“Мене призначили міністром безпеки. Бо мав квартиру в напівпідвальному приміщенні”
Пʼятниця, 16 вересня 2016
06:05
“Мене призначили міністром безпеки. Бо мав квартиру в напівпідвальному приміщенні”
Автор: Сергій Старостенко
Художник Олександр Губарев стоїть у своїй столичній майстерні. Кисть лівої руки втратив у дитинстві
— Раніше замовлення лилися рікою. Тепер ніхто нічого не купує. Став нищий. Живу на 4,6 тисячі гривень академічної стипендії, — каже київський художник Олександр Губарев. На початку місяця у столичному Будинку художника відкрили виставку “Зустрічі без прощань”, присвячену його 90-річному ювілею.
Майстерня Олександра Губарева розташована по вул. Перспективній у Печерському районі столиці. На шостому поверсі в довгому коридорі попід стінами стоять картини та мармурові скульптури. Двері до майстерні відчинені. Художник сидить за столом. Дожовує шматок хліба, заїдає ложкою меду, робить ковток чорного чаю.
— Вирішив перекусити, — Олександр Іванович береться за край столу і підводиться зі стільця. Застібає смугасту сорочку. Під очима має мішки. — У цій майстерні працюю з 1974-го. Приміщення виділила Спілка художників України. Була найбагатша у всьому Радянському Союзі. Щороку в Москву відсилала 8—10 мільйонів рублів. Усі підприємства мали якийсь відсоток прибутків виділяти на мистецтво. У живописному цеху щомісяця були сотні замовлень. Тоді заробляв 500—700 рублів на місяць. Такі зарплати отримували чиновники вищого рівня.
Зараз картин взагалі не продаю. За комунальні плачу скажені гроші. Нещодавно майстерні прирівняли до високорентабельних підприємств. Торік за опалення віддав 2,5 тисячі гривень. Півтора місяця топили. Потім художники від опалення відмовилися. Така плата для нас завелика.
Олександр Губарев малює олією, гуашшю й акварельними фарбами. Робить офорти, ліногравюру, екслібриси. Проілюстрував 32 книжки. Йде до мольберту з картиною. На ній яскравими фарбами зображена оголена жінка.
— Почав малювати її 1996 року, — продовжує. — Жодного разу не виставляв. Позавчора дістав із завалів. Глянув, наче чогось не вистачає. Сів домальовувати.
Під мольбертом лежить етюдник, поблизу нього — тюбики із засохлою фарбою. Свіжу налив у банку з-під консервованих бичків, кукурудзи і квасолі. Олександр Іванович умочує пензлик у червону фарбу. Робить кілька мазків.
Заходить високий чоловік у чорній кепці й татуюванням троянди на лівому плечі.
— Картины уже привезли, — говорить. — Оставлю у вас вещи и пойду ребят встречать.
— Сьогодні в Будинку художника закінчується моя виставка, — додає Губарев. — Запрошував на неї представників Міністерства культури, музеїв. Ніхто не прийшов. Тільки якась жінка з музею Гетьманства вручила вітальну листівку.
Киває на картину “Режисер і його герої”. На ній — режисер Сергій Параджанов у горах із гуцулами. Стоїть під вікном із великою вазою зі старим пожовклим комишем.
— Сергій Параджанов був генієм, — розповідає Олександр Іванович. — У нього вдома постійно товклися люди. А на дні народження займали навіть коридор у будинку. Параджанов готував прекрасні грузинські страви. Гостям підносив миски з водою й пелюстками троянд, щоб мили руки. Якщо комусь щось сподобалося, одразу дарував цю річ.
У 1960—1970-ті роки разом із друзями часто збиралися в будинку по вулиці Кудрявській. Там панувала богемна атмосфера — напівзруйнована будівля, на горищах дами приймали підвипивших кавалерів. Унизу київські алкаші на фіолетових табуретках пили денатурат. Аси могли випити й меблеву палітуру.
Під час таких посиденьок вирішили з друзями створити власну республіку. Назвали її “Віа дель Корно”, за романом італійського письменника Пратоліні Васко “Вулиця бідних закоханих”. Прочитали цей роман. Виявилося, описана вулиця точно така, як Кудрявська. Президентом обрали Георгія Якутовича (графік, помер 2000-го. — ГПУ). Художнику Григорію Гавриленку, як найрозумнішому серед нас, довірили посаду міністра культури.
Республіка була бідна, армії не мала. За потреби найманими солдатами керував скульптор Коля Рапай. Його дружина керамістка Оля — міністр нацменшин, бо походила з єврейської родини. Мене призначили міністром безпеки. Бо мав квартиру в напівпідвальному приміщенні.
Часто до нас заходив Параджанов. Якось забіг злий. Скидав усе зі столу, кричав: “Все, я більше не зніматиму кіно. Я — бездарність. Подивився “Конформіста” Бертолуччі. Це — геніально. Що можу знімати після цього? Я — ніщо”. Накинув пальто та знову кудись побіг.
Вантажники заносять у майстерню полотна. Олександр Іванович просить розставити їх на полиці над дверима. Із шухляди витягує альбом з екслібрисами. Один із них робив для Леоніда Кравчука.
— Наприкінці 1993-го подзвонив давній приятель. Працював у Кравчука референтом, — каже Губарев. — Попросив до 60-річчя Леоніда Макаровича зробити екслібрис. Про його захоплення той нічого не знав. Попросив хоча б сказати, під яким знаком зодіаку народився. Відповів — Водолій. Коли відіслав замовлення, приятель зателефонував: “Помилилися. Він не Водолій, а Козеріг”. Довелося переробляти. Глечик, з якого ллється вода, замінив на чоловіка, який тримає за роги козла. Мені заплатили 700 купонів. Цих грошей вистачило на п’ять буханок хліба.
Батько на руках відніс до поліклініки
Олександр Губарев має ампутовану кисть лівої руки.
— У першому класі побігли з хлопцями купатися на Дніпро, — розповідає Олександр Іванович. — На березі знайшов якусь трубочку з мідними дротиками. Приніс додому. Ввечері повернувся старший брат Віктор із сусідським хлопцем. Похвалився їм знахідкою. Вони довго роздивлялися її. Потім Віктор витягнув із трубки дротики і з ними на підлогу посипалися якісь крупинки. Я правою рукою малював, а лівою почав їх збирати.
Коли назбирав повну жменю, сусід підпалив сірник. Крупинки вибухнули в моїй руці. Відчув різкий біль. Глянув угору, а до стелі прилипли мої пальці. Я почав кричати, в хату забіг батько. На руках відніс до поліклініки. На обличчі, грудях і животі досі залишилися шрами від опіків.
Травма допомогла стати художником. Малював змалку. Та батьки не розділяли мого захоплення. Радили обрати якусь робітничу професію. З однією рукою більшість професій стали для мене недоступні. Після того мати й батько почали розвивати мій потяг до малювання.
Похожие записи
Об авторе
