Потрібна грамотна політика держзамовлення на українське кіно та друк книжок – Вікторія Сюмар
Четвер, 27 жовтня 2016
13:52
Потрібна грамотна політика держзамовлення на українське кіно та друк книжок – Вікторія Сюмар
Ми маємо передбачити у проекті державного бюджету на 2017 рік ресурси для стимулювання українського кіновиробництва, видавничої галузі та суспільного мовлення, – заявила в інтерв’ю журналістам голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформаційної політики, заступник керівника фракції “Народний фронт” Вікторія Сюмар.
“Ми вже зменшили присутність російського продукту на ринку. Зараз нам потрібно грамотно проводити політику державного замовлення на українське кіно та друк книжок. Щоб українських книжок було більше. Як вже є більше українських пісень в радіоефірі. На це треба виділяти кошти. Над такими пропозиціями до бюджету ми сьогодні і працюємо”, – зазначила голова комітету.
Також Вікторія Сюмар додала, що у наявному проекті бюджету не передбачені кошти у розмірі півмільярда гривень на фінансування суспільного мовлення. Це означає можливий провал однієї із базових реформ – створення суспільного мовлення в Україні. Яке задумувалося як незаангажований, неолігархічний канал, якому довірятимуть українці.
“Крім того, наразі ми розробляємо законопроект, який передбачатиме нову схему роботи інформаційного простору. А саме – суспільного мовлення, мовлення громад і новітніх інформаційних майданчиків – таких, як YouTube. Це дозволить нам захистити український інформпростір від пропагандистської агресії ззовні. І мати більше свободи всередині країни”.
“Кіновиробництво в Україні зараз переважно приватне. Більше 80% коштів іде на підтримку проектів приватних студій. Державні майданчики опинилися у невигідному становищі. Молоді режисери не хочуть співпрацювати з ними”, – говорить кінознавець, головний редактор журналу “Кіно-Театр”, член Правління Національної спілки кінематографістів України Лариса Брюховецька.
– Там діють передбачені законодавством чіткі схеми фінансування, які обмежують гонорар режисера. На мою думку, держава має більше підтримувати державні студії. Щоб зробити умови роботи там привабливими для молодих спеціалістів.
Нині в Україні існує такий механізм підтримки галузі кіно. Два рази на рік усі охочі мають можливість подавати на розгляд Держкіно свої проекти. Вони включають – сценарій, склад знімальної групи, бюджет на реалізацію. Ігрове кіно держава фінансує на 50 %. Повне фінансування отримують документальні, просвітницькі, анімаційні стрічки та кіно для дітей. З поданих проектів Експертна комісія обирає ті, які отримають державну підтримку. Її склад є визначальним фактором. Саме ці люди обирають, яке кіно підтримає держава.
Та яке кіно виходить за підтримки держави – у нас нікого не обходить. Фахова оцінка кінострічки після того, як на неї виділили кошти, не проводиться. Взагалі у кіно галузі існує брак фахових видань. Окрім нашого журналу “Кіно-Театру”, інших просто немає.
Також відсутні інструменти для підтримки прокату українського кіно. Якщо продюсер особисто не докладає зусиль для просування свого продукту, після завершення фільму примірник кінострічки має усі шанси злежатися на поличках Держкіно. Навіть ми, експерти, не маємо можливості побачити ці фільми. Наприклад, нещодавно документальний фільм “Жива ватра” йшов у кінотеатрі “Жовтень”. Він був зняти два роки тому. І тільки зараз вийшов у прокат. Через байдужість Держкіно до глядацької долі українських фільмів – без просування, рекламування і підтримки прокату – на кінострічки чекає забуття. А суспільство вважатиме, що кіно просто не виробляють. Бо ані в кінотеатрах, ані на телебаченні його немає.
Крім того, за роки існування Держкіно не було жодної особи, яка б займалася просуванням українського кіно на зовнішній ринок. З власної ініціативи режисери самотужки розсилають відзняте кіно на розгляд закордонних фестивалів. Там вони можуть отримувати визнання і призи. За рахунок цього вважається, що наші стрічки побували за кордоном. Також у різних країнах проходять “Дні українського кіно”. Але це разові акції.
Кіно – це продукт. І як будь-який продукт, який ми виробляємо, його варто продавати. В тому числі закордоном. Верховна Рада і пані Сюмар мали б звернути на це увагу. На мій погляд, просування українського кіно на зовнішній ринок – це важливий момент для повноцінного існування кінематографії в державі.
Я погоджуюся з відомим висловлюванням про те, що кожен кінотеатр у світі є посольством нашої країни. Необхідно правильно використовувати цей ресурс. Через кіно розповідати про нашу країну, популяризувати її закордоном. Це найдоступніше мистецтво, яке може представляти Україну у світі.
Утім, Держкіно має і правильні рішення. Серед них – підтримка кінострічки “Її серце” Ахтема Сеїтаблаєва. Головною героїнею фільму є кримськотатарська дівчина, яка у часи Другої світової війни урятувала близько 100 дітей-сиріт. Фільм має вийти осінню наступного року. На його появу усі ми дуже чекаємо”.
“Програма підтримки книговидавничої галузі має дві головні проблеми. Перше – недосконалість самої програми. Друге – недостатність фінансування”, – каже доктор філологічних наук, літературознавець, директор видавництва “Наша культура і наука” Микола Тимошик.
– За допомогою коштів, які виділялися, вирішити проблеми галузі було неможливо. Їх вистачало лише на те, щоб трохи підтримати державні видавництва, а з іншого боку, – “нагодувати” низку обраних для реалізації корупційних схем “пригодованих” видавництв. Одне з таких, для прикладу, – харківське “Фоліо”, через яке роками пропускалися значні суми.
Суттєвою проблемою є не зовсім чітка і прозора схема затвердження остаточного списку книжок, на видання і розповсюдження яких будуть виділені державні кошти. Я більше 10 років був членом Експертної ради Національної програми “Українська книга” при Держтелерадіо. І можу сказати, що часто експерти з поданого списку вилучають неактуальні за тематикою книги. А після цього якимось чином вони знову з’являються у програмі. Так було, скажімо, з російськомовним гросбухом про Харцизьк за часів режиму Януковича. На його видання пішло більше мільйона гривень. Це приклад кулуарних рішень верхівки відомства, яке розподіляє кошти.
Процедура визначення соціально значущих видань за державний кошт у корені неправильна. Експертна рада обирає позиції із списку, який стабільно пропонують видавці. Часто це цілий річний тематичний план видавництва, що формувався самопливом. Насправді держава має сама замовляти такі видання. Найперше, це мають бути книги, що стверджують національну ідею, мову, нашу самобутність, наші досягнення, проблеми нашого реального і правдивого поступу в минулому і тепер. Провідною має бути тематика, довкола якої так багато політичної полови, незнання чи свідомого замовчування Скажімо, українська революція 1917-1921 років, колективізація, голодомор, ОУН-УПА, окупація, велич і драма українського села тощо. Та це може стати реальним лиш тоді, коли біля керма подібних інституцій, які замовляють і фінансують такий соціально значущий продукт як Українська Книга, стоятимуть патріоти, професіонали і просто порядні люди.
Заява пані Сюмар гарна і правильна. Та подібні висловлювання лунають у стінах парламенту щороку. А коли доходить до діла, то справжніх захисників української книги чомусь немає”.
За словами Вікторії Сюмар, успішність і ефективність роботи у 2017 році усіх трьох ланок – кіно, книговидання та суспільного мовлення – залежить від ресурсів, які на це будуть виділені. Раніше голова Верховної ради Володимир Гройсман пообіцяв, що затвердження Державного бюджету на наступний рік відбудеться до 1 грудня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обмежили ввезення антиукраїнських книжок
Похожие записи
Об авторе
