“Переодягнувся в брудний одяг, щоб не кидатися в очі”

Вівторок, 18 жовтня 2016
05:30

Газета по-українськи

Люди

“Переодягнувся в брудний одяг, щоб не кидатися в очі”

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: ФОТО З САЙТА Кіроградська Правда

Анатолій Унгул із села Підлісне Олександрівського району на Кіровоградщині отримав відзнаку ”За службу державі”. 13 років працює помічником дільничного

— 23 липня власноруч затримав в’язня 24-річного Віталія Дяченка з Кіровоградської виправної колонії №6. Він утік з-під варти, коли перебував у міській лікарні. Кілька днів був у бігах, — каже 64-річний Анатолій Унгул із села Підлісне Олександрівського району на Кіровоградщині.

8 жовтня йому вручили відзнаку “За службу державі”. 13 років працює помічником діль­ничного.

— Вручали в сільській раді. Приїхав представник управління пенітенціарної служби, подякував мені. Премії не було. Але я б ті гроші собі не взяв, а перерахував якомусь атовцю на протезування. Мені вистачить пенсії й мінімальної зарплати, — розповідає Анатолій Іванович.

— Віталій Дяченко втік з-під варти 19 липня. Правоохоронці розіслали орієнтування. За оперативною інформацією стало відомо, що він перебував у Підлісному. В село прибула опергрупа, але триденні пошуки не дали результатів. Я їм сказав: “Якщо він у селі, я його затримаю”. Наступного ранку мені подзвонили з магазину, що нібито такий чоловік купив у них морозиво і з їхнього телефона викликав таксі.

— Я переодягнувся в брудний одяг, щоб не кидатися в очі, — продовжує. — Взяв кайданки і полетів велосипедом. За сім хвилин був на місці. І справді, це був той чоловік. Високий, худорлявий. У спортивному костюмі. Я велосипед поставив близенько. Він не звернув на це уваги. Я підбіг і підбив ногу, крутонув за праву руку — він упав. Такого не очікував. Почав кричати: “Мужик, ти шо дєлаєш?” Кажу йому: “Так, парень, ти ­добігався”.

Пробую і на ліву руку одягнути кайданки, а він заховав під себе. Я почав її висмикувати, а він вчепився в пальці зубами. Я руку таки вирвав. Якраз до магазину під’їхав односельчанин Олександр Бровіцький. Побачив, що я з ним ­борюкаюся, допоміг його всадити на бордюр, і я надів кайданки, — згадує Анатолій Іванович.

Анатолій Унгул викликав із Кропивницького опергрупу.

— Доки ми їх чекали, просився, щоб відпустив, — говорить помічник дільничного. — Каже: “Слиш, мужик, візьми гроші і зніми з мене кайданки”. А я йому: “Я ж не той парень, на гроші не ведуся”. Він перестав зі мною спілкуватися. Прикривав на руках свої наколки. Там — як картинна галерея, в нього ж три судимості.

Наприкінці 1960-х Анатолій Унгул працював дільничним міліціонером.

— Один колишній друг спалив у селі хату, і йому дали два роки. З тюрми втік ще з одним. Дорогою вбили чоловіка й пограбували. Я про вбивство не знав. Прийшов до його матері. Питаю, чи не вертався додому Петро. Мовляв, ми дружили, то раджу прийти з повинною. Вона пообіцяла — як явиться, то передасть. А потім сусіди сказали, що він ховається вдома. Я прийшов раптово, а вони сидять у хаті. Кажу: “Не схотів сам, одвезу як друга”. Подзвонив до голови колгоспу, той дав “Волгу”. Я їх відвіз у райвідділ. Там уже взнав, що вони вбили людину. Дали обом по 15 років, — розповідає Анатолій Іванович.

Анатолій Унгул із дружиною 66-річною Галиною Сергіївною виховали двох синів і доньку. Мають чотирьох онуків.

Источник