“Звернення до праць Зігмунда Фрейда в аналізі творчості Тараса Шевченка це не звинувачування його в гомосексуалізмі”
Вівторок, 26 січня 2016
12:27
“Звернення до праць Зігмунда Фрейда в аналізі творчості Тараса Шевченка це не звинувачування його в гомосексуалізмі”
Президент Наукового товариства імені Шевченка у США Григорій Грабович згадує, що вперше побував на батьківщині своїх батьків у 1983-му на Всесвітньому конгресі славістів.
– Відтак щороку по два три рази прилітаю до Києва. Не вважаю себе чужинцем і точно хотів би вважати себе своїм. Те, що вважають за українофоба, це мене ображає і водночас вважаю це крайньою дурницею.
Професор Гарвардського університет Григорій Грабович. В Національному музеї Тараса Шевченка у Києві представляє свої книги “Шевченкові “Гайдамаки”: Поема і критика” та “Шевченко, якого не знаємо. З проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета”.
За ці праці Грабовича цьогоріч висунули на здобуття Шевченківської премії. Його кандидатура серед претендентів на премію спричинила появу низки відкритих листів на сайтах “Правого сектора”, Науково-ідеологічного центру імені Донцова і тижневика “Слово Просвіти”. Підписанти називають професора “скомпрометованою українофобськими ідеями та антинауковою поведінкою особою”.
В передмові книги “Шевченко, якого не знаємо” пишу, що шевченкознавчі праці мали стати закликом до дискусії. Замість неї ми отримуємо несприйняття, небажання слухати і висловлювати свою позицію без крику, образ та істерики. Це ще раз доводить, як довго в Україні твориться громадянське суспільство і як важко деякі речі тут зрушити з місця.
Коли суспільство загрожене і перебуває у стані війни, дуже легко на цей гачок “патріотизму” піймати людей, які не надто тямлять у певних речах, але точно хочуть бути патріотами. Демагогія є дуже небезпечною. Вона є не лише в літературознавстві, але в усіх царинах нашого життя, передовсім — у політиці.
Михайло Драгоманов ще в ХІХ сторіччі перерахував всі функції, які має Шевченко залежно від того, яка політична партія бере його ім’я собі на озброєння. Він і консерватор і радикал, популіст, смиренний австро-угорський селянин, він і християнин і диявол. Так завжди з пророками.
Директор видавництва “Критика” Андрій Мокроусов, зізнається, що в списку противників Грабовича його здивувало прізвище професора Олександра Пономаріва.
– Він хороший мовознавець, але не дуже вправний пропагандист, бо його формат пропаганди, відстоювання української мови в силу його особистого характеру не так приваблює, як відштовхує. Чого він поліз в це болото не знаю, – каже.
– Пономарів у цій банді однодумців чи не єдиний має відношення до серйозної науки. Всі інші персонажі це фікції. Навіть не світоглядно, побутово, ким має бути людина, яку власні колеги і студенти публічно оскаржують у хабарництві. Чи персонаж, проти якого виграно одну з нечисленних справ щодо плагіату. Є дуже кумедні ідеологічні монстрики як Іванишин. Його праці з Науково-ідеологічного центру імені Донцова читати просто смішно. Через пару сторінко взагалі стає нудно.
Геніальні літератори бувають найрізномаїтіших і край неприємних способів поводження в побуті. Тому, боюся, що дуже цікавий письменник кінця 1970-х Валерій Шевчук десь перетнувшись з нашим сучасником Шевчуком, не впізнав би його, а впізнавши навряд чи привітався б.
Крім того у Шевчука є дуже струнка в його очах візія історії української культури. Йому комфортно з цією візією. Сама концепція відкритої, експериментальної науки, яка підважує його сакральні ціності, для Шевчука чужа.
Ігор Калинець чудовий поет, важлива постать в історії української поезії, але його крайньоправі погляди не сьогодні сталі відомими, вони і в 1990-ті були очевидними. Але з іншого боку люди, які дотримуються такої ідеології, не конче мають перетворюватися на погромників.
В чому бачите джерело розколу серед українців у ставленні до Грабовича?
У нас суспільство розколоте не тільки через Грабовича. Тут корені глибше. Треба говорити про примітивізм, ксенофобію, не тільки як певну ідеологію, а як систему поглядів і відчуттів.
Грабовича українця з українськості його намагаються виштовхати. Не йдеться про наукову чи інтелектуальну дискусію. Це не є дискусія, бо вона передбачає певні сторони напруженого, але діалогу рівних сторін.
Центр Донцова і Гарвард – це не сторони дискусії. Іванишин і Грабович – це не сторони дискусії, а класичний приклад таврувальної компанії. Треба пояснювати широкому загалу, що звертання до праць Зігмунда Фрейда в аналізі творчості Тараса Шевченка це не звинувачування його в гомосексуалізмі.Як і більшість непорозумінь на світі, спротив певних кіл висуненню Грабовича на Шевченківську премію, спертий на велику кількість людей дурних і нема на те ради.
Для вас праці Грабовича відкрили щось кардинально нове в творчості Тараса Шевченка?
Для мене праці Грабовича і Шевельова не відкрили заново Шевченко. Хоча показали поета цікавим, з яким добре мати до діла. Раніше Шевченка сприймав очевидно з меншою цікавістю, не бачачи так як пропонували ці двоє інтелектуалів. І таке ставлення було не в одного покоління українців.
Найважливіше, що праці Грабовича це майстерне демонстрування того, що Шевченко включену в модерну романтичну європейську парадигму. Що це не якісь випадок за межами великого європейського мейнстріму, Шевченко- один з його представників. Просто треба навчитися бачити його через таку оптику. Вільяма Шекспіра крім британців час від часу різні європейці відкривали. В кожній культурі знаходився такий Колумб яки їм в цьому допомагав.
Щодо Грабовича я застосував іншу метафору. Він для нас винахідник мікроскопу. Людина яка шліфує скло яке збільшує і показує те на що ми раніше не зважали або не могли розгледіти в Шевченкові.
Похожие записи
Об авторе
