“Мені здалося, що тут культурна пустеля”, – перші враження українки про Південно-Африканську республіку
Пʼятниця, 04 листопада 2016
12:52
“Мені здалося, що тут культурна пустеля”, – перші враження українки про Південно-Африканську республіку
“Коли сюди приїжджаєш відпочити – це рай на землі. Інша справа – переїхати жити в Південно-Африканську Республіку. Мені було 23 роки і я мала жити в іншій країні. Вперше одразу відчула себе культурно пограбованою. Мені здалося, що тут культурна пустеля”, – розповідає 32-річна Наталя Закряченко. 9 років живе місті Преторія в Південно-Африканській Республіці і там вийшла заміж. Наталія зараз навчається в університеті Преторії. Вивчає латину.
Наталія Закряченко народилась і виросла у Запоріжжі. Залишила собі українське громадянство. У Преторії має право на постійне проживання.
Більшість повертаються в Україну через рік
Людина в новій країні опиняється на самоті зі своїми страхами та в якомусь “замкнутому колі”. Це справді важко. Більшість повертаються в Україну вже у перший рік-два. Просто не витримують змін та не здатні адаптуватися. Але в кого є бажання, той вчиться жити по-іншому. Спосіб життя дуже відрізняється від звичного українського. Наприклад, тут нема цілодобових магазинів, окрім заправок. Офіси відкриваються майже з шостої години ранку, а закриваються майже о четвертій дня.
Без знання мови не видадуть водійських прав
Не дивлячись на те, як дуже хотілося мені знайти тут рідну душу, я свідомо уникала розмови на нашій мові. Занурювалася у місцеву мову й культуру. Адже я тепер на їхній території, думала я тоді. То маю знати, розуміти, поважати їхню мову, традиції та культуру. Завдяки цьому, вже через півтори роки я розуміла й говорила не тільки англійською, але й на африкаанс. Це одна з офіційних мов. Українці, які не вчать африкаанс, а говорять тільки англійською, ніколи не відчують, що таке бути справді “своїм” для місцевих. Вже через півтора року я почала водити авто й змушувала себе їздити між різними містами, а не тільки в Преторії. Завдяки цьому я добре знаю мапу ПАР і її дороги й без карти. В країні нема громадського транспорту. Водійські права – це найголовніший крок. Але ж здати їх без знання хоча б англійської на певному рівні не є можливим. Тут дуже приємне суспільство, неймовірно ввічливі та виховані люди. В ПАР люблять приймати гостей, дарувати подарунки. Обов’язково цілують щоки, коли вітаємося.
Легше створити робочі місця, аніж знайти їх
У ПАР без робочої візи неможливо знайти роботу. Спочатку я малювала картини маслом та пастеллю. Так і заробляла. З часом заснувала свою компанію. Я допомогаю українським компаніям освоїти місцевий ринок. Ми вже шостий рік працюємо саме в цьому напрямку і добре знаємо місцевий ринок.
Відпочиваємо завжди на природі
Тут дуже красива природа. Можемо поїхати до океану, можемо піти у похід з друзями. Можемо просто коло басейну вихідний провести. Також запрошуємо гостей та ходимо в гості постійно. Тут дуже люблять робити барбекю. Тут дуже сімейно-орієнтоване суспільство. Причому чоловіки більш, ніж жінки.
До спеки звикала 2 роки
Спочатку дуже радієш, що нема мряки та холодів, а потім починаєш радіти кожному дощику й хмарці. Коли в Україні зима – тут літо. Зараз в Україні пішов сніг, а тут весна і +34°С. Дуже сухе повітря, жарко. Дощі дуже рідко. Частіше під час сезону дощів. Останні два роки страшна спека й засуха. В центральній частині навіть тваринки вимирали через нестачу води. Спочатку я постійно купалася в басейні й багато користувалася кремом. Через спеку гігієнічною помадою користуються, навіть чоловіки, бо пересихають губи. Щоб звикнути, потрібно пару років. Дуже важко мати довге волосся. Зморшки стали з’являтися вже через півроку. Місцеві красуні тут регулярно ходять до косметолога на процедури зволоження. Не важливо, з яким достатком жінка, вона обов’язково ходить до салону для догляду за обличчям. Ще п’ють багато води, особливу увагу приділяють косметиці. Місцеві жінки можуть майже ніколи не користуватися декоративною косметикою, але кожна з них матиме справжній арсенал з найдорожчих зволожуючих ліній косметики для догляду за шкірою і їхні чоловіки також. Зволожуючий спрей для обличча є в кожній жіночій сумочці.
Усі магазини закриваються о 17-й годині
У неділю вулиці порожні – всі в церкві. У цей день не продається алкоголь. Тут 90% населення, незалежно від віку, ходять у спортзал. Ніхто не гуляє по вулицях, бо тут погане кримінальне становище.
Об авторе
