“У нас не вистачає контролю за психологами” – військовий психолог про підготовку кадрів
Пʼятниця, 22 січня 2016
12:45
“У нас не вистачає контролю за психологами” – військовий психолог про підготовку кадрів
Фото: Facebook
Військовий психолог та головний інструктор Департаменту національної поліції спеціального призначення Андрій Козінчук розповів про проблеми військової психології в Україні та їх можливе вирішення. Зокрема, у підготовці кадрів та допідготовці цивільних психологів.
Де в Україні готують військових психологів?
– Їх випускає тільки один виш, Військовий інститут університету Шевченка. І він випускає приблизно 40 чоловік у рік, що не може задовільняти наші потреби. Тим більше, що частина із цих випускників ідуть у бізнес, і це їх вибір. Чого у нас справді не вистачає, так це контролю за психологами. Ми не знаємо, що це за люди. Коли ми звернулися із цим питанням до наших закордонних колег, вони сказали: “У чому проблема? Якщо поганий психолог, то заберіть у нього ліцензію”. А в Україні немає ліцензії у психологів, тільки у нотаріусів. Навіть у лікаря її немає. Якщо психолог помиляється, то ми нічого не можемо зробити.
Чого не вистачає у підготовці кваліфікованих спеціалістів?
Я вважаю, що сьогодні нам потрібно робити допідготовку цивільних психологів, і вона має бути комплексною. Щодо підготовки психологів, то у них повинна бути практика, серйозна підготовка. І жоден психолог-терапевт, що працює з людьми, не має права так називатися, якщо у нього немає супервізера, тобто психолога для психолога. Така людина необхідна, щоб вказати психологу на можливі травмування, адже робота військового психолога – це дуже небезпечна річ. Якщо ви йдете у білому одязі по брудній дорозі, неможливо не забруднитися. Супервізор в цьому випадку не буде прати речі, але він вкаже на плями. У нас сьогодні дуже багато психологів, але низький рівень підготовки і недостатньо фахівців.
Необхідно відправляти психологів на допідготовку. Я, наприклад, їздив у Данію, але то була повністю моя ініціатива. Також потрібно розширювати роботу інституту, оскільки про нього вже всі забули. Теж важлива тема фінансування. Тому що професійний військовий психолог, що йде працювати в інститут на 6 тисяч гривень – це смішно.
Який рівень підготовки в університеті Шевченка?
– Прекрасний. Теоретичний. Після закінчення цього університету, вже на фронті я зрозумів, що не знаю нічого, тому що не було практики. Там немає жодної людини з викладачів, яка би брала участь у бойових діях. Сьогодні потрібно налагодити взаємодію з військовими, які б могли організувати хорошу практику, в тому числі і заняття на полігонах. Адже робота військового психолога зовсім не нагадує прийом у окремому кабінеті із шкіряним диваном і психологом з борідкою Фрейда. Військовий психолог іде до клієнта, знаходиться поряд із ним.
Чи потрібне переформатування роботи військового психолога на фронті?
У нас у війську психолог – це нижня ланка по роботі із особовим складом. Тобто, за ідеєю, кожен психолог повинен мріяти стати заступником командира по роботі з особовим складом. Це неправильно! У психолога є військове звання – і це теж не правильно! Це виходить,що він сьогодні командує солдатами, а завтра питає у них про травми? Психолог не має бути в ієрархії військових, а йти поруч. Це щось на кшталт радника або помічника командира. Психолог не повинен мати жодного тиску чи примусу на своїх бійців.
Ваш тренінг готує військових психологів?
– Проводимо тренінги для АТОшників, селищних, місцевих рад, психологів, журналістів. Є кілька умов для АТОшників, щоб пройти тренінг ВГО “Побратими”. По-перше, людина повинна бути учасником бойових дій. По-друге, визнавати, що в неї не все в порядку. По-третє, бажати допомогти таким, як вона, після тренінгу. Тренінг триває 22 дні протягом 5-6 місяців. Проводиться у закритій площині без доступу журналістів. Викладач – кризовий психолог Дітті Марчер із Данії та її помічники. Учасники взнають теоретичний та практичний аспект травми, шукають її в себе та вчаться з нею жити. Висновок тренінгу – навчитися жити із травмою, а не перемогти її, тому що це неможливо.
З державою взаємодієте?
– Ні, вони нам заважають. Моя мрія зараз – це створити будинок ветерана. Створити освоювання професій. Ми не хочемо, щоб на нас працювали волонтери. Ми хочемо платити волонтерам. Для того, щоб почати цю роботу, потрібно велике фінансування. Держва, звичайно, могла б нам допомогти, але ми відбираємо її хліб. Проте я впевнений, що фінансування нам потрібне лише на перший етап. Спочатку ми діагностуємо роботу, а потім поїдемо у Відень показувати результати. Адже у світі такого ніхто не робив, і взагалі у світу є проблеми з психологічною реабілітацією. Тому думаю, що наші розробки захочуть купити і в нас буде фінансування.
На жаль, результати психологічної реабілітації складно побачити. Якщо, приміром, якийсь меценат купить бронежилет, він може сфотографувати його та викласти у фейсбук. А що робити із психологічною допомогою? Тому тут держава повинна мати дуже велику мудрість, щоб вкладати кошти у цю справу.
Похожие записи
Об авторе
