“Власний стиль створити складно. Але треба хоча б старатись”
Вівторок, 11 жовтня 2016
07:55
“Власний стиль створити складно. Але треба хоча б старатись”
Автор: Андрій Чернега
Лідер гурту ”Пропала грамота” Павло Нечитайло грає на трубі-пікколо на сцені фестивалю ”Республіка” в рідному місті Кам’янці-Подільському на Хмельниччині
— Знову зібратися було неважко. Один із наших музикантів мав контракт із НАСА (американське національне управління з дослідження космосу. — ГПУ). Із 20 волонтерів, яких обирали зі всього світу. Не знаємо, що з ним було ці шість років, бо не має права розголошувати. Повернувся у липні. За місяць репетицій знову готові грати. Головне, щоб були фанати і не доводилося доплачувати за свої концерти, як у 1990-х, — каже музикант 37-річний Павло НЕЧИТАЙЛО. Його гурт “Пропала грамота” після шестирічної перерви виступив на фестивалі “Республіка” в рідному Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. За цей час Павло на київських радіостанціях створив авторські програми “Варган”, “Слухай своє”, “Гудок”. Вони присвячені музиці народів світу та українському фольклору в сучасній обробці.
Спілкуємося перед перед концертом. Нечитайло одягнений у сірі шорти з великими накладними кишенями, білу футболку, темні дзеркальні окуляри, які не знімає під час розмови.
Кажуть, музика в Україні відроджується. Згодні з цим?
— Після Революції гідності справді з’явилася велика кількість гуртів. Я застав три періоди розвитку української музики. Перший — після дебютної “Червоної рути” в Чернівцях 1989-го. Українці побачили нетипових для радянської естради рокерів “Кому Вниз”, “Братів Гадюкіних”, Віку Врадій. Наприкінці 1990-х фестиваль збирав повні зали. Молоді музиканти рівнялися на бардів Сергія Шишкіна, Едуарда Драча. Вони задавали моду. Поєднували народну, кобзарську мелодику в сучасних піснях.
Потім був період міжчасся. На початку 2000-х україномовні виконавці зникали з ефірів. На їхнє місце приходила потужна хвиля російськомовної попси. Це те, що маємо зараз.
Позбавлені ефірів якісні українські музиканти в середині 2000-х організували фестиваль “Шешори”, який переріс у “Арт-поле”, “Країну мрій” та інші.
Яку музику можна назвати якісною?
— Насамперед авторську. Виконавці мають придумувати оригінальні мелодії. Хоча й не можуть обійтися без основних стилів світового шоу-бізнесу: блюз, рок‑н‑ролл, реґі, реп. Але це має бути зіграно не так, як мільйон разів до цього. Власний стиль мало кому вдається створити. Але має бути хоча б видно, що людина старалася.
Україна має кримськотатарського віртуоза-гітариста Енвера Ізмайлова. Він вигадав свою манеру гри, коли обидві руки лежать на грифі інструменту.
Які молоді українські гурти вразили останнім часом?
— За останні роки почув два такі — кияни “Блумс Корда” ” і львів’яни “Латекс Фауна “. У другого гурту тексти так гарно лягають на музику, що в перших двох-трьох куплетах не розумієш, якою це мовою. Хоча вони співають українською. Важко сказати про напрямок, у якому грають. У наш час говорити про це не має сенсу, бо всі роблять суміш стилів.
Що українська музика може взяти з регіонів?
— Зі Слобожанщини можна було б узяти багатоголосся, як у селі Крячківці, що на Полтавщині. Культура інструментального автентичного грання збереглася на Поліссі, Чернігівщині, в Карпатах.
Якби не було Майдану, чи розвивалася б зараз музика?
— Майдан зробив дуже серйозний поштовх. Після революції мав з’явитися епос, який оспівував би героїв. Але замість тужливих речей, виникло багато позитивної музики з класними мелодіями. Молоді люди мають можливість виступати на фестивалях, у клубах. Є аудиторія, яка може підтримати артистів вхідним квитком. Важливо відкривати клуби з живою музикою в райцентрах. Тоді буде ще більше гуртів і конкуренції. Зростатиме музична культура. Із гуртом “Запаска” моєї дружини Яни Шпичанської багато їздили Чехією. Там кожен таксист, коваль, продавщиця універмагу намагаються не бути сірою масою.
Чи зможуть українські виконавці звучати на світовому рівні?
— У 1990-х був один експортний гурт — “Гайдамаки”. Зараз маємо чотири-п’ять виконавців, які регулярно гастролюють за кордоном.
Іноземного слухача можемо здивувати геніями. Такі люди в Україні відомі вузькому колу. Наприклад, Роман Грінків змусив бандуру звучати по-новому — зробив джазовою. Стала зіркою композиторка експериментальної електронної музики Заволока. У своє звучання вплела голоси поліських бабусь.
Останнім часом з’являється багато англомовних гуртів. Почуєш по радіо і не скажеш, що з України. Справжнього успіху в цьому поки що досяг лише уродженець Боярки Євген Ґудзь із “Ґоґоль Борделло”. Циганський панк-гурт створив у Нью-Йорку 1999 року. Переважно складається з музикантів-емігрантів з України, Росії, Ізраїлю. Мадонна напросилася до нього заспівати дуетом. Євгена у свій час задовбали питанням: чи вони не коханці?
Ситуація з музикою на радіо покращилась?
— Радійники найбільш консервативні з усіх медіа. На станціях сидять чуваки за 40. У них є певна формула відбору пісень. Побачили, що гурт показують по телевізору, і думають: “Ну, все — беремо”.
На противагу радіо створився альтернативний музичний ринок. Діє паралельно в клубах, на фестивалях, у соціальних мережах. Аби в радіопросторі щось змінилося, потрібно, щоб з’явилося нове покоління власників і слухачів.
Похожие записи
Об авторе
