Пістолет Романа Шухевича дав осічку
Вівторок, 11 жовтня 2016
12:00
Пістолет Романа Шухевича дав осічку
“Понура вістка обійшла вчора ввечері найбільш віддалені закутки міста. Вістка, що кожного мусить пройняти жахом. На одній із вулиць міста замордовано безборонного чоловіка”, – пише газета львівських євреїв Chwila про подію 19 жовтня 1926 року. Того дня у Львові застрелили куратора шкільної округи Станіслава Собінського.
“Польські круги переконані, що вбивство має характер політичний, – продовжує тему українська газета “Діло”. – Собінський не раз діставав листи з погрозами, що мали походити з українських кругів. З тої причини мав він приділеного до себе постійного урядовця поліції, одначе цю охорону знесено на власне бажання покійного. Щодо осіб убійників, то знайшлися свідки, які чули, як вони говорили між собою по-українськи”.
Автор: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Станіслав Собінський (1872–1926) – куратор Львівської шкільної округи в 1924-1926 роках
Після Першої світової війни Галичина опиняється у складі Польщі. 1924-го міністр освіти Станіслав Грабський запропонував пакет законів, покликаний полонізувати ці землі. За два роки кількість українських шкіл зменшилася удвічі. Безпосереднім виконавцем волі міністерства у Львові та околицях був Собінський.
Проти полонізації виступає підпільна Українська військова організація. Її утворили колишні вояки-українці. В середині 1920-х до УВО вливаються гімназисти й студенти. У групі бойового референта Петра Сайкевича найвправніші – Роман Шухевич і Богдан Підгайний. Перший навчається у Львівській політехніці, другий – у Познанському університеті. Під час літніх канікул Сайкевич повідомляє хлопцям, що незабаром вони повинні виконати “мокру” роботу. Видає пістолети й набої.
“Ми тішилися, мов діти, що саме нам припала честь бути вибраними до цієї важливої роботи, – згадує Підгайний у статті “Атентат”, опублікованій у часописі “Визвольний шлях” 1970 року. – Хоч і не уявляли собі, яке завдання нас чекає. Ми знали лиш одне, що відчули зі слів нашого провідника Петра: готується щось велике й будемо мати нагоду віддати себе Україні. У піднесеному настрої розійшлися на свої місця, щоб там вправлятися у стрілянні”.
Богдан повертається у Познань. 17 жовтня отримує телеграму: “Мама смертельно хвора”. Насправді це – умовний знак. Він бере звільнення від навчання на три дні та їде до Львова.
Завдання – розстріляти Собінського, коли той повертатиметься додому з кіно, і втекти з місця пригоди. Підгайний показував кращі результати на стрільбищі, тому він має стріляти в голову, Шухевич – у груди. Очікують куратора внизу вул. Королівської, на якій він мешкає. Близько 18:00 тут проходить зв’язковий. Це означає, що Собінський із дружиною йдуть слідом. Поряд прогулюється поліцейський.
“Надходить куратор із дружиною, – описує Підгайний. – Часу мало. Мене огортає страх, щоб не поранити жінки. Переходимо скісно вулицю й швидко зближаємося до них. Обсервую уважно кожний рух Романа і бачу, як він нагло хитає головою і витягає пістолю. Витягаю свою. Вогонь, сухий тріск – і страшний крик вдови. Оглядаюся позад себе. На вулиці – рух. Поліцай втратив голову і стоїть, як зачарований. Люди також”.
Автор: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Похорон куратора Львівської шкільної округи Станіслава Собінського на Личаківському цвинтарі, 22 жовтня 1926 року. Чиновника застрелили бойовики Української військової організації за три дні до цього. На церемонії присутні учні всіх середніх навчальних закладів міста – починаючи від наймолодших класів. У Львові ввели режим посиленої охорони
Собінський гине від пострілу в голову. Пістолет Шухевича дає осічку. Наступного року поліція арештовує двох членів УВО – Івана Вербицького та Василя Атаманчука. Засуджують до 15 і 10 років тюрми.
– Я відбуду цю кару без ніякого нарікання, – говорить Атаманчук на суді. – Ще раз запевнюю, що я нічого не винен. Але коли Організація цього від мене жадає, я буду сидіти до кінця.
Похожие записи
Об авторе
