“Чи повстали б українці, якби влада мала такі величезні доходи від нафти й газу, як у Росії?”

Вівторок, 13 вересня 2016
13:17

Журнал “Країна”

Оцінки

“Чи повстали б українці, якби влада мала такі величезні доходи від нафти й газу, як у Росії?”

 
Коментувати
Роздрукувати

Епіцентрами можливого розпаду Російської Федерації будуть Татарстан і Північний Кавказ, – каже політолог Михайло Тульський

Якою є ситуація в Росії напередодні виборів до Державної думи 18 вересня?

– Абсолютно нічого не змінюється. Дещо коливається рівень підтримки партій, які не мають шансів подолати 5-відсотковий прохідний бар’єр.

В Україні сформувалася багатопартійна система. Є конкуренція між політичними силами на виборах. Наприклад, свого часу “Самопоміч” підвищила рейтинг із відсотка до 11-ти. У нас таке неможливо. Це стосується й медіапростору: в РФ усі провідні джерела інформації належать або державі, або людям з оточення президента Путіна. Зараз навіть на центральних телеканалах – тиша, ніби виборів немає. Дискусію підтримує частина друкованої преси, але основна маса населення отримує інформацію з телебачення.

Як режим контролює олігархів?

– Усі гроші сконцентровані в руках Путіна – через його друзів, яких зробив мільярдерами. Найбільші олігархи фактично не є власниками своїх статків, а тільки управляють ними. Путін будь-коли може їх забрати.

Кремль контролює всі великі гроші, усі провідні засоби масової інформації і всю політичну систему. Щоб бізнесмен профінансував якусь партію, необхідно отримати дозвіл від керівника адміністрації президента.

Крім того, Кремль регулює процент відкатів, що можна красти олігархам із розпилу державних закупівель.


Михайло ТУЛЬСЬКИЙ, 38 років, політолог, соціолог, етнограф. Народився в місті Одинцово в Підмосков’ї. Має білоруське й українське коріння. Мати – інженер, батько – викладач. ”Мої пращури приїхали з України, і з часом змінили прізвища на російський манер”. Закінчив Московський державний соціальний університет. Працював журналістом у виданнях ”Независимое обозрение”, ”Трибуна”, ”Аргументы недели”, ”Независимая газета”. 2009 року очолив дослідницький центр ”Політична аналітика”. Підготував низку доповідей про корупційні злочини партії ”Единая Россия” та фальсифікації на виборах. Досліджує етнічні й релігійні конфлікти, історію Росії ХХ століття. Живе в Москві. Розлучений, дітей не має

Позасистемна опозиція – це спроможна політична сила?

– Ні. Олексій Навальний (голова “Фонду з боротьби з корупцією”. – Країна) та Михайло Ходорковський (колишній олігарх, який відбув 10-річне ув’язнення через конфлікт із Путіним. – Країна) не мають своїх партій. Фонд Навального в розслідуваннях майже завжди використовує компромат на чиновників і бізнесменів, злитий їхніми ворогами. Наприклад, тривалий час Слідчий комітет Олександра Бастрикіна ворогує з Генпрокуратурою Юрія Чайки. Через своїх людей вони замовляють Навальному розслідування один проти одного.

Михайло Касьянов (колишній прем’єр-міністр. – Країна) з “Партії народної свободи” є слабким публічним політиком і не вміє проводити виборів.

Григорій Явлінський – повністю залежна від Кремля людина. Борис Нємцов (лідер російської опозиції, вбитий у Москві в лютому 2015 року. – Країна.) говорив про нього: “конторський політик”. Зараз його партія “Яблуко” отримує держфінансування. При тому, що вона має рейтинг не вище 3 відсотків, в той час як набагато більш популярну партію Олексія Навального спеціальним законом відсторонили від парламентської політики.

86 відсотків рейтингу підтримки Путіна – реальність?

– В Україні вважають, що популярність Путіна зросла після захоплення Криму й початку війни на Донбасі. Але це не так. Його рейтинги підскочили, коли держава в рази посилила агресивну пропаганду.

У ЗМІ триває кампанія істерії та залякування населення війною. До неї пропаганда казала: “Путін – найкращий, голосуймо за нього”. Тепер телевізор притуляє пістолет до чола і говорить: “Вибирай: або ти за Путіна, або ти – агент ЦРУ”. За таких умов більшість росіян стали на бік Путіна.

Якщо б по телевізору бодай комусь дали змогу сказати: Росія підступно обдурила Україну, наплювала на всі договори й завдала удару в спину дружньому сусіду – популярність Путіна обвалилася б.

Російський народ схильний жити в умовах диктатури?

– Важко сказати, чи повстав би інший народ, якщо б жив у російських умовах. Українці виступили проти “диктаторських законів 16 січня” (пакет антиконституційних законів, прийнятий Верховною Радою 16 січня 2014 року за ініціативи Партії регіонів. – Країна). Показали, що влада перетнула червону лінію й посягнула на народну свободу. Але чи повстали б українці, якби влада мала такі величезні доходи від нафти й газу, як у Росії? У нас вона відкуповується від народу. Людям підвищували зарплати й пенсії, казали: усе це втратите, якщо скинете Путіна.

Не певен, що українці не спокусилися б на подачку від влади. Скоріше за все, справа не в генетичній схильності росіян до диктатури. Мали й демократичну традицію – Новгородської та Псковської республік. Але їх фізично знищили.

Чому Кремль вирішив використати війська в Криму й на Донбасі?

– Путін прийняв рішення про військову окупацію Криму, коли стало зрозуміло – сил місцевих сепаратистів замало. 26 лютого 2014 року в Сімферополі проукраїнських активістів було вдесятеро більше , ніж пропутінських. Навіть етнічні росіяни виходили з табличками: “Я росіянин і хочу жити в Україні”. Більшість кримських чиновників не були готові відокремлюватися від України. Населення також не виявляло особливого бажання до цього. Путін мав або захоплювати півострів військами, або відступити. Він обрав перше, купивши лояльність місцевого населення обіцянками величезних пенсій і зарплат.

Чому Путін не продовжив наступ на Україну?

– Він нав’язав Мінські домовленості, коли наступ його військ у серпні 2014 року за­хлинувся. Тоді передовим частинам армії РФ вдалося зайняти вузьку ділянку прикордонної території України. Вже 27–28 серпня наступ зупинив спротив ЗСУ. Тиждень війська не могли просунутися далі. Виникла загроза масштабного контрнаступу української армії та надходження військової допомоги від Європи і США.

Путін змушений був запропонувати Україні мир. Але після цього російські війська знову розпочали атаки, зайняли кілька населених пунктів. Це стара більшовицька тактика з часів Леніна – просити перемир’я, а потім підступно завдавати удару. Вже після другого припинення вогню в лютому 2015-го Путін знову порушив мир, захопивши Дебальцеве й Донецький аеропорт.

Сьогодні Росія в усіх конфліктах вичерпала свої можливості й видихалася. Кількість боєздатних військ РФ – не більш як 100 тисяч. Після Мінська Путін отримав змогу перекинути головні сили з України в Сирію й зосередитися на тамтешній війні.


Понад місяць 10 москвичів жили в поліетиленовому наметі біля приймальні партії ”Единая Россия” в Банному провулку, 3 в столиці РФ. Вимагали соціальне житло. Щороку для пільгових категорій у місті будують 600 тисяч ”квадратів”. Але до людей житло не доходить. Пікетувальників кілька разів забирала поліція. 4 серпня правоохоронці знесли намет. Активістів судять. Попри це люди створили громадську організацію. Влаштовують одиночні пікети

Якою буде зовнішня політика Росії в наступні кілька років?

– Зараз у країні серйозно погіршується економічна ситуація, особливо в провінції. Одночасні війни проти України та в Сирії стають дедалі дорожчі. Та не варто чекати на їх завершення. Забагато впливових людей у Росії заробляють мільярдні статки на війнах. Близьке оточення президента розповідає йому про “світову змову” проти РФ, що “навколо вороги” і треба збільшити оборонний бюджет.

Путін і його команда фінансують понад 200 сепаратистських, комуністичних, неонацистських, ісламістських сил та угруповань світу, за моїми даними. Це довгострокова стратегія Кремля. Крім того, всі розуміють: в умовах миру в Україні розпочнеться швидке економічне зростання й стрімка інтеграція з Європою. Тому доки Путін є при владі, про мир годі думати.

Чому Україна важлива для російських опозиціонерів?

– Росіяни сприймають Україну як найближчу країну за духом і кров’ю. Її проривний успіх доведе їм, що й вони здатні на таке. Це означатиме – православна пост­радянська країна, якою є також і Росія, спроможна процвітати без диктаторів.

Наскільки ймовірний розпад Росії в найближчі роки?

– Такий сценарій не можна відкидати. Головними епіцентрами можливої дез­інтеграції будуть Татарстан і Північний Кавказ. Вони чудово усвідомлюють свою колоніальну залежність від Москви, розуміють свою відмінність від росіян. Їхні еліти мріють про відокремлення. Але поки що не мають на це змоги.

Еліти регіонів із переважно російським населенням теж невдоволені, що Кремль витягує з них майже всі гроші й витрачає їх на війну. Вони хотіли б самі розпоря­джатися своїми ресурсами. Однак їх утримують надприбутки від продажу нафти й газу. Сьогодні, попри здешевлення, ціна на нафту в рази перевищує вартість її видобутку. Без цих надприбутків регіони моментально почнуть відокремлюватися від Москви. Але поки що це дуже ефемерна перспектива – режим зробить усе, щоб не втратити території РФ.

Источник