Подружжя втратило трьох дітей і не мали жодної могили

Пʼятниця, 18 листопада 2016
07:45

Газета по-українськи

Культура

Подружжя втратило трьох дітей і не мали жодної могили

 
Коментувати
Роздрукувати

– Батька захопили в німецький полон 1943 року. Польська поліція разом із німцями оточила наше село. Шукали українських націоналістів. Коли батька схопили, у нього на руках був 3-річний я. Наказали мене відпустити. Так я кілька хвилин пробув у німецькому полоні. Батько дивом вижив. Сидів у трьох концтаборах. Відтоді, як його взяли в полон, до 1971-го ми про нього не чули нічого. 2008-го мені вдалося перевезти батька в Україну з США. Він повернувся сюди в день свого 100-ліття, – розповідає письменник 76-річний Микола Жулинський.

У столичній книгарні “Є” презентує свій роман “Моя Друга світова”.

У книжці згадує дитинство в селі Набережне Демидівського району на Рівненщині.

– На кладовищі ми любили гратись у війну. Спостерігати за нами і згадувати своє приходили ті, хто вижив і повернувся. Описую їхні реальні історії. Хотів показати Другу світову на межі власного дитячого сприйняття і тих, кому довелося пережити її страшні випробування. Всі імена персонажів – ­реальні, – продовжує Микола Жулинський.

– По сусідству жив мій дядько Клим Воляник із дружиною Серафиною. Чомусь вони не йшли на кладовище після Великодня разом з усіма. Знав, що на війні в них загинули троє дітей. Старший син Мишко служив у польській армії. Молодшого 17-річного Миколу без суду і слідства розстріляли поліцаї. Дочка Ганя була зв’язковою Української повстанської армії. Мала немовля. Її забрали до лісу і вбили енкаведисти, переодягнені “бандерівцями”. Дитина без матері померла, бо ще брала груди. Клим і Серафина втратили трьох дітей і не мали жодної могили.

Мене завжди дивувало, як односельці проявляли патріотизм. Хоча навіть такого слова не знали. Кожне село на Волині працювало на українських повстанців. Одні шили валянки, другі – білизну, треті – заготовляли в бочках консерви зі свинини, четверті – робили спирт для дезінфекції та оброблення ран. Всі знали, що роблять це для наших хлопців, за Україну. Але ніколи не говорили про патріотизм і любов до батьківщини. Це була самовіддана, жертовна, велична, мовчазна боротьба.

Роман-хроніка Миколи Жулинського “Моя Друга світова” вийшов у київському видавництві “Ярославів вал”.

Источник