Клим і Серафина втратили трьох дітей і не мали жодної могили
Вівторок, 15 листопада 2016
20:08
Клим і Серафина втратили трьох дітей і не мали жодної могили
“Батька захопили у німецький полон 1943 року. Польська поліція разом з німцями оточила наше село. Шукали українських націоналістів. Коли його схопили, у нього на руках був 3-річний я. Батькові наказали мене відпустити. Так я кілька хвилин пробув і німецькому полоні. Батько дивом вижив. Сидів у трьох нацистських концтаборах. З того року, коли його взяли до 1971-го ми про нього нічого не чули. Тільки у 2008-му мені вдалося перевезти батька в Україну із США. Він повернувся сюди у день свого 100-річчя”, – розповідає Микола Жулинський.
В книзі автор згадує своє дитинство в селі Набережне Демидівського на Рівненщині.
“Ми любили гратися у війну на кладовищі. Спостерігати за нами і згадувати своє приходили ті, хто вижив і повернувся. Описую їхні реальні історії. Хотів показати Другу світову на межі власного дитячого сприйняття і тих, кому довелося пережити її страшні випробування. Всі імена персонажів реальні”, – продовжує Микола Жулинський.
“По сусідству з нами жив мій дядько Клим Воляник із дружиною Серафиною. Мене завжди дивувало, чому вони не йшли на кладовище після Великодня разом з усіма. Дивувався, бо знав, що на війні у них загинуло троє дітей. Старший син Мишко служив в польській армії. Молодшого 17-річного Миколку без суду і слідства розстріляли поліцаї. Дочка Ганя була зв’язковою УПА. Мала немовля. Її забрали до лісу і вбили НКВДісти, перевдягнені “бандерівцями”. Дитина без матері померла, бо ще брала груди. Клим і Серафина втратили трьох дітей і не мали жодної могили.
Мене завжди дивувало як прості люди, мої односельчани проявляли патріотизм. Хоча не знали, навіть такого слова. Кожне село на Волині працювало на українських повстанців. Одні шили валянки, другі — спідню білизну, треті — заготовляло свинячі бочкові консерви, четверті — робили спирт для дезінфекції і оброблення ран. Вони усвідомлювали, що роблять це для “наших хлопців”, за Україну. Але ніколи не говорили про патріотизм і любов до своєї Батьківщини. Це була самовіддана, жертовна, велична, мовчазна боротьба. З односельчанами часто зустрічався на сільському кладовищі. Біля могил тих, кого вже давно нема. Їхні голоси я відродив”.
В Києві Микола Жулинський очолює міжнародне громадське об’єднання “Волинське братство”.
“Нещодавно завершилося третє засідання Українсько-польського форуму. Дві зустрічі якого було присвячено Волинській трагедії. Або, як її називають у Польщі, Волинської різні 1943 року. Тому книга Миколи Жулинського і дані, зібрані у ній надзвичайно актуальні”, – каже історик Юрій Шаповал.
“Етнічні сутички українців і поляків були обумовлені взаємною боротьбою за ці землі. Утім українська сторона включилася у цю боротьбу лише у відповідь на польські каральні акції. Це офіційна позиція України щодо причин Волинської трагедії. Нещодавно у Києві заборонили показ скандального фільму польського режисера Войцеха Смажовського
“Волинь”. Стрічка показує українців як кривавих бандитів. Там знімалися актори тернопільського обласного театру. Вони переконливо зіграли відразливих українців. На жаль, їх просто купили. “Волинь” перекреслила роки дипломатичної українсько-польської робити. Але ми маємо не жалітися на поляків, а створювати власні фільми. Показувати українську правду про ті події. Найважливіше у книзі Миколи Жулинського те, що автор назвав “голосами”. Це відображення Другої світової війни на рівні людських стосунків”.
Роман-хроніка Миколи Жулинського “Моя Друга світова” вийшов у київському видавництві “Ярославів Вал”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скасували показ польського фільму “Волинь”
Похожие записи
Об авторе
