“Франц помер. Анна плаче, коли дізнається правду”
Четвер, 17 листопада 2016
09:25
“Франц помер. Анна плаче, коли дізнається правду”12
Стрічка “Франц” кінорежисера Франсуа Озона вийде в український прокаті 17 листопада. Світова прем’єра картини відбулася на Венеційському кінофестивалі. Gazeta.ua у рубриці “Про кіно” з’ясовує, що це за фільм.
Про сюжет
Німеччина, 1919 рік. Закінчення Першої світової. Дівчина Анна втратила на війні свого 23-річного нареченого, скрипаля Франца. Вони з його батьками жили у невеликому німецькому містечку. Закохана пара збиралася одружитися, та не судилося. Після війни життя Анни звелося до догляду за батьками покійного коханого і відвідин його могили. Хоча у цьому немає сенсу – чоловіка поховали анонімно, разом з іншими загиблими, а могила – це тільки символ. Ходіння до неї – ритуал. У будинку стоїть непробивна жалоба. Кімната Франца лишилася без змін – все, як за нього. Вкотре прямуючи на кладовище, Анна бачить незнайомого чоловіка, який приніс квіти на його могилу. Як з’ясувалося, це – Адріан. Француз, який під час військового протистояння був по той бік барикад. Зараз він приїхав з Парижа до Німеччини, щоб розповісти рідним правду. Втім, все вийшло не так, як він планував. Бажання правди перетворилося у велику брехню. А зустріч з коханою загиблого друга, Анною, переросла у дещо більше.
Кадр з фільму
Про задум
Невідомі промисли Господні. Режисер намагається з’ясувати, що таке любов. Банально? Може, але ні. З перших хвилин фільму здається, що “дружба” Франца і Адріана була чимось трохи більшим, аніж “дружбою”. Зі слів Адріана глядач із досвідом перегляду “Горбатої гори” скаже, що аж так побиватися за військовим побратимом – зі слізьми, тремтячими руками і втрачанням свідомості – не зовсім у суспільстві прийнято. Сумніви. Сумніви. Сумніви. Цитата з Поля Верлена. Любов до Мане. Лувр. Вже наче все і так зрозуміло. І вже морально підготувався до щиросердечного зізнання. Аж раптом – ні, він не гей. Анна, звісно, цьому безмежно рада. Вона з кожним днем все більше у нього закохується. Це дивно, зважаючи на траурну атмосферу в домі. Чи настільки сильно вона кохала Франца, що заледве знайомлячись з його другом, готова піти з ним на танці? А потім і до Парижа поїхати? Цей фільм не у стилі: “На війні помер Франц, помолімося”, навпаки: “Так, так, Франц, наш любий Франц помер, але…”. Француа Озон показує, що після “кінця” і, здавалося б, невгаваючого болю завжди є ще якесь “але”. І от воно стукає в двері.
Кадр з фільму
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Співачка-емігрантка Міка Ньютон знялась у фільмі
Про акторів
Головного героя (Адріана) грає французький актор П’єр Ніне. Що сказати – вусики зайві. У нього образ швидше шарлатана чи дрібного злодюжки, а не вбитого горем друга. Німецька акторка Паула Бір зіграла чудово. Тут є все: і типаж, і характер, і стиль. Хочеться дивитися і запам’ятовувати, як вона говорить, як ходить і як робить невдалу спробу самогубства. Це все дуже гарно. До речі, її відзначили премією ім. Марчелло Мастроянні як найкращу молоду актрису. Справедливо відзначили. Німці Ернст Штецнер та Марія Грубер грають батьків Франца. Ну, тут просто ідеальна парочка. Типові німецькі предки, так би мовити. Тато-лікар з довгим блідим обличчям. Мама, як мама. Великі добрі очі, що готові пробачити тобі навіть злочин проти людяності. Іще можна згадати француженку Сиріл Клер. Грає матір Адріана. Актриса непогана, але її героїня… Теж, до речі, француженка. Там грати особливо не доводилось. Нудна і формальна до мерзоти. Складається враження, що мета її життя – нести себе світу.
Кадр з фільму
Про режисера і фільм
Франсуа Озон – один із головних французьких режисерів сучасності (“8 жінок”, “Басейн”), дворазовий номінант на “Золоту пальмову гілку” Каннського кінофестивалю й володар премій Берлінале та Сан-Себастьяна. Ця картина є рімейком “Недоспіваної колискової” Ернста Любича – антивоєнного фільму початку 1930-х. Працюючи над фільмом, Франсуа Озон радив акторам подивитися “Білу стрічку” Міхаеля Ханеке та “Пишність у траві” Еліа Казана. Для перевтілення в Адріана П’єр Ніне вчився німецької мови, гри на скрипці та вальсування. Зйомки картини відбувалися у маленьких містечках неподалік Берліна, що майже не постраждали від Другої світової війни і зберегли дух епохи, описаної у фільмі Озона.
Кадр з фільму
Про найцікавіше
Найкраще у фільмі – це музика і стиль. У всьому. Фортепіано і очі Паули Бір. Скрипка і шелест осіннього листя на кладовищі. Потяг і подих. Вірші Поля Верлена французькою і картина “Самогубець” Едуарда Мане 1877 року, яка у фільмі висить у Луврі, а насправді зберігається у колекції Еміля Георга Бюрле в Цюриху. Запам’яталися останні слова Анни про те, що ця картина надихає її на життя.
Стрічку “Франц” можуть побачити глядачі у Києві, Вінниці, Запоріжжі, Дніпрі, Львові, Одесі, Сумах, Ужгороді та Харкові. Демонструють в українському озвучуванні та мовою оригіналу з субтитрами.
Кадр з фільму
Похожие записи
Об авторе
