“Скоро поляк поїде в Польщу, а українські дороги залишаться на місці”, – блогер про нового міністра інфраструктури

Нещодавно польський міністр став українським по лінії дорожнього будівництва. Я слухав його тронну промову в машині, об’їжджаючи вибоїни, з яких складається ось ця красива по боках і жахлива у полотні траса Полтава-Кишинів. (Стара назва). Її побудували ще в СРСР і з тих пір тільки латали бетонне тіло. Якби не основа з міцного матеріалу, пронизаного металевою арматурою, траса зникла б з лиця нашої землі як «Одеса-Рені», зроблена з асфальту. А так стоїть, позитивним пам’ятником радянському ладу.

Чому в Україні немає доріг? Запитання, на яке лапідарно відповість будь-який водій, спонукає міністрів і губернаторів виголошувати довгі промови, вибираючи вирази. Михаїл Саакашвілі, який переніс свій губернаторський офіс впритул до асфальтоукладальників і грейдерів, пробиває шлях у непрохідному буджацькому степу, називає чимало причин, що пояснюють наше бездоріжжя. Прем’єр-міністр, який закликав польського колегу творити з непроїжджої частини проїжджу, теж детально висловлюється з теми. У наших дорогах кожен може відшукати свого заритого собаку. Корупція, головотяпство, вотчинний підхід, непрофесійні рішення стоять обабіч як мертві з косами і виростають на осьовій лінії як монстри з фільму жахів про трасу 666. Але! Є запитання, яке заслуговує не тільки традиційних закидів від низу до верху, а й роздумів про антагонізм зон особистого комфорту і суспільних благ.

Читайте також: “Великий пшик” генпрокурора Луценка

Якби ями і вибоїни долали такі ж виснажені часом авто, ніхто б не помітив дисонансу в пейзажі бідної країни. Але дорогами минулого мчать автомобілі майбутнього всіх марок, всіх класів і всіх континентів. Сяючи нікелем і полірованими боками, творіння нашого століття деформуються на вибоїнах далекого минулого. Блиск особистого володіння стикається з мутним суспільним надбанням. Явище, що претендує на алегорію. Стан наших доріг показує особливості ментальності. Терпимість до крадіжок, розрухи і бідності в державному секторі компенсується приватними надбаннями. Ми в змозі купувати хороші автомобілі для себе, але не здатні подбати про дороги для всіх. Замкнуте коло. Не платимо податки, знаючи – їх розкрадуть, а дороги не будуються через те, що крадуть і не платять податки. Призначивши нобелівських лауреатів з економіки на всі наші добре оплачувані посади, все одно не виправимо цю згубну кореляцію. Вона «сидить» не в менеджменті, а в психології.

Під час Другої світової війни всі британці голодували, харчуючись картоплею з морквою. Тільки одна людина в уряді щодня випивала по кілька пляшок шампанського «Поль Роже» і не позбавляла себе задоволення з’їсти ростбіф і фуа-гра з чорними трюфелями. Цією людиною був Вінстон Черчилль. Громадяни Сполученого Королівства прекрасно знали слабкості Вінні, але прощали їх, вірячи в талант стратега. Будь-який народ готовий терпіти надмірності у способі життя перших осіб, якщо вірить у їхню здатність здійснювати плани і виправдовувати спільні надії.

Скоро поляк поїде в Польщу, грузин у Грузію, а українські дороги залишаться на місці багаторічного нехлюйства, яке поки не можуть перемогти промови, поради та діяльність іноземних фахівців. Довіру до системи влади, на жаль, не випишеш з-за кордону, як фуа-гра з шампанським.

Источник