів українського війська у полоні?

– Очевидно, українська держава не може якимось чином впливати на ситуацію в тимчасово окупованих регіонах, тому що там відсутня наша юрисдикція – де-юре ми не контролюємо ту територію. І де-факто теж. Але з точки зору здорового глузду і юридичної логіки, якщо ми виходимо з того, що ми в правовій державі, ми аналізуємо АТО як свого роду правовий режим, то антитерористична операція, –- ще раз повторюю, це поліцейська операція, яка передбачена положеннями Закону України “Про боротьбу з тероризмом” і має відповідні правові межі і модальності. Це значить, що за фактом кожного незаконного утримання людини в полоні треба вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і за статтею 146 Кримінального Кодексу України розпочинати кримінальне провадження про незаконне викрадення і незаконне утримання людини. Це не буде де-юре статус “полоненого”. І ті представники бойовиків, хто незаконно утримував наших військовослужбовців,представників правоохоронних органів, інших осіб-громадян України, повинні з часом нести суто кримінальну відповідальність. Юридично це повинно бути кваліфіковано як факт викрадення і незаконне утримання особи, пов’язане з фізичними чи психологічними катуваннями, і для визначення покарання за ці злочини передбачені відповідні статті Кримінального кодексу.

– Чи є термінова необхідність у тому, щоб прийняти державну програму з відповідним нормативно-правовим забезпеченням, спрямовану на захист прав військовослужбовців, які перебувають у полоні, із передбаченням дієвих механізмів контролю за дотриманням цих прав, а також щодо системи звільнення військовополонених, до того ж із зазначенням суворих термінів виконання угод держави з ворожою стороною?

– У даному випадку це предмет переговорного процесу – розмови щодо порядку звільнення та умов утримання наших бійців, що знаходяться у російському полоні так званих ЛНР-ДНР.

Ще один вимір проблеми – політичний. В різних країнах світу подібного роду прецеденти вирішувалися не шляхом різнопланових “танців” навколо ” Мінських угод” і “не-Мінських угод”. Є дуже дієвий політико-дипломатичний крок, на який повинна зважитися українська влада, не нинішня, так наступна. А саме: визнати окуповані де-факто території Донецької та Луганської області як офіційно окуповані, що з точки зору міжнародного права ствердить факт, що Росія як держава-агресор повинна нести повну відповідальність за те, що відбувається на окупованій території, – і тоді якщо ми, Україна, навіть не будемо замінювати правовий режим антитерористичної операції на правовий режим воєнного стану, ми все одно зможемо, визнавши в односторонньому порядку ці території тимчасово окупованими, з точки зору міжнародного права перекласти всю відповідальність за те, що там відбувається, на державу-агресора – Росію, – і це стосується офіційних представників російської держави, “яких там немає”, як вони із Володимиром Путіним стверджують.. Ми добре знаємо усі прізвища, військові звання та посади військовослужбовців Російської Федерації, що діють в Україні, знаємо частини та підрозділи, які діють на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей. Це дозволить з часом, коли Україна поверне суверенітет над тими територіями, провадити розслідування за класифікацією “військові злочини” і “злочини проти людяності”, – зокрема це усе, що стосується поплічників бандита Мотороли, який загинув. Є підтверджена інформація про розстріли українських військовополонених і цивільних громадян України. Ми ведемо пошук місць захоронення таких людей, – такі місця є, і вони нами частково вже установлені. З часом винні мають бути покарані не тільки під кутом зору відповідних санкцій, передбачених Кримінальним Кодексом України, а і за злочини проти людяності. Президент Володимир Путін, його генералітет, офіцери, усі учасники російської авантюри на сході України повинні будуть відповідати за свої злочини у Гаазькому трибуналі. І за злочини, скоєні в Україні, і за бомбардування мирних міст у Сирії. Питання часу – коли?

“ЯКЩО  ЛЮДИНА  НА СЛУЖБІ, ТО  ТЕРМІН ПЕРЕБУВАННЯ У ПОЛОНІ ПОВИНЕН БУТИ ЗАРАХОВАНИЙ ДО  СТАЖУ  ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ“

– А чи не буде у нас утрудненим контакт з Гаазьким трибуналом за рахунок неприйняття Україною Римського статуту?

– Йдеться про велику політику і про Українську державу, яка, з одного боку, “десь на Сході”, у Донецькій та Луганській областях, воює із Російською Федерацією, – а з іншого, підтримує з нею цілком нормальні торговельно-економічні відносини. У медицині є чітко визначений термін – “роздвоєння особистості”. В політико-правових реаліях, – підкреслюю, я не є політиком і не хочу критикувати Президента, парламент, уряд, – але історія – це точна наука: є історичні паралелі, історичні прецеденти і нічого нового вигадати неможливо. Скільки війну не називай “антитерористичною операцією”, за своєю суттю вона буде війною, – щодня у нас гинуть люди. Щодня! До того ж, з нашого боку, зі сторони України гинуть кращі люди, – в той час, коли з того боку гинуть бандити і негідники, яких Володимир Путін назбирав по всій Росії і відправив на схід України, до Луганська і Донецька, захищати примарні ідеї “русского мира”.

Очевидно, що державна програма підтримки військовополонених у нас відсутня, як відсутнє і спеціальне законодавство, яке регламентувало би реабілітацію тих людей, які повернулися з полону, в тому числі і в частині спеціальних програм соціальної і психологічної реабілітації таких осіб. Більшість таких людей у полоні зіткнулися і стикаються з нелюдським ставленням, вони переживають свої біди самі з собою, українське суспільство їх не відчуває і не розуміє. І єдині, хто допомагає “витягнути” їх в соціальному плані і реабілітувати у психологічному вимірі – це рідні, близькі і бойові товариші.

Що стосується статусу військовополоненого – у нас в Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також у правоохоронних органах не розроблено жодних інструкцій чи нормативних актів, як себе поводити, коли людина потрапила до полону. У збройних силах держав-членів НАТО передбачені такі правила, що людина,яка потрапила до полону,має право назвати своє прізвище, ім’я, по-батькові, військове звання і посаду,яку вона посідала, а також особистий номер – ідентифікатор. Більш за те, у Сполучених Штатах Америки навіть існує спеціальна медаль, якою відзначаються солдати і офіцери, котрі потрапляли до полону і гідно себе поводили.. У нас такого немає, хоча по суті, ставлення до людей, які потрапили до полону, не можна порівняти із сталінськими часами, – ніхто цих людей уже не вважає зрадниками, ніхто не вважає їх такими, які негідно себе повели, але розуміння державою, що цим людям треба допомогти в плані соціально-психологічної реабілітації, немає. Жодних програм, стратегій не існує на сьогоднішній день. Лише волонтери! Доземний їм уклін!

– Коли вояк перебуває у ворожому полоні, за ідеєю, у нього продовжується вислуга, йому надаються звання, зберігається зарплатня, надаються нагороди.

– Якщо боєць чи офіцер потрапив до полону, – і це стверджений факт, – виникає питання, у зв’язку з чим це сталося, – хіба він сам себе на війну послав, чи його послала держава? Якщо вояка туди послала держава і він потрапив до полону внаслідок виконання бойових завдань, чи завдань АТО, то відтак він знаходиться на службі, – чи на дійсній військовій службі, чи на службі у правоохоронних органах, – і, безумовно, якщо людина на службі, то термін перебування у полоні повинен бути зарахований до стажу військової служби чи служби у правоохоронних органах, і всі виплати, інші належні види матеріально-побутового забезпечення мають бути відшкодовані державою такій особі у повному обсязі після повернення з полону.

І що стосується такої системи, то краще нехай будуть “кол-центри”, нехай будуть волонтери, нехай будуть в гуманітарному вимірі так званого “Мінського процесу” працювати люди на зразок Віктора Медведчука, які можуть витягнути хоча би одного, хоча би кількох наших людей з полону, аніж ми цю проблему будемо замовчувати і не будемо вирішувати взагалі. Очевидно, держава недостатньо усвідомлює проблему і не займається питаннями військовополонених тією мірою, у якій ці люди потребують державної уваги.

– Чи існують насправді, як сповіщають воякам консультаційні центри, належні їм державні компенсації за перебування у полоні, і чому ця інформація вкупі з виконанням обіцянок держави, – якщо це насправді передбачено, – невідома на загал?

– Хочу сказати від себе особисто, як людини, яка в 2014-2015 роках, – рік цієї війни, – опікувалася усіма добровольчими підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що я дуже вдячний і пані Ірині Геращенко, і пану Віктору Медведчуку за той внесок,який вони щоденно роблять у справі звільнення наших людей, у полегшенні їхніх страждань під час перебування у ворожому полоні. Очевидно, неправильно стверджувати, що це заручники – це не є заручники, їх ніхто не захоплював у якості заручників, – і знову ж, категорично невірно говорити, що Україна утримує заручників. На відміну від Росії, якої офіційно “немає” на сході України, у Донецькій і Луганській областях, “ЛНР” і “ДНР” не є суб’єктами міжнародного права, а є незаконними бандитськими формуваннями, в той час як Україна затримує бойовиків абсолютно законно, відповідно до діючого законодавства і дає належну правову оцінку їхнім діям. А що стосується перебування наших людей у полоні, то це, безумовно, міжнародний злочин, скоюваний офіційними особами Російської Федерації. Це злочин щодо громадян суверенної держави Україна, і щодо цього повинні бути відкриті кримінальні провадження.

Я хотів би наголосити: коли людина повертається з полону, то їй потрібно звернутися до Національної поліції України із заявою, – Національна поліція занесе відомості про факт викрадення людини за статтею 146 Кримінального Кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і настане час, коли ті, хто утримував наших людей у полоні, постануть перед судом і будуть нести відповідальність.

Історична паралель є. За часів СРСР у 40-80 –х роках ХХ століття Комітет державної безпеки Радянського Союзу склав список нацистських злочинців та колаборантів, які допомагали гітлерівцям у знищенні радянських людей на тимчасово окупованій території. Воєнні злочини та злочини проти людяності не мають терміну давності. Цей самий принцип повинен діяти сьогодні щодо бойовиків, які колаборують, працюють на Російську Федерацію. Які, будучи юридично громадянами України, належать до незаконних збройних формувань так званої ЛНР/ДНР та їхніх російських господарів. Такі списки є, ці люди поступово встановлюються і настане час правди і суду!

Єдине, це питання, що стосується функціонування системи українських спецслужб. Потрібно буде в обов’язковому плані, щоб люди,які були у полоні, були опитані, щоб з часом вони змогли допомогти правоохоронним органам встановити установочні (прізвище, ім’я, по-батькові тощо) дані тих, хто їх утримував, щоб ми знали їхній номінальний статус у цих незаконних збройних формуваннях, – щоб згодом, коли час прийде, притягнути їх до відповідальності. Воєнні злочини не мають терміну дії, хоча з точки зору кримінального права, злочини проти особи, зокрема незаконне позбавлення волі, мають терміни давності, але я сподіваюся, що в індивідуальному порядку процесуальні терміни притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за викрадення і незаконне утримання людини, пов’язане з тортурами, із фізичним та психологічним знущанням, катуванням, – продовжуватимуться судами.

Якщо вояк (правоохоронець) повертається з полону, він поновлюється у підрозділі, і йдеться не про компенсацію, а про те, що вояку термін перебування у полоні має бути зарахований до терміну військової служби (служби у правоохоронних органах), а також повинні бути здійснені усі виплати,які належать такій особі. У нас такі випадки є!

“БАГАТЬОМ ПОСАДОВЦЯМ З  МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ ДОБРОВОЛЬЦІ “ЗРАЗКА 2014 РОКУ“, ЯК БІЛЬМО В ОЦІ“

– Чи існують повні списки та реєстри військовополонених?

– У нас є списки, вони близькі до фактичного стану справ, єдине, що у нас, на жаль, ідентифіковані ще не всі люди, які чи перебувають у полоні,чи безвісти зникли. Це проблема, і на всіх війнах ці проблеми є. Справа в тому, що це можна з’ясувати тільки з часом, – і знову ж, за українським законодавством людина може вважатися такою, яка померла, тільки на підставі рішення суду, яке ухвалюється у певні процесуальні та часові терміни.

– Якою має бути детальна медична карта для впізнання, що це саме ця загибла людина?

– Після боїв літа-осені 2014 року ми багатьох наших загиблих ідентифікували за зразками ДНК. У радянські часи був термін “неизвестный солдат”, а у нас є термін “тимчасово невстановлений захисник України”. Робота ведеться, ідентифікація таких людей на підставі зразків ДНК здійснюється досить ефективно і дозволяє з високою імовірністю встановити особу загиблого.

– Міністерство оборони вочевидь не охоплює своєю увагою добровольців. З цього я роблю висновок, що нам потрібне не Міністерство оборони, а Міністерство перемоги, відповідальне і за добровольців, і за “партизанів”.

– Я хочу сказати, що багатьом посадовцям з Міністерства оборони добровольці “зразка 2014 року” як більмо в оці. Хоча Президент України Петро Порошенко, виступаючи у приміщенні Міністерства внутрішніх справ України в квітні 2016 року, з нагоди святкування дворіччя створення добровольчих батальйонів МВС, сказав, що саме “добробати” захистили країну, коли не було Збройних сил,саме “добробати” виграли час, який дозволив військовим наростити бойові спроможності до мінімального рівня. Тут я цитую главу держави, якого глибоко поважаю!

– Хто візьме відповідальність за те, що доброволець чи неоформлений вояк, коли ще добровольці були “з партизанів”, потрапив до полону і: А) досі там перебуває і – чи є у єдиних списках та реєстрах військовополонених держави; Б) повернувся з полону і дістав від держави відповідне визнання, статус, виплати, лікування та реабілітацію?

– Мені особисто довелося брати участь та свідчити у кількох судових процесах, щодо засвідчення у ході судового засідання юридичного факту того, що людина воювала у добровольчому батальйоні. Багато бійців не були оформлені в 2014 році, але брали участь у боях, отримували поранення, хтось загинув, – а потім уже в ході судового розслідування, у суді, встановлювався юридичний факт того, що особа служила у певному підрозділі. Таке у нас законодавство. Люди не можуть бути неоформленими і військовослужбовцями одночасно! Військовослужбовець – це особа, яка офіційно є зарахованою до списків військової частини і прийняла Військову присягу.

Тут неоформлених добровольців, де-факто, можна, звичайно, вважати військовослужбовцями, але де-юре вони військовослужбовцями не є. Я зараз маю на увазі хлопців з підрозділів “Правого сектору”, з підрозділів,які зараз мають назву Українська Добровольча Армія. Тут логіка цього процесу є, але зараз неоформлених вояків все менше і менше. “Правий сектор” і “Українська Добровольча Армія” вирішили не приєднуватися до офіційних структур Збройних сил України.

– Основну відповідальність перед військовополоненими щодо їхнього звільнення та визнання державою несе СБУ? Чи справляється ця структура зі своїми завданнями?

– СБУ уповноважена займатися цими питаннями і займається ними досить ефективно. Активно працюють в цьому напрямку Голова СБУ Василь Грицак та його радник Юрій Тандіт. Свого часу чинний начальник Управління СБУ в Луганській області Олег Козловський входив до переговорної групи по звільненню військовополонених. Потрібно сказати, що і Тандіт, і Козловський, і Геращенко, й інші патріоти зробили серйозний внесок у те, щоб наші хлопці повернулися додому. Хоча ми прекрасно розуміємо, що ми обмінюємо наших людей на тих, які повинні нести кримінальну відповідальність. Проте на все свій час!

Знову ж таки, що стосується настроїв у середовищі хлопців-бійців добровольчих батальйонів МВС, то, звичайно, усі категорично проти будь-якої амністії бандитам з так званої ЛНР/ДНР.

– Чи є системність політики звільнення військовополонених?

– Справа у тому, що ми створили систему, близьку до оптимальної, і вона працює. Процес обміну полоненими не може бути лінійним і простим. Це дуже складний переговорний процес. Повинні бути виявлені добра воля і гуманні підходи обох сторін протистояння. І повага до людини має бути на першому місці. А що стосується представників ЛНР/ДНР, якщо вони прочитають це інтерв’ю, то я би хотів сказати: “Ставтеся до наших полонених так, як ви хочете, щоб ми ставилися до вас, – коли ця війна закінчиться, і ви постанете перед українським судом!”

– Щодо утримання полонених з ворожого боку ми є гуманними.

– Ми є представниками офіційної законної державної влади і держави. Ми представляємо Українську державу – вони в так званих ЛНР/ДНР – незаконне бандитське угруповання.

Що стосується обміну полоненими, існує загальний список, є єдиний реєстр, і тут слід зазначити, що Президент Петро Порошенко приділяє цьому процесу увагу і стежить за обміном полонених. Тобто, у даному випадку ми маємо не ідеальну, але працюючу систему звільнення наших людей з полону, близьку до оптимальної, що склалася в умовах неоголошеної війни на сході України.

– Якими є найбільші проблеми, які постають сьогодні перед українським військом?

– Внутрішньополітична нестабільність у державі і бажання Росії підірвати довіру до офіційних посадових осіб України і органів державної влади України – це найбільша проблема.

Ірина Кириченко, для “Цензор.НЕТ”

Источник