Нові антикорупційні органи неефективні

Вівторок, 18 жовтня 2016
07:50

Газета по-українськи

Коментарі

Нові антикорупційні органи неефективні

 
Коментувати
Роздрукувати

Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура страждають вибірковим підходом до визначення підозрюваних і політичною заангажованістю.

Про це свідчать результати експертного дослідження “Боротьба з коруп­цією наввипередки: успіхи й розчарування”. Його представив Центр сприяння реформам.

“Старі” силові структури не викликають довіри, на думку політологів і політконсультантів. Але й “нові” органи з боротьби з корупцією не змогли стати повністю незалежними від впливу фінансово-промислових груп, окремих олігархів і можновладців. Приміром, у керівництва НАБУ нібито є прямі зв’язки з олігархом Костянтином Григоришиним.

Серед інших недоліків у боротьбі з корупцією експерти називають непрофесіоналізм, недосвідченість і несамостійність керівників і рядових співробітників НАБУ й САП, їхню надмірну активність у ЗМІ, покликану “замаскувати” відсутність реальних результатів, публічні скандали й корпоративні війни між “старими” та “новими” антикорупційними інститутами. Це призводить до конфлікту юрисдикцій і знижує загальну результативність.

Також, вважають експерти, працівники нових антикорупційних органів виявилися залежними від окремих політиків-друзів. Тут маркером стали висновки НАБУ в “справі про квартиру народного депутата Лещенка”. Це свідчить про бажання зняти з себе відповідальність, “підігравши” громадській думці й при цьому зберігши хороші стосунки із фігурантом розслідування.

Водночас довіра до “старих” силовиків залишається низькою. По-перше, тому що Генпрокуратура, Служба безпеки й Міністерство внутрішніх справ про­довжують виконувати “політичні замовлення”. По-друге, через імітацію реформ замість реальних змін. Насамперед це стосується люстрації, яка була проведена переважно формально, вважають експерти.

Однак вони відзначають і низку позитивних змін — створення антикорупційної інфраструктури (НАБУ, САП, антикорупційне законодавство), початок судової реформи, запровадження окремих антикорупційних інструментів (електронне декларування, система “Прозоро”), зміна генпрокурора, виведення проблеми корупції в публічну площину та деяке зниження “побутового” хабарництва. Але елітарна й політична корупція фактично зберігають колишній масштаб, лише в умовах виснаженої матеріально-ресурсної бази.

Источник