“ТІ, ЯКІ ВИЖИЛИ І ПРОНЕСЛИ ЦЮ ТРАВМУ ЧЕРЕЗ УСЕ СВОЄ ЖИТТЯ, – ЦЕ, МОЖЛИВО, НАВІТЬ ЖАХЛИВІШІ ЖЕРТВИ”, – ІСТОРИК ГЕННАДІЙ ЄФІМЕНКО ПРО ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

Для Голодомору 1932-33 років вже не є актуальною сумна істина про те, що важливі події згадують лише в їхні річниці. Ще за кілька місяців до традиційної дати вшанування жертв Голодомору почалися дискусії істориків. Знову почали поширювати думку про 7 млн загиблих.Зокрема в резолюції конференції “Голодомор 1932–1933 років: втрати української нації”, яка відбулася 4 жовтня, йшлося про те, що втрати від Голодомору в Україні “щонайменше 7 мільйонів”. На тлі здійснених раніше досліджень українських демографів повернення до цієї цифри не видається обґрунтованим і виваженим кроком, говорить Геннадій Єфіменко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ.

Скільки українців померло від Голодомору, і чому таких було значно менше, ніж 10 мільйонів? Чому жертви Голодомору – весь народ, а не лише померлі? З чим пов’язане бажання багатьох діячів збільшити кількість смертей від голоду? І зрештою, чому так важливо знати, яких втрат зазнав український народ у 1932-33-му? Цензор.НЕТ попросив Єфіменка відповісти на ці запитання.

ЗАВИЩИТИ КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ НЕМОЖЛИВО, БО ПОСТРАЖДАЛО ВСЕ СУСПІЛЬСТВО

– У вас викликає занепокоєння тенденція до зарахування до жертв Голодомору ненароджених та врахування природного рівня смертності, що збільшує цифру до 7-10 млн. Чому?

– Важливо зрозуміти, що ми маємо на увазі, коли говоримо про жертви? Якщо йдеться про померлих, тоді треба це уточнювати. Бо слово “жертви” має значно ширше значення. Бо ті, що не народилися, – це дійсно жертви. І ті, які вижили і на все життя зберегли спогади про ті жахливі дні, пронесли цю травму через все своє життя – це, можливо, навіть жахливіші жертви. Недарма Джеймс Мейс назвав Україну постгеноцидним суспільством. Тобто завищити кількість жертв неможливо, бо все наше суспільство стало жертвою Голодомору. А от щодо завищення кількості померлих від голодної смерті у 1932-му, 1933-му, 1934-му, то так, ця тенденція дійсно викликає у мене занепокоєння.

Це як у притчі про хлопчика, який неодноразово лякав дорослих вівчарів: “Вовк! Вовк!” Якщо ми будемо озвучувати неправдиві відомості щодо померлих, які дуже легко спростувати елементарними підрахунками, то нам не віритимуть не лише щодо кількості жертв, а й щодо характеру самого Голодомору.

– Вже були прецеденти, коли оприлюднення завищеної цифри померлих шкодило репутації України?

– Наприклад, у 2007 році у листопадові дні я був у відрядженні і перебував при посольстві України в Литві. Ця країна одна з перших визнала Голодомор геноцидом. Ми чудово порозумілися з представниками посольства, готувалися до акції зі вшанування жертв Голодомору в Литві. І тут виходить інтерв’ю президента Ющенка в газеті “Факти”, де він заявив, що українців за переписом 1929 року 81 мільйон, і ми єдина нація, яка за 50 років скоротилася вдвічі. Оскільки це заявив голова держави, дипломати відразу хотіли вставити цю інформацію у свої промови на вшанування жертв Голодомору. Це звичайна практика. Але цифра 81 мільйон виникла через друкарську помилку у посібнику “На великой стройке…”. Замість “8” мало бути “3”, тобто за переписом 1926 року було зафіксовано 31 млн 195 тисяч українців.

Тоді у Литві мені вдалося переконати працівників нашого посольства не робити цього. Але в багатьох інших місцях ця інформація пішла. Незабаром припинилося визнання Голодомору геноцидом у міжнародному середовищі. І як цей ляп Ющенка використала Росія? Медведєв саме цим інтерв’ю аргументував те, що не приїхав 2008-го на вшанування жертв Голодомору. І справа не лише у цій конкретній цифрі, а взагалі в недостатньо аргументованих оцінках. Адже коли лунають емоційні оцінки демографічних втрат, які в наукових колах Заходу не сприймаються серйозно, формується відповідне ставлення до української науки і до позиції України щодо Голодомору загалом. Ми не зможемо нічого довести світу, якщо не матимемо узгодженості в цифрах, і ці дані мають бути обґрунтованими.

З самого початку, коли з’явилися цифри у 7-10 мільйонів, йшлося про кумулятивні втрати – враховуючи, скільки українців було б, якби не було Голодомору.

– Коли ця цифра з’явилася вперше?

– У дослідницьких колах першим її запропонував 1942 року С. Сосновий, який працював агрономом-економістом в Укрдержплані. Під час окупації німцями України він лишився у Харкові. Але знову-таки, ця цифра не стосувалася безпосередньо померлих від голоду.

Оцінити кількість втрат не так легко, як це може здатися на перший погляд. Є люди, які попросту граються цифрами, а є відповідальні дослідники, які від початку дивляться на демографічну статистику. Згадайте, скільки різних оцінок лунало щодо кількості тих, хто вийшов на Майдан або ту чи іншу демонстрацію! Комусь здалося мільйон, а комусь – 500 тисяч. А статистики б, наприклад, рахували б це за кучністю та зайнятими метрами квадратними.

Я зустрічав чимало емоційних висловлювань різних діячів, які говорили про 10 млн загиблих від Голодомору. Але це не має перетворюватися на загальну оцінку. Наприклад, директор Меморіалу жертв Голодомору Леся Стасюк на підтвердження своїх слів про 7 млн загиблих приводить свідчення одного з постраждалих від Голодомору. Але він не проводив підрахунки, а просто йому так здалося!

ЗА ОЦІНКАМИ ДЕМОГРАФІВ, НАДСМЕРТНІСТЬ У 1933 СТАНОВИЛА 3,53 МЛН ОСІБ

– За Вашими даними, скільки українців померли від Голодомору?

– Серйозні дослідники давали цифри померлих від голоду від 2,5 млн до 5 млн. Українські демографи дослідили максимум можливих документів. Це величезні стоси паперів! Мені трапилося їздити разом з ними до Росії, і разом з Наталією Левчук відшукувати матеріали в російських архівах. Я бачив, як ретельно демографи до того ставляться і яку велику кількість показників беруть до аналізу. Свого часу в Російському державному архіві економіки демографам видали абсолютно всі документи, які вони замовили. За місяць після того я замовляв деякі з цих найважливіших для мене справ, але мені їх вже не надали.

Звичайно, у тих документах також деяких даних немає. Але були показники смертності і народжуваності у районному розрізі за 1933 рік. Ніхто з українських істориків не оперує цими матеріалами. Так, там маса неврахованого, але все-таки є число втрат, до якого можна застосовувати коефіцієнт збільшення. Демографи це й зробили, коли ретельно проаналізували цифри природного руху та міграції населення. Наразі саме демографи дослідили найбільший масив інформації і на основі їхніх досліджень у минулі роки начебто було досягнуто консенсусу.

Померла дівчинка на вулиці Харкова. Літо 1933 року. Фото: ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного

– Яку цифру померлих від Голодомору озвучили демографи?

– Є поняття смертності від голоду, яким оперують демографи, і є поняття “загиблі від Голодомору”, на який частіше роблять акцент у публічному просторі. Смерть від голоду стала масовою вже навесні 1932 року – внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931-го. Наприкінці 1932-го й на початку 1933-го – внаслідок урожаю 1932 року. І у 1934 році – внаслідок урожаю 1933-го. Оціночні цифри померлих, до яких в результаті розрахунків дійшли демографи, становлять у 1933-му 3 мільйони 530 тисяч осіб. У 1932 – це близько 250 тисяч прямих втрат. У 1934 році – близько 160 тисяч. Разом – 3,9 млн прямих втрат за 3 роки та ще 0,6 млн ненароджених.

Ви бачите, наскільки вирізняється цифра 1933 року? Поняття “загиблі від Голодомору” виділяється не лише через масовість, а й через причину. Прикметно, що росіяни говорять: голод був скрізь. Він справді був у багатьох районах тогочасного СРСР. Але в чому різниця? У 1932 році смертність також була зумовлена рукотворною політикою Кремля, але метою тієї політики було здобути якомога більше сільськогосподарських ресурсів для забезпечення індустріалізації. Тоді більшовики не мали на меті створити ситуацію голодної смерті. Доказом цьому є реальна допомога, яку надавали Україні та голодуючим регіонам після заяв про масову смертність. Тоді як те, що ми називаємо актом Голодомору – події кінця 1932-33 років – це штучно створена ситуація голоду, де саме масова смертність і була наміром влади.

У 1931 році в селян, виконуючи хлібозаготівельний план, забирали все зерно. Наприкінці 1932-го, коли з хлібозаготівельним планом Україна не впоралася, і особливо з початку січня 1933 року, вигрібали все, абсолютно все продовольство. Тобто не виконання хлібозаготівельних планів було метою і не про потреби промисловості при цьому дбали. Доходило до того, що викидали горщик, у якому варилася каша. Потім закривали кордони для того, щоб голодуючі не могли виїхати за межі своєї території і привезти якісь харчі додому. Була інформаційна блокада. Все спрямовувалося на створення ситуації голодної смерті – це і є ознаки геноциду, яких не було навесні 1932-го. У 1934 році там, де ще не була налагоджена робота, існувала надсмертність як наслідок дій 1933 р. Причому, у 1934-му, як твердять демографи, смертність від голоду була переважно в містах, бо тоді ще не налагодилася система забезпечення міста продуктами. Тому якщо говорити про те, що ми хочемо донести світу – що це був жахливий злочин проти людяності, – то маємо пояснити усі складові штучного голоду. Для мене це було не зовсім зрозуміло, доки я не дослідив період комуністичного штурму 1919-1920 років.

– Була схожість у методах і цілях?

– У 1920-му голова Промбюро України Влас Чубар, виступаючи на партійній конференції, говорив приблизно таке: “Ми забрали мало хліба, потрібно ще. Але заважає нестача сил примусу”. Однак у 1919-1920-х цього не могли досягти, бо у населення було багато зброї після Першої світової війни і навіть не було місцевих кадрів для здійснення такого злочину. Натомість навесні 1921-го запровадили нову економічну політику. Повністю забрати хліб вдалося у 1932-му.

– Але ж плани хлібозаготівель існували й після Голодомору, однак були більш поблажливими. Що змусило більшовиків повернути? Адже, якщо ми говоримо про геноцид, то українські селяни у 1933 не були повністю знищені.

– Саме тоді, коли створювалися умови для голодної смерті одночасно з цим – у січні 1933 року – Сталін зробив кроки для відмови від комуністичного штурму. Чим пізні колгоспи, після 1933 року, відрізнялися від колгоспів 1930-32-го? Тим, що на початку 1930-х держава забирала стільки хліба, скільки їй було потрібно. У 1930-му ще були запаси, тому люди вижили, але дуже обурювалися, була передповстанська ситуація. У 1932 році подекуди писали, що радянської влади на селі не існує – через таке збурення людей.

У грудні 1920 року, коли складали плани на 1921-й, планували примусове вилучення зерна доповнити примусовим засівом, тобто по суті перетворити селян на кріпаків. Від цього відмовилися і ввели податок на селянські господарства. А у 1933-му, коли зробили голодну смерть, у січні було вирішено відмовитися від продрозверстки, натомість встановили продовольчий податок, але тепер основою для оподаткування були вже колгоспи, а не окремі селянські господарства. Ті у свою чергу видавали селянам зерно на трудодні і могли збільшити кількість виданого у разі виконання чи перевиконання плану – так знову з’явилася матеріальна зацікавленість до праці. Цього не було у 1930-32 роках – тому і врожайність різко впала, бо не було стимулу доглядати за врожаєм.

Померлі на вулицях Харкова. Літо 1933 року. Фото: ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного

У ПЕРЕПИСІ 1939 РОКУ СВІДОМО ЗАВИЩИЛИ КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ НА 800 ТИСЯЧ

– Ті, хто говорять про кількість померлих у 7-10 млн, спираються на перепис сільського населення 1931 року і заявляють про фальсифікацію переписів 1937, 1939 років. Проясніть, у чому нюанси?

– Ці люди спираються на вигадку. Не було сільського перепису 1931 року! Після моєї критики у видозміненому релізі від Національного музею “Меморіал жертв Голодомору” згадку про цей “перепис” прибрали, хоча подекуди вона лунала і після того. Реально йшлося про поточний облік Комісаріату фінансів, де відображено платників податку на селі. І ось частина дослідників побачила високі цифри поточного обліку і вирішила, що демографам вони були невідомі або ж вони їх приховували. Але насправді такий облік проводили щороку. Згадані цифри кількості населення станом на 1 січня 1932 р. були внесені до серії обласних довідників, які побачили світ на початку 1933 р. Ці довідники укладалися менше, ніж за місяць і їхні упорядники самі зазначали, що наведені там дані потребують ретельного доопрацювання. У кожному з тих довідників у таблицях, де йшлося про кількість населення, навіть лишили два рядки порожніми – для можливих уточнень. То якщо самі упорядники говорять, що цифри не точні, як можна них спиратися як на засадничі?

До того ж, часом історики враховують тільки сільське населення. А багато селян втікало в міста і, окрім цього, деякі міста, насамперед, у Дніпропетровській та Донецькій областях, стали містами за рахунок надання деяким колишнім селам статусу міста. Це також не враховують прихильники 7-10 млн.

– А переписи 1937, 1939-го?

– Демографи проаналізували переписи 1926-го, 37-го й 39-го років. Вони дійшли висновку, що у грудні 1926-го було недообліковано – 0,8% населення, це близько 240 тисяч. У 1937-го недообліковано 0,4%. Свого часу разом зі Станіславом Кульчицьким ми опублікували книгу, де наводилися дані перепису 1937 р. в Україні в районному розрізі. Справді, сумарна цифра районних даних не збігається із зазначеною у підсумкових виданнях загальною кількістю населення за переписом 1937 року. У загальних даних до загальної чисельності були включені військові частини і так далі. Відсоток розходження невеликий, але він є. Однак така корекція завжди відбувається перед оприлюдненням результатів перепису.

Тому якщо сучасні дослідники говорять про фальсифікованість перепису 1937 року, то це означає, що вони солідаризуються із “товаришем Сталіним”. Адже саме через “фальсифікованість” результатів цього перепису, який показав набагато менші цифри, ніж очікувалося у Кремлі, його заборонили до публікації. Ті, хто його проводили, були репресовані. Насправді ж мову можна вести лише про недооблік населення, причому, як встановили демографи, у 1926-му він був більшим порівняно з 1937.

А ось у 1939 році дійсно була свідома фальсифікація – для того, щоб штучно збільшити кількість населення.

– Наскільки відрізнялася цифра перепису 1939-го?

– На 800 тисяч штучно завищили кількість населення. А загалом переписом 1939 року було зафіксовано на 2 млн більше населення, ніж за переписом 1937 р. Остаточні дані були такі: 1937 р. – 28 387 609 осіб, 1939 – 30 946 218 осіб.

– На сьогодні можемо сказати, що досліджені всі наявні документи щодо втрат України під час Голодомору?

– Досліджені всі документи, які наразі виявлені. Останніми з українських дослідників у російські архіви їздили саме демографи. Якщо не помиляюся, у 2012 році. Досі всі скопійовані в Росії матеріали публічно не оприлюднені. Можливо, саме в цьому основна частина непорозумінь. Це закид демографам з боку істориків.

– До річниці трагедії Бабиного Яру історикам ставили запитанням: чи важливо, скільки було розстріляно в Яру – 100 чи 200 тисяч людей, якщо значно важливіше визначити сам факт жахливого злочину. Подібне питання виникає і щодо Голодомору: навіщо в принципі, проводити такі підрахунки? Адже Голодомор вже визнано страшним злочином.

– Будь-яка історія має спиратися на точні факти. Для мене особисто для оцінки цього явища не має вагомого значення цифра жертв – чи це найнижчі оцінки у 2,6 млн, озвучені французькими дослідниками, чи це 3,5 млн чи навіть 5 млн. Це не змінить того, що це геноцид. Волію зосереджувати увагу на політиці влади і на спротиві населення, а не на кількості померлих. Але підрахунки важливі. Навіщо рахують численність армій під час війни та кількість втрат? Для створення об’єктивної картини минулого.

Часто в нас того, хто називає вищу цифру померлих від Голодомору, вважають більшим патріотом. Співробітники Інституту демографії та соціальних досліджень розповідали, як представники української діаспори, що у 1980-х неофіційно наполягали саме на цифрі у 7-10 млн, були дуже обурені висновками демографів. Сказали, що вони, мовляв, принижують гідність і жертовність українського народу. Українці, можливо, справді найбільш постраждала нація, адже інші геноциди були вбивством іншого типу. Але, на жаль, для багатьох вищі цифри втрат – це показник жертовності українського народу і саме через це відмовлятися від них вони не збираються.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Источник