Багато фільмів знімають російською. Мабуть, за інерцією

Вівторок, 01 листопада 2016
13:00

Журнал “Країна”

Культура

Багато фільмів знімають російською. Мабуть, за інерцією

 
Коментувати
Роздрукувати

295 фільмів показали на 46-му Київському міжнародному кінофестивалі “Молодість”. Тривав із 23 по 30 жовтня. На участь подали дві з половиною тисячі картин із 80 країн

Субота, 23 жовтня

18:32

– За 400 кілометрів звідси на південний схід іде Священна війна, – зі сцени столичного Театру ім. Франка каже колишній президент України й почесний президент фестивалю “Молодість” 62-річний Віктор Ющенко. – 23-й раз Росія напала на Україну. Хтось каже, що це – боротьба за землю, за простір. Культура, мова, церква і пам’ять – чотири речі, які визначають сутність будь-якої політичної нації. Тому давайте дивитися на “Молодість” як на невеликий – чи великий – фронт нашої визвольної боротьби.

Вручає “Золотого скіфського оленя” угорській режисерці Марті Месарош за “внесок у світове кіномистецтво”. Подає їй руку, коли спускаються зі сцени.

У фойє театру зі своїм дядьком, режисером Михайлом Іллєнком, розмовляє голова Держкіно Пилип Іллєнко, 39 років.

– Що вважаєте головними здобутками на посаді за минулий рік?

– Запуск нових фільмів. Наприкінці ­2015-го підтримали 42 картини, цього року теж багато – я їх уже не рахую, – каже ­Пилип ­Іллєнко. – Зараз у виробництві понад 30 повнометражок. Друге – захист власного ринку від пропагандистського російського кіно. Ми звільнили велику нішу. Вітчизняні телеканали почали знімати власний продукт. І третє – це закон “Про державну підтримку кінематографа в Україні”.

Автор: УНІАН

Гладячі біля Київського театру імені Івана Франка чекають на початок церемонії закриття 46-го Київського міжнародного кінофестивалю ”Молодість”

Неділя, 24 жовтня

14:31

У кінотеатрі “Київ” на документальну стрічку “Аустерліц” українського режисера Сергія Лозниці набився повен зал людей. Фільм не має чіткого сюжету, фіксує поведінку туристів на території перетвореного на музей колишнього нацистського концтабору.

“Наглядачі жили тут щонайдовше чотири місяці. Потім їх теж убивали. Приходила нова зміна і прибирала трупи попередників, – рівним голосом розповідає екскурсовод. На екрані – туристи фотографуються в місцях катувань в’язнів. – Стоїмо на місці масових розстрілів. Трупи скочувалися по насипу ось туди. Зараз у вас буде 15 хвилин, щоб перепочити й поїсти”.

Відвідувачі роблять селфі на місці страт і біля крематоріїв.

– Не погоджуюся з режисером, що туристів треба засуджувати, – говорить жінка в картатій сукні після фільму. – Добре, що так багато людей туди приходять. Вони показуватимуть фото друзям та знайомим і розповідатимуть, що їм тут було моторошно. Це – головне. Не розумію режисера. Слід заборонити фотографувати в таких місцях? Усім приходити в чорному? Жити в постійному страху – це поганий сценарій.

– Але ж ти не фотографувалася в музеї Голодомору? – перебиває її супутник.

– Не фотографувалася. А навіщо?

17:18

– Впустіть, ми на сходах сядемо, – просять волонтерів журналісти у черзі перед входом до червоної зали кінотеатру “Київ”.

Там показують володаря Гран-прі Одеського кінофестивалю британську картину “Хто палає, палає, палає”.

– Це суперечить правилам кінотеатру з пожежної безпеки.

– А показувати фільм Burn Burn Burn не суперечить пожежній безпеці?

До зали нікого не впускають. Усі місця зай­няті. Черга стоїть ще 20 хв. і розходиться.

19:13

– Я не говорю по-украински. Давайте по-русски, хотя у нас проблемы и с русскими, – говорить 85-річна угорська режисерка Марта Месарош.

Її батько загинув у ГУЛАГу. Навчалася у Всесоюзному державному інституті кінематографії серед викладачів був Олександр Довженко.

– С русскими всегда были проблемы, – каже гендиректор “Молодості” Андрій Халпахчі.

– Это очень трудный фильм для меня, – Марта Месарош представляє стрічку “Непохований мрець”. Картину про угорського прем’єр-міністра Імре Надя показують до 60-річчя антирадянського повстання. – Я снимаю о жизни, о людях. О том, как рождаются дети и умирают старики. Моей подругой была дочь Имре Надя. Она очень много пережила с 1956 года до освобождения Венгрии от СССР. Долго искала могилу своего отца. Его перехоронили много раз. Он был врагом 30 лет. Сказал в суде: “Хуже всего будет, когда меня реабилитируют те, которые убили”. Она нашла гроб, он был глубоко закопан. Тело Имре Надя лежало лицом вниз, руки и ноги связаны. Опознала отца по костям ног и обуви. Она попросила снять фильм о том, как его повесили. Надя арестовали, и он два года сидел в тюрьме. На него насылали мышей, не мог умываться. Просили, чтобы поддержал промосковского Яноша Кадара, но он отказался. Знал, что за это убьют, – и его повесили.

Вівторок, 25 жовтня

22:48

– Оллі не вибирає між двох вогнів – бути з коханою жінкою чи віддатися професії. Так було б у голлівудському кіно, – говорить 35-річний фінський режисер Мікко Мюллюлахті на презентації фільму “Найщасливіший день у житті Оллі Макі”.

Стрічку відзначили за “особливий погляд” на Каннському фестивалі. Вона розпочинає скандинавську програму “Молодості”. Розповідає про підготовку до світового чемпіонату боксера Оллі Макі. Йому пророкують перемогу у фіналі над американцем. Але боксер закохується й вирішує одружитися з Райї.

– В Оллі вкладають багато грошей, про підготовку до вирішального бою знімають фільм. Однак він програє. Це реальна історія, – продовжує Мікко Мюллюлахті. – “Цей день став найщасливішим у моєму житті”, – казав Оллі. Я зацікавився, чому поразку назвав щасливим моментом. Почав працювати над сценарієм. Кохання і робота тут ідуть паралельно. Оллі й Райя читали сценарій і брали участь у зйомках.

В останній сцені їхні герої йдуть набережною і зустрічають пару похилого віку. “Ми теж будемо такі?” – питає Райя у фільмі. “Так”, – відповідає її чоловік.

– Насправді, це й були вони, – каже Мікко. – Оллі зараз має хворобу Альцгеймера і не пам’ятає минулого. Райї сценарій і фільм сподобалися.

Четвер, 27 жовтня

16:25

– Більшість оцінюваних нами стрічок уже показували на фестивалях у Каннах, Берліні, Венеції, – говорить член міжнародного журі 54-річний іранець Мохаммад Атеббай. – Мало нових імен і відкриттів. Останнім часом запрошують молодих режисерів, уже відзначених впливовими конкурсами. Від них знаєш, чого чекати. Але розумію організаторів. Вони хочуть показати аудиторії найкращі світові новинки.

У барі кінотеатру замовляє американо голова Державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко:

– Встигаю дивитися тільки національну програму. Трохи турбує, що багато фільмів чомусь знімають російською. Мабуть, за інерцією. Від молодих очікував іншого ставлення до мови. У кінематографі – це один з основних маркерів.

Автор: egon-schiele

Кадр із фільму австрійського режисера Дітера Бернера ”Еґон Шіле: Смерть і дівчина” на ­46-му Київському міжнародному кінофестивалі ”Молодість” показали у програмі ”Німецька хвиля”. Віденського художника початку ХХ століття Еґона Шіле зіграв Ноа Сааведра, його модель і коханку Валлі втілила Валері Пахнер. У стрічці митець просив натурниць позувати оголеними, але панчохи та взуття не знімати

П’ятниця, 28 жовтня

21:03

– Горжусь не потому, что я – крымский татарин, а потому, что за все эти годы борьбы мы не пролили ни капли ни чужой, ни своей крови, – каже 72-річний лідер кримських татар Мустафа Джемілєв після прем’єри стрічки про нього.

У документальному фільмі Ахмеда Сарихаліла “Мустафа” показують допити, ув’язнення, 303 дні голодування Джемілєва. На архівних кадрах 1992 року екскаватори зносять будівлі кримських татар, які повернулися на батьківщину після депортації. На сучасних відео їх не пускає додому окупаційна російська влада. На фінальних титрах картини у залі – овація. Глядачі аплодують стоячи.

– Какая разница между советским тоталитарным и российским режимом Путина? – запитує чоловік із залу.

– Большой разницы нет, – відповідає Джемілєв. – По некоторым признакам даже хуже. Как и при советской власти, тотальная цензура. Те же обыски под предлогом поиска запрещенной литературы – термин, которой давно забыт в Украине. Опять процветает доносительство. Главное отличие нынешнего российского режима от советского – нет процедуры убийства. Людей выкрадывают, а потом находим трупы. Или ничего не находим. При советской власти хотя бы процедура была: суд, следствие, которое, конечно, отправит в лагерную пыль или расстреляет. Но что-то было. А сейчас и такого нет. Поэтому у людей страх, что с каждым это может случиться сегодня или завтра. Поэтому нынешний оккупационный режим в Крыму более мерзкий, чем советский.

Субота, 29 жовтня

Гран-прі і $10 тис. отримує фільм “Остання сім’я” польського режисера Яна Матушинського.

По нагороду виходить 70-річний актор Анджей Северин. Дорогою знімає оплески глядачів на мобільний телефон. Приз вручає мер Києва Віталій Кличко. Актор передає йому телефон і просить знімати далі. Кличко тримає мобілку до кінця нагородження.

– Шановний пане директоре, пане мер. Коли розповім моїм дітям, що тиснув ваші долоні, вони пишатимуться своїм батьком. Але то не моя заслуга, а ваша. Пам’ятаємо картини з Майдану і ваші обличчя, – каже Анджей Северин.

В “Останній сім’ї” зіграв художника-сюрреаліста. Разом із дружиною намагаються вберегти сина від самогубства.

– Цей фільм – про кохання, толерантність і свободу. Свобода художника може бути обмежена лише його моральною, політичною і художньою свідомістю. Дуже зворушений цією відзнакою. Але у цей момент я думаю про Олега Сенцова.

– Ми щасливі, що Олег Сенцов розпочинав свій шлях саме на фестивалі “Молодість”, – додає Андрій Халпахчі.

На підтримку ув’язненого в Росії режисера зал аплодує стоячи.

– Фільм також відзначили у Локарно й Чикаго, – розповідає Анджей Северин після нагородження. – “Остання сім’я” не тільки про художника та його сина, а й про вічні людські проблеми. Найважче у ролі було показати еволюцію постаті крізь 30 років.

19.30

– У вас хороший смак, я з вами цілком згодна, – каже до журі режисерка Антоніна Ноябрьова, 33 роки.

Вона забирає перший приз у національній програмі. Найкращою визнана стрічка “Кров’янка”. 49-річний режисер Аркадій Непиталюк отримує 2,5 тис. доларів та сертифікат компанії МАУ.

– Кожен, хто подає свою роботу на фестиваль, сподівається на перемогу. Очікування й думки про це були і в мене, але врешті перемога стала несподіванкою. Основна тенденція зараз – це кіно, яке показує сучасне українське життя. Кажу не тільки про війну, а й про зміни всередині людей. Це найцікавіше, що з нами зараз відбувається.

20:13

– Дуже здивовані, що не було комедій, – говорить голова міжнародного журі, режисер Дені Коте, 42 роки. – Тематика конкурсних фільмів була дуже темною. Тож шукали проблиски світла. Нагороду дали стрічці, яка змусила нас розсміятися. Я був у багатьох журі, і можу сказати, що якість робіт на “Молодості” – висока. Ми провели тиждень у кіно, дивилися по три-чотири стрічки щодня.

Поруч із ним із квітами стоїть посол Канади в Україні 54-річний Роман Ващук:

– Коли живеш поряд із великим сусідом, який говорить майже тією ж мовою – складно створювати простір для свого культурного продукту. Шукаємо способи, як його забезпечити для канадських історій, фільмів, телешоу. Є спеціальні закони, вимоги до кількості національного продукту на телебаченні. У кіно немає квот. Але канадські фільми мають податкові переваги. Інша проблема – дистрибуція. Нам краще вдається знімати, ніж прокат. Багато наших стрічок їздять по фестивалях, але масовий глядач їх не бачить. Думаю, рішення цих проблем українське й канадське кіно можуть шукати разом.

20:20

Фільмом-закриттям “Молодості” став “Післяобрази” – остання робота 90-річного Анджея Вайди. Польський режисер помер 9 жовтня.

Головний герой стрічки – художник Владислав Стшеміньський. Був асистентом художника Казимира Малевича. У Першій світовій втратив руку й ногу, але продовжував малювати. За незгоду з ідеологією партії у мистецтві Стшеміньського звільняють з професорської посади, виганяють із профспілки, забирають картини зі створеного ним музею. “Митців можна знищити двома способами: або забагато про них говорити, або не говорити зовсім”, – каже друг Владислава поет Юліан. Без роботи Стшеміньський голодує і помирає від туберкульозу. Останній кадр фільму – порожнє ліжко, на якому помер художник.

– Мощное, настоящее кино, – спорожнілим фойє Театру ім. Франка прямує до гардероба акторка Лариса Кадочникова, 79 років. – Даже не вериться, что были такие времена страшные. Анджей Вайда показал взаимоотношения творца с властью. Это вечная борьба, особенно у больших художников. Вайда – один из величайших режиссеров мира. И как получилось символически. Погибает герой, и Вайда уходит. Царство ему небесное.

“Післяобрази” висунули на “Оскар”.

Источник