“Появилась услуга: проживание в квартире, которую обстреливают”

Пʼятниця, 18 листопада 2016
06:05

Газета по-українськи

Україна

“Появилась услуга: проживание в квартире, которую обстреливают”

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: ФОТО З САЙТА www.politolog.net

14 листопада в окупованому Шахтарську на Донеччині урочисто відкрили дитячий майданчик. Це — одна гірка і пофарбовані автошини на околиці міста, біля шахти №15. ”У нас большие идеи. Мы хотим открывать спортивные площадки и места отдыха для пожилых людей там, где их никогда не было при Украине”, — заявив 35-річний Денис Пушилін, один із керівників ДНР. Декому з жителів вручили пакети з макаронами. ”Заводы позакрывали, зарплаты нет, зато шины перекрасили. Ура, я счастлив!”, ”Унылой площадкой надумали компенсировать невозможность прокормить детей”, — обурювалися люди в соцмережах.

— Вчера целый день стреляли. Уши заложило, голова болит страшно. Вроде уже привыкли. Но каждый раз выглядываю, чтобы не в наш дом, — говорить телефоном 65-річна Ніна НАУМЦЕВА з Мар’їнки, що на підконтрольній Україні території.

Із сином у вересні заселилася в чужий будинок у своєму селі — подалі від лінії обстрілу.

— Наш дім пошкоджений. Дах у дірках, треба міняти. Але поки стріляють, немає сенсу. Вікна забиті фанерою, завішені ковдрами. Це приглушує звук і зберігає трохи тепла. Раніше стояли пластикові вікна. У хаті тепло було. Зараз — сиро і противно, як у погребі. Через ті обстріли підірвала здоров’я. Торік весь час кашляла, мала запалення легень.

Власники виїхали, хата стояла порожня. Підказали знайомі сина. Мовляв, усі так роблять. Вагалися, як у чуже зайти. Але ще зиму у своїй не витримаю. Нова хата — на кілометр далі від лінії обстрілу. Цілий дах, є вікна в деяких кімнатах. Син вибив скло у веранді, заліз. Потім підчепив замок. Вирізали і поставили свій. Як хтось повернеться, житло звільнимо. Перейдемо до себе. Не знаю, хто тут жив раніше.

Чужі будинки займають на Луганщині. Селяться там, де безпечніше.

— Мы знаем, кто уехал навсегда и больше не вернется. Я работала на почте. Видела, к каким домам два года никто не наведывался, — розповідає 47-річна Валентина. Прізвище просить не вказувати. — У Луганську є родини, які мають двоє-троє діток і живуть на руїнах. Ми ще з двома жінками пройшлися містом і переписали адреси цілих будинків. Ну відносно — у більшості немає вікон. Якщо не пошкоджена система опалення, є дах, то вважали цілим. Туди заселяли сім’ї з дітьми. Згодом і самі переселилися. Зима цього року почалась рано. Переживаємо, щоб було менше втрат.

Жінка веде журнал. Облікує майно захоплених будинків.

— Переписуємо лише цінні речі: телевізори, побутову техніку, мікрохвильовки. Просимо людей охайно користуватися, — каже Валентина. — Пояснюємо, що то не їхнє житло. Свій будинок віддала мамі з двома дів­чатками. Раніше жили в Станиці Луганській, хату розвалило вибухом. Жінка перейшла в Луганськ. Думала, тут знайде роботу. Жила в підвалі. Діти були голодні й холодні. Ми їх пожаліли.

Донеччани переїжджають із околиць, що на лінії обстрілів.

— У нас появилась услуга — проживание в квартире, которую обстреливают. Можно ­получать неплохие деньги. В месяц — от 500 до двух тысяч гривен, — розповідає 33-річна Ірина Макушева. — Треба ­наглядати за квартирою багатих людей, щоб не винесли дорогі меблі, техніку. Якщо потрапила куля або снаряд — замінити вікно чи двері. Якщо пошкодило житло, повідомити власника. Живу в квартирі по вулиці ­Петровського. Туди часто прилітають снаряди. Десь двічі на місяць міняємо вікна. Вже маємо знайомих у магазинах. Будинок поки цілий. Додатково прибираю помешкання, опалюю. Живу в трикімнатці, як королева. Мала свою в цьому ж районі. Зараз вона роз­бита.

Шукають квартирантів безкоштовно

— Дешеве житло шукають через знайомих. Є квартири, за які платять 100–200 гривень на місяць. Часто люди, які виїхали, шукають квартирантів безкоштовно, — додає Макушева.

Більшість жителів Горлівки перебрались у Вуглегірськ. Там менше обстрілів.

— В семье шесть человек. Работы ни для кого нет. Дом в Горловке слеплен из пленки, фанеры и остатков кирпичей, — говорить Іван Павлович. — Перейшли у Вуглегірськ. Тут будинки не такі вже й гарні, але є цілі. Поселилися в невеличкій хаті. Тісно, але тепло.

Источник