ЮРІЙ ГРИМЧАК: “ЗАВТРА КЕРІВНИЦТВО СКАЖЕ БОЙОВИКАМ СКАКАТИ ТА КРИЧАТИ: “МОСКАЛЯКУ НА ГІЛЛЯКУ”, ВОНИ Ж ТАК І РОБИТИМУТЬ. ХТО НЕ ХОЧЕ – ДО МОТОРОЛИ”

"Ми сьогодні збираємося тут, щоб вороги не ходили по наших вулицях та не нав’язували нам прапори іншої держави", – сказав Юрій Гримчак у своєму виступі в Донецьку 17 квітня 2014 року. Сьогодні його рідне місто знаходиться під окупацією. Сам Юрій Миколайович працює радником міністра з з питань тимчасово окупованих територій. "Цензор.НЕТ" розпитав його про майбутнє Донбасу.***
Народний депутат VI скликання, колишній віце-губернатор Донецької області Юрій Гримчак наприкінці жовтня став радником міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Правда, пропозицію отримав майже півроку тому.

– З кінця весни-початку літа я вже їздив на конференції та наради як представник міністерства, хоча офіційно ще там не працював. Не було положення про міністерство, потім – про радників, далі – рішення про фінансування, – говорить Юрій Миколайович у четвер. – Посвідчення мені видали тиждень тому. Так що тепер простіше потрапляти у міністерство, не витрачаючи час для огляду на рамці-металошукачі (посміхається. – О.М.).

“У МЕНЕ ДО “САМОПОМОЧІ” Є ПИТАННЯ: НА ЯКУ ДАТУ ВИ ПРИЗНАЧИЛИ ВИДАЧУ ОКУПАНТАМ КЛЮЧІВ ВІД МАРІУПОЛЯ?”

– Ви говорили, що найближчим часом Кабмін може погодити список товарів, які дозволять ввозити на територію “ДНР” та “ЛНР”. Взагалі є багато нарікань щодо цієї торгівлі. Лунають пропозиції припинити її. Чому держава продовжує торгувати?

– По-перше, йтиметься не про те, щоб більше дозволити, а зменшити список забороненого.

По-друге, сьогодні міністерство розробляє план реінтеграції територій і населення в Україну. Ми повинні розуміти, що люди там два роки живуть під інформаційним ковпаком російських ЗМІ. Все це створює багато проблем.

От що ми маємо на сьогоднішній день? Після того, як я зробив цю заяву, про яку ви говорите, спілкувався із багатьма нашими підприємцями. Вони мені телефонували й запитували: “А що це буде і як?” Я поясню, чому так відбувається. Наші підприємства виробляють продукцію, яка не подвійного призначення (тобто її не можна використовувати для бойових дій). У людей є агенти, які працюють на окупованій території. Вони й раніше там були. Однак через бойові дії зв’язки були розірвані. Ті, хто займаються бізнесом на непідконтрольній Україні території, виходять на зв’язок до наших виробників. Чому? Тому що дешевше, краща якість. Зараз вони вимушені співпрацювати із Російською Федерацією – завозять звідти товари. Ми можемо обурюватися, нам може подобатися чи ні, але за деякими даними до 90 відсотків пенсіонерів отримують пенсію в Україні. При цьому більша частина з них проживають на окупованих територіях. Так от куди йдуть гроші з нашого пенсійного бюджету? Частково їх витрачають у так званих гуманітарно-логістичних центрах, які були створені на лінії перетину – там купують продукти харчування та ліки. Нині є обмеження – 50 кілограмів на людину на місяць. Це правильно чи неправильно? От бере людина цей об’єм, привозить додому, але ж вона все одно піде в магазин та буде купувати й інші продукти харчування…

– Ну, так, лише картоплю місяць їсти не будеш.

– А хто постачає продукти харчування на окуповані території?

– Росія?

– (Киває. – О.М.). Тобто Україна, яка сьогодні потерпає від агресії Російської Федерації, через своїх пенсіонерів фінансує російську харчову промисловість…

– Взагалі-то у Росії працює та платить податки в їхній бюджет і фабрика нашого Президента…

– Так, тут є питання. Але Президент давно не керує своїм бізнесом. Якщо раніше можна було закидати, що він втручається, то зараз навряд. Все ж там трохи не ті хлопці.

Знаєте, одна весела дівчина, народний депутат пропонувала спалити фабрику. Хотілося дати їй факел і відправити – нехай палить. Але спочатку нехай так вчинить із своїм житлом чи тим, що сама побудувала (якщо таке є).

Я повернуся до питання торгівлі. Ще один приклад. Подобається нам чи ні, але люди на окупованих територіях ставлять у оселях вікна. Звідки їх везуть?

– Теж з Росії?

– Або з Росії, або відбувається незаконне переміщення товарів через лінію розмежування. Хто нас назве розумними, якщо ми залишимо таку систему? Якщо ми ведемо гібридну війну, то це треба робити такими ж гібридними засобами, а не просто “рвати на собі сорочку”.

Дивіться, моє повідомлення обговорюється в Україні на рівні зацікавлених сторін, в тому числі й силових структур. А знаєте, як вже відреагували терористичні організації? Луганськ ввів податок на кожну вантажівку, яка заходить з території України…

– Скільки?

– Якщо не помиляюся, близько 10 євро за вантажівку до 10 тон, десь 30 євро – від 10 до 60 тон. Якщо більше – плюс по 10 євро.

– Виходить, у нас ще рішення не прийнято, а вони вже реагують?

– А вони воюють, бо йдеться про реінтеграцію. Це перше питання.

Друге. Ми ж розуміємо, що як тільки росіяни почнуть звідти виходити, псевдореспубліки поваляться – просто за три дні. Ми, як держава, перші тиждень-два забезпечимо гуманітарну допомогу. Там три мільйони населення. Ви собі уявляєте, скільки потрібно буде харчів?! А якщо цього не робити – гуманітарна катастрофа й голод. Тому ми, починаючи запускати туди малий та середній бізнес, готуємося до нашого повернення. Бо коли ті, перепрошую, придурки (москалі та “рідні” донеччани, яким щось впало на голову, через що всі мізки вилетіли) підуть, всі ці території потрібно буде забезпечувати, в тому числі продуктами харчування та іншими товарами (там цілий перелік). У нас держава – не Радянський Союз, коли розчерком пера можна було направити, умовно кажучи, 10 тисяч матраців. Ми маємо вільну економіку. Вже сьогодні фактично починаємо повертати контроль над цими територіями непрямими засобами. От і все.

– Деякі політики та експерти пропонують взагалі “відтяти” “хвору” частину Донбасу. Мовляв, хлопці-дівчата, хотіли в Росію – будь ласка, йдіть. Як ви до цього ставитеся?

– (Іронічно посміхається. – О.М.). Знаєте, я б розділив це питання. Перше, я вважаю: в тому, що відбулося на Донбасі та в Криму, насамперед, винна Україна, як держава. Так, я розумію, що на той момент Яник (падлюка така) багато чого зробив. Я усвідомлюю, що у нас майже не було спецпідрозділів та Збройних сил. Але з точки зору історії йшлося навіть не про хвилини. Наші нащадки будуть не тільки в книжках про це читати, але й знати, що держава не мала засобів, щоб протистояти та захистити своє населення.

Друге. Те, про що ви говорите, йде від “Самопомочі”. Коли будете з кимось із них записувати інтерв’ю, запитайте: а  звідки сьогодні Маріуполь отримує питну воду? Я відповім – через окуповану територію. Відрізати її від водопостачання ми не можемо – із зрозумілих причин. У “Самопомочі” не можуть відкрити карту й подивитися. Зате у них вистачає розуму кричати отаке на ефірах та “бити себе в груди”. Іще запитайте у них, звідки Маріполь отримує електроенергію. Про газ взагалі не говорю – це ж вища математика! І не розповідайте їм, що на Донбасі працюють підприємства, які платять податки до бюджету України. Не дай Бог дізнаються! Що ж ми з ними тоді будемо робити?! (усміхається. – О.М.). От у мене до них є питання: А на яку дату ви призначили видачу окупантам ключів від Маріуполя? Якщо завтра майже мільйонне місто лишити без води, світла й газу, який буде ефект? Я думаю, туди російські війська зайдуть аж бігом. Ми ж не зможемо навіть оборонятися. Бо дуже важко це робити, коли ти навіть не можеш обігріти, напоїти та нагодувати своїх бійців. Тому пропозиції ідіотів ми розглядати не будемо. Так, я їх такими вважаю. Бо не можна робити політичну кар’єру на державних інтересах твоєї країни.

– Але такі пропозиції знаходять відгук і в суспільстві. Я особисто знаю немало людей (не політиків), які підтримують позиції щодо частини Донбасу: хотіли в Росію – ідіть.

– А можна спитати, де ми зупинимося?

– Де буде лінія розмежування?

– Так. Спитайте у цих людей. От Слов’янськ чи Краматорськ, які сьогодні українські та були під окупацією, по яку сторону будуть? Вони як? Відмовилися від України чи все ще залишаються нашими містами?

– У нас є такий “улюблений” інструмент, як референдум.

– Особисто я б заборонив референдум щодо територіального устрою країни. Єдине, дозволив би з питання того, як приймати Кубань до складу України (посміхається. – О.М.). Все решта – дурниці.

– Кубань поки що російська.

– Це їм так здається.

– Питання часу?

– Безперечно.

– “Нормандська четвірка” домовилася розробити “дорожню карту” по Донбасу…

– (Перебиває. – О.М.) Домовилися домовлятися, я би так сказав.

– Я так розумію, міністерство бере участь у цьому процесі…

– В тому числі.

– Як успіхи?

– Ми обговорюємо багато питань. Але поки ні до чого серйозного не домовилися.

– Скільки часу є?

– Ми повинні були закінчити до кінця листопада. Але мені здається, що це нереально. Ми маємо розуміти, що у нас є супротивник – сучасна влада Російської Федерації, з якою неможливо будь-що узгоджувати. От відкриваєш Мінські домовленності. Там записано: Ми – тристороння контакта група у складі ОБСЄ, України та Російської Федерації домовилися. Далі – перелік. Але результат ми бачимо…

– На перемовинах ще присутні бойовики.

– Ті два маленькі додатки з “ДНР” та “ЛНР” – це виконання європейських принципів толератності. Їх тому й туди запросили. Ви думаєте європейці не знають цих “представників”?! На них дивляться й розуміють: Завтра скаже керівництво скакати та кричати: “Москаляку на гілляку”, вони ж так і робитимуть. Там такий рівень! А хто не хоче – до Мотороли. Все дуже просто: або ти виконуєш накази, або стаєш святим в російській православній церкві (посміхається. – О.М.).

“ЧОГО НАМ ЩЕ БОЯТИСЯ? ВТОРГНЕННЯ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬК?! ЯКЩО СПРОБУЮТЬ, ЗАХЛИНУТЬСЯ НАШОЮ І СВОЄЮ КРОВ’Ю”

– Ви родом з Донецька. Зараз, наскільки я знаю, не можете туди потрапити…

– Ні, не можу. Думаю, мене розстріляють прямо на блокпосту. У всякому випадку, в 2014-му це обіцяли. Хоча навряд чи з того часу щось змінилося. Я не пробую перевіряти (всміхається. – О.М.). Прикопають – то ще така справа. А якщо видадуть Росії, на Колиму відправлять? Навіщо створювати проблеми для власної держави?!

– Чи були взагалі родинні конфлікти через ситуацію на Донбасі?

– Ні. В мене родичі – правильні люди.

– У вас же залишилися в місті родичі та знайомі?

– Частково є.

– Що зараз розказують?

– Останнє повідомлення було про те, що українські хакери зламали їх так званий пенсійний фонд і вкрали 10 відсотків пенсій (бо їм видали саме на таку суму менше). Я запитав, а чому ж не вкрали всі кошти? Оце питання.

Ще один момент. Повертаючись до теми, з якої ми почали нашу розмову – продукти харчування. Мої знайомі розповідають, що російські дуже програють по якості. Це не їжа, а щось таке незрозуміле. Особливо сумують за українським хлібом. Тому вони б хотіли повернення нашої продукції.

Знаєте, у мене є родичі і в Росії. Там теж настрої змінюються. У 2014 році я їм написав, що припиняємо всі контакти до закінчення війни. Тепер вони намагаються налагодити зв’язки і хочуть розуміти, що у нас відбувається. Цей угар: “Крим наш”, “Россия встала с колен” проходить. За великим рахунком, у них і раніше життя не було “солодким”. Тепер стає ще гірше.

– 17 квітня 2014 року ви виступали на проукраїнському мітингу в Донецьку. Яка доля тих, хто тоді був на сцені разом із вами?

– Виїхали майже всі. Тоді зі мною виступав Олександр Клименко. Це не той, що очолював Міністерство доходів і зборів за часів Януковича (посміхається. – О.М.). Олександр Іванович працював заступником голови Донецької ОДА при Кіхтенку.

Артур Герасимов стояв на сцені у мене за спиною. Я його спитав, чому? Каже: “Я в бронежилеті, прикрию” (сміється. – О.М.).

– А ви без?

– Так. А з того боку хлопці з автоматами. Зараз Герасимов – представник Президента у Верховній Раді.

– Це була ваша остання поїздка в Донецьк?

– Я там був керівником штабу кандидата в Президенти Петра Порошенка. 25 травня 2014 року відбулися вибори. Ми виводили членів комісії. А 26-го мені подзвонили і порадили терміново виїхати. Мене вже шукали. Потім кілька разів телефонували з однієї місцевої газети (зараз вже не згадаю назву). Дуже наполягали на тому, щоб приїхати за записати мій коментар. Я їм пропонував телефоном. Казали: “Нет, нет, мы хотим вас снять”…

– Зняти відео для газети? Як цікаво.

– (усміхається. – О.М.) Отак. В той день я поїхав в аеропорт, де домовилися зустрітися із хлопцями, які мене виводили з міста (повсюди вже ж стояли блокпости). Було цікаво – літаки, бомби, перестрілки. Бої ж почалися саме в той день…

– Зараз, до речі, періодично поновлюються розмови про можливий повномасштабний наступ Росії на Донбасі. Ви як вважає?

– Вони можуть спробувати. Причому у будь-який момент. Це треба розуміти. Наскільки я знаю, керівництво держави до цього готове.

От я згадую 2014 рік. По деяких напрямках можливого наступу взвод мав, в кращих випадках, один БТР…

– Причому не кожен був у робочому стані.

– А середня тривалість його “життя” під час такого конфлікту – 5 хвилин.

– Зараз ситуція, на щастя, інша.

– Саме так. Тому на сьогоднішній день, мені здається, малоймовірним широкомасштабний наступ. Всі ці хлопці з терористичних організацій можуть спробувати щось втнути. Але не більше того.

Є питання, на які вам ні я, ні навіть розвідка не відповість. Але, знаєте, інколи складається враження, що ті товарищі ганяють техніку туди-сюди.

– З якою метою?

– Щоб трохи налякати. А в цілому скидається на те, що деяке озброєння відводять. Тобто вони потихеньку починають відповзати. Не знаю, як буде далі. Коли я робив свої розрахунки, вважав, що у нас були шикарні шанси напочатку цього року, щоб до його завершення повністю повернути ті території. Але навіть не зовнішні, а внутрішні причини частково цьому завадили.

– Ви про українську владу говорите?

– Про Верховну Раду та деяких спеціалістів, які приїхали вчити нас, як будувати країну. Наприклад, був у нас такий видатний міністр економіки. Ви пам’ятаєте його прізвище?

– Абромавичус.

– А я вже забув (усміхається. – О.М.). От він вийшов, голосно закричав: Корупція, тиск, Кононенко. Всі посміялися, а ми станом на перше березня не отримали транш МВФ. З часом взагалі з’ясувалося, що всі ті заяви виявилися хворими фантазіями Абромавичуса. В НАБУ він сказав, що його неправильно зрозуміли. Так що тут є питання.

– За вашими відчуттями, коли Донбас буде повністю українським?

– Він і зараз український. Я працюю радником міністра з питань тимчасово окупованих територій. Ключове слово тут – тимчасово.

– Скільки триватиме ця тимчасова окупація?

– Цього вам ніхто не скаже. Це нереально спрогнозувати. Світ не стоїть на місці. Хтось на початку року міг сказати, що буде Сирія, де буде присутня російська армія? Є багато складових, які неможливо передбачити. Але, за великим рахунком, Росія та її керівництво знаходиться в такій точці відліку, коли будь-який крок веде до погіршення ситуації. Вони вже перейшли межу, тому їх нічого не врятує. Це не тільки моя оцінка. Я читаю різну аналітику. Говорять як і про недостатність резервних коштів, так і про внутрішні процеси, які руйнують державу. Зараз вони почали набирати обертів. Так що нам треба почекати. Повертаючись до теми обрання Трампа, єдине, чого я зараз побоююся, що він, як бізнесмен, вирішить: із Путіним можна домовитися про все. От Клінтон розуміла, що це неможливо – не та людина, не та влада: пообіцяють що завгодно, а зроблять навпаки. А Трамп може ще перебувати в іншій впевненності. Так от до того часу, коли він зрозуміє, що в Росії немає з ким домовлятися, це буде період, коли Україні потрібно буде вистояти. А решта… Знаєте, ми вже стільки всього пережили, що я не знаю, чого нам ще боятися. Вторгнення російських військ? А хіба їх тут не було?! Якщо спробують ще, захлинуться нашою й своєю кров’ю.

Ольга Москалюк, “Цензор.НЕТ”

Источник