“Спала за смітником. Аби не смердіти, витиралася вологими серветками та йшла на роботу”
Вівторок, 15 листопада 2016
06:30
“Спала за смітником. Аби не смердіти, витиралася вологими серветками та йшла на роботу”
Автор: фото з особистого архіву Лілії Вишковець
Полтавка Лілія Вишковець два з половиною роки живе в Лондоні. Виїхала туди як турист. Спочатку мешкала в найдешевших хостелах нелегально. Кілька разів тікала від поліції та потрапила в бордель
— Мої батьки не мали освіти. Тато все життя робив трактористом, а мама — дояркою, продавцем на ринку. Навіть школу не закінчила. Щоб заробити, важко працювали. Все моє дитинство пройшло на буряках, цибулях і картоплі. Сказала собі, я не буду горбатитися, — розповідає 27-річна Лілія Вишковець із Полтави. Понад 2,5 року живе в Лондоні, столиці Великої Британії.
Закінчила Київський університет культури. За освітою — перукар і візажист.
— Після університету пішла працювати в супермаркет на касу. В перші ж місяці зрозуміла — це не те життя, якого хочу. Вирішила їхати в Лондон. Учителька англійської показувала нам фотографії. Розповідала, яке то неймовірне місто, — продовжує Лілія.
На переліт потрібно було 10 тис. грн. Плюс — оформлення паспорта й візи. В лютому 2014-го виїхала за туристичною путівкою.
— У банку оформила кредит на 25 тисяч гривень. Мала 1388 євро. За тисячу турагенція забезпечувала переліт, проживання на дві доби й екскурсії. Хотіла подивитися місто, щоб потім не розгубитися. Передзвонила в туркомпанію й попередила, що не повертатимуся. Інакше вони подали б у розшук.
У мене залишилися 388 євро. Винаймала ліжко в хостелі за 18 євро на добу. В кімнаті жили арабські чоловіки з жінками. Вони клеїлися вечорами, пропонували секс. Я вдавала, що не розумію. Накривалася ковдрою та спала.
Їла раз на день, щоб не падати з голоду. За півціни купувала в супермаркетах продукти, у яких виходить термін придатності — сирки, яйця, несвіжий хліб. Їжа там інша. Творог на смак, як пінопласт.
Шукала роботу. Заходила в кафе й запитувала чи не потрібна працівниця. Так радили люди на форумах. Мила посуд, чистила картоплю в ресторані, готувала гамбургери. Мене брали неохоче, бо погано знала мову. Встановила голосовий перекладач на смартфоні й записувала фрази, які не зрозуміла чи треба запам’ятати. За місяць могла пояснити, що хочу.
Вечорами в п’ятницю та суботу одягала гарну сукню і йшла в паб. Замовляла кухоль пива з горішками і в телефоні переглядала соцмережі. Вдавала, ніби когось чекаю. Хотіла познайомитися з крутим бізнесменом. На форумах прочитала, багатих треба вираховувати за годинниками, запонками та приємним запахом. За три місяці так нікого й не зустріла. А грошей на вечір ішло, як на добу в хостелі.
Кілька разів Лілію затримувала поліція за перебування в країні без документів. Вона втікала з відділку, щоб не депортували.
— На поліцію в Англії не діють умовляння та загравання. Вони все роблять за інструкцією.
Пробувала шукати українців, які виїхали. З кількома зустрілися. Просила допомогти з житлом тимчасово. Мені відповіли, самі живуть у невеликих квартирах.
У липні 2014 року опинилася на вулиці. Не мала чим платити за хостел. Пригрозили, що викличуть поліцію. Спала за смітником одного будинку. Аби не смердіти, витиралася вологими серветками та йшла на роботу. Саме влаштувалася сортувальницею товару. Англійці не люблять мігрантів. Офіційно не оформляють на роботу та платять менше. Власник магазину — жадний росіянин. За місяць отримувала 300 євро. Для нормального життя потрібно хоча б 2 тисячі.
У соцмережі запропонували працювати в борделі на околиці Лондона. Я погодилася. За місяць мала 1500 євро. Організовували медичний огляд, надавали кімнату, їжу. Клієнти були різні. Але туди мало ходять британці.
Мухамед користувався послугами однієї росіянки. Коли вона захворіла, йому запропонували мене. Він винайняв квартиру на кілька днів. Ходили на якусь зустріч, а потім був секс. Купив дорогу сукню й дав 200 євро чайових.
За кілька місяців Лілія почала зустрічатися з Мухамедом. Він — працівник фондової біржі. Має дружину та двох дітей.
— Витягнув мене з борделю. Зняв квартиру в новому будинку поблизу центру. За житло платить 1300 євро. Це скромне приміщення на одну людину. Але нам сподобалося. Там гарне ліжко й сучасна душова кабіна. Домовилися, доки ми разом, я ні з ким більше не сплю. Якось запитав, чим би я хотіла займатися. Сказала, мрію про салон краси.
Мухамед орендував приміщення під салон і вклав у бізнес 100 тис. євро. Назвав на честь дружини “Джулі”.
— Закупив нове обладнання, косметику. Бізнес числиться на ньому. Але все, що заробляю — моє. Найняла людей, працюю стилістом.
В Україні стоять черги, якщо пропонують знижку на стрижку чи косметичну процедуру. В Англії до цього ставляться насторожено, не підуть. Бізнес розкручують через оголошення, буклети. Найняла хлопця, який відповідає на повідомлення в соцмережах.
Стрижка коштує 150 євро — 4200 грн. Якщо людина хоче пофарбувати волосся, масаж голови й укладку, заплатить 300 євро. Косметичні процедури обходяться в 100–500 євро.
— Маємо кілька клієнтів, які приїздять о сьомій ранку. Роблять укладку, бриють бороду. Часто просять манікюр. Нігті покривають тонуючим лаком.
За місяць Лілія має до 5 тис. євро заробітку. Найняла двох майстрів. Їм платить 1800 євро на місяць. Працює по 12–16 год. на добу.
Два місяці тому отримала робочу візу. В Україну повертатися не планує.
Похожие записи
Об авторе
