ГОЛОВА КОМІТЕТУ ВР У ЗАКОРДОННИХ СПРАВАХ ГАННА ГОПКО: “2016-ГО НАМ ТРЕБА ПОВЕРНУТИ ДОНБАС.НЕ МОЖНА ДОЗВОЛИТИ, ЩОБ БУВ ЗАМОРОЖЕНИЙ КОНФЛІКТ”

"Цензор.НЕТ" зустрівся із позафракційним народним депутатом, головою парламентського комітету у закордонних справах Ганною Гопко, щоб поговорити про чергові Мінські перемовини, подальші перспективи вирішення ситуації на Донбасі, його можливе майбутнє, стосунки України із західними державами, а також про внесення змін до бюджету на цей рік для пришвидшення отримання безвізового режиму з Євросоюзом.Ганна Гопко – одна з п’яти народних депутатів, яких “Самопоміч” виключила зі своїх лав 31 серпня минулого року. Причиною стало голосування за президентські зміни до Конституції у частині децентралізації в першому читанні всупереч рішенню фракції. Її більшість була проти, бо в прикінцевих положеннях тексту йшлося про надання Донбасу особливого статусу. Тоді було багато розмов та звинувачень у зраді чи підкупі. Особливо критикували Гопко, бо вона йшла на парламентські вибори першим номером списку партії і на запрошення її лідера, мера Львова Андрія Садового.

– Я голосувала, в першу чергу, за децентралізацію, – говорить Ганна в інтерв’ю “Цензор.НЕТ” у вівторок. – Але якщо вже зачіпати тему Донбасу, то тоді зовнішні обставини були іншими. Потрібно було втримати санкції, єдність всередині Євросоюзу. Нам багато чого обіцяли західні партнери, давали певні зобов’язання щодо тиску на Кремль. Була відповідь від Байдена, що американці нададуть нам допомогу для навчання наших військови та проведення реформ. Але зараз невиконання Росією своїх зобов’язань по Мінських угодах ставить під загрозу децентралізацію, яка є важливим поштовхом для розвитку України.

“ПАРЛАМЕНТ НЕ ПРИЙМЕ ЗАКОН, ЯКИЙ ХОЧЕ ПУТІН”

– З першого січня розпочався процес, який умовно називають “Мінськ-3”. Чого від нього очікуєте?

– Після того, як були провалені дедлайни по “Мінську-2” через невиконання Росією своїх зобов’язань, навіщо плодити “Мінськ-3” чи “Мінськ-4”? От що тут прописати? Поставити чергові крайні терміни по виведенню озброєння чи обміну полоненими? Добре, давайте, хоч це було зроблено й у попередньому “Мінську”.

Але у будь-якому випадку Росію треба дотискати з дуже чітким месседжем: “У Путіна альтернативи виконанню своїх зобов’язань просто немає, тому він має забиратися геть з України”. Нам зараз дуже важливо виграти війну за розуміння західних партнерів, що від Путіна треба вимагати конкретних результатів, а не обіцянок. Ми маємо втілювати стратегію мирного врегулювання ситуації. Звичайно, нам не потрібна ескалація конфлікту на Донбасі, бо ми не хочемо втрачати людей. Тому ще розраховуємо на західний світ. Хоча й усвідомлюємо, що кожна держава дбає про власні інтереси. Ясно, що вони розглядали Росію як ринок та можливість для інвестування. А санкції є невигідними не тільки для росіян. Ми постійно чуємо від наших деяких партнерів з Євросоюзу: “Треба вашу ситуацію розв’язувати, бо й для нас це збитково”. Є багато таких цинічних заяв.

– Але офіційно ми постійно чуємо, що Захід стурбований тим, що відбувається на Донбасі…

– Захід має чітко усвідомити, що Путін імітує виконання Мінських домовленостей. Він просто дурить весь світ. Тому зараз треба вимагати від нього чітких кроків. А Путін розуміє, що якщо він почне це робити, то втратить вплив на Донбас, який розглядає як інструмент дестабілізації ситуації в Києві для створення політичної кризи. Хоче легалізувати “ДНР” та “ЛНР” через вибори, пропонуючи, щоб українські партії в них участі не брали. Планує, щоб Україна мала на Донбасі фіктивний контроль, а він там керував. Для нього виконання Мінських домовленостей та знищення “ДНР” і “ЛНР” – це втрата впливу на Київ.

Тому наше завдання – всередині країни навчитися грати як одна національна збірна, коли це стосується інтересів держави. У нас проблема в тому, що немає координації між різними центрами прийняття рішень. Досі є деякі політики, для яких власні інтереси важливіші за державні. Вони будуть під різними гаслами розповідати, що навколо одні зрадники, а ми – хороші, не пропонуючи жодної альтернативи. Дуже легко критикувати. Добре, мені теж не подобається “Мінськ”. Але все одно я розглядаю його як можливість отримати час, щоб українська армія стала сильнішою, а економіка відновилася, тобто щоб ми наростили потенціал та готовність захищатися.

– Чому у нас не виходить бути цією об’єднаною національною збірною? Хто тут основний саботажник?

– Причина – обставини та непроінформованість багатьох учасників процесу. Тому треба посилювати координацію та більше спілкування між собою.

– Експерти кажуть, що Путін зараз знову нав’язує нам свої правила гри…

– Він поспішає. Хоче, щоб в Україні якнайшвидше був прийнятий закон про вибори. Але не розуміє, що український парламент за такий не проголосує. Ухвалення документу про проведення там виборів можливе тільки після виведення військ та роззброєння терористів. Балотуватися повинні українські партії, а не якісь незрозумілі товарищі після амністії. Все має відбуватися за міжнародними стандартами. Якщо такі критерії будуть виконані, це означатиме, що ця територія буде вільна. А такі, як Плотницький та Захарченко, просто втечуть.

“НА ДОНБАСІ ТРЕБА ПРОВЕСТИ АНТИЗОМБУВАЛЬНУ ОПЕРАЦІЮ”

– Але для того, щоб мешканці Донбасу проголосували, треба мати їхню прихильність. Як вигравати війну, так би мовити, за мізки?

– Одним із важливих моментів тут є примирення. Це питання філософії серця та любові. Тут свою роль має зіграти антизомбувальна операція. Люди більше року жили з уявленням, що в Києві – хунта. Це треба змінювати.

Хоча не треба думати, що мешканці окупованих територій щасливі від того, що вони під “ДНР” та “ЛНР”. Якщо хтось вважає, що там прекрасне життя, то він помиляється. Тому завдяки інформаційним ресурсам та соціальним ініціативам потрібно впливати на ситуацію. Маємо на звільнених територіях, які знаходяться поруч, показувати конкретні приклади змін, бо люди ж їздять туди. Коли приїжджатимуть у той же Краматорськ та будуть бачити, що там покращуються умови в школах, дитячих садках, в лікарнях є ліки, тобто держава дбає про своїх громадян, самі забажають повернутися. Люди хочуть бути там, де краще – така вже їхня природа. Ми маємо працювати над цим покращенням.

– Скільки часу знадобиться для того, щоб повернути прихильність цих людей?

– Багато говориться про те, коли ми повернемо Крим чи Донбас. Наш комітет ще 15 квітня минулого року проводив слухання на тему: “Формування стратегії захисту національних інтересів України в частині протидії актам агресії, анексії Автономної Республіки Крим, іншим злочинам Російської Федерації, спрямованим проти України” (зачитує назву із річного звіту комітету у закордонних справах. – О.М.). Але треба розуміти, що в таких питаннях простих рішень немає і не може бути. У понеділок у нас в гостях був голова комітету у закордонних справах Вірменії. Ми говорили про Нагірно-Карабахський конфлікт, який почався ще 1987 року. Там теж є Мінська група, залучена ОБСЄ для мирного врегулювання ситуації. Це все триває майже 30 років. А давайте подивимося на Придністров’я. Там же виросло інше покоління, яке мислить своїми категоріями. Тому нам важливо, щоб на Донбасі не було замороженого конфлікту. 2016-го нам треба докласти максимум зусиль у питанні повернення тих територій.

– Тобто ви погоджуєтеся з Президентом, який говорить, що цього року Україна зможе повернути собі Донбас?

– Я взагалі по життю оптиміст, тому в мене є відчуття, що нам це вдасться. Ми вже пройшли певний шлях у боротьбі за Донбас. За цей час у нас з’явилася своя армія, ми не отримали дефолт, реструктурували свої борги. Але проблема в тому, що ми не вміємо комунікувати із суспільством. Всі ці “нас зливають”, “зрада”, “все пропало” домінують на фоні того, що фундамент все ж таки закладено. Як би там не було, але нам вдалося вирватися із орбіти впливу Росії. По-перше, енергетично. Якщо вона зараз почне нас шантажувати тим, що відключить газ, ми зможемо й без неї справитися.

По-друге, ми заборонили російські програми та всілякі серіали про “мєнтов” із портретами Путіна. Це попри те, що телеканали чинили спротив, говорячи, що у них немає контекту, чим заповнювати ефір. Але все ж почали шукати гроші, щоб вкладати їх у продакшн в Україні. Правда, ще буде поставати питання якості, що то будуть за “мильні опери”. Але, тим не менше, це вже не російська пропаганда.

По-третє, через парламент пройшов закон щодо бенефіціарних власників медіа, завдяки якому можна встановити, чи володіє, припустимо, якимось каналом росіянин, і який вплив іде на інформполітику.

По-четверте, закон про декомунізацію. Це був наш обов’язок перед невинно загиблими жертвами комуністичного режиму. Тепер мені не треба буде своїй п’ятирічній дитині пояснювати, хто такий Урицький, і чому в Києві досі є така вулиця. У нас не буде пам’ятників Леніну по всій країні. Це ще одна можливість утвердити нашу самоідентичність.

– Про що це все говорить?

– Що ми в світі стаємо суб’єктом. Це нам дав український народ. Всі політики мають усвідомити: ми – менеджери, сьогодні працюємо, а завтра – ні, але держава Україна буде існувати завжди. Коли ми з нашими міжнародними партнерами обговорюємо цивілізаційні речі, я дарую їм книжку “Україна інкогніта. ТОП 25” англійською мовою. Кажу: “Якщо Путін говорить, що Україна – це штучна держава, то почитайте”. Зрештою подивіться, наприклад, на Михайлівський собор. Він був збудований на початку 11 століття, коли Москви взагалі не було. А ми вже мали цивілізацію. У Росії немає фундаменту, на чому стояти. А ми маємо свої давні традиції. Як каже Володимир Вятрович, Путін програв підручнику історії. За ці 24 роки незалежності у нас виросло нове покоління. Воно читало книжки, в яких про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Голодомор, репресії була інша інформація, аніж за радянських часів. У цих молодих людей є моральні авторитети, які досі ще живі – як то Гузар, Мирослав Попович, Ліна Костенко. А “путінізм” – це продовження тоталітарного комуністичного режиму. Сталінський штучний Голодомор, агресія на Донбасі та анексією Криму – одна лінія.

– Путін не приховує, що він хоче поновити вплив в рамках колишнього Радянського Союзу…

– Але він не зрозумів, що в Україні вже інше покоління, а шантаж більше не працює, незважаючи на ті проблеми, які існують всередині країни. Звичайно, у нас ще буде дуже багато викликів. Але головне – не зробити помилок 1917 року, коли патріоти між собою посварилися, а Україна потрапила у комуністичний режим з усіма відомими наслідками. Сьогодні у нас є унікальний історичний шанс, який ми не маємо права змарнувати. За нас ніхто країну не будуватиме. Це наш обов’язок.

“НАМ ТРЕБА ЗМІНЮВАТИ ПІДХОДИ ДО ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ”

– Давайте ще про парламент поговоримо. Нещодавно там виник скандал через бюджет. Виявилося, що в документі є поправка, якою на рік вікладається декларування всіх активів в електронному вигляді. Це загрожує введенню безвізового режиму з Єврооюзом. Як так могло статися? Ми пам’ятаємо, як ухвалювали бюджет, але ж до того мали засідати комітети.

– Ми тоді вночі з колегами з комітету з питань європейської інтеграції були на засіданні бюджетного. Добивалися збільшення фінансування на Міністерство закордонних справ. Зрештою нам це вдалося. Але коли ми зайшли на засідання, побачили голів інших комітетів, представників фракцій та груп, у кожного з яких було своє питання. Тому складно сказати, наскільки зумисним було внесення такої поправки в цій суєті суєт. Однак це вже сталося. Я в подібних випадках кажу, що треба вирішувати, як виправити помилку.

– Внести зміни до бюджету.

– Так, внести зміни і в такий спосіб закрити цю тему. Але в цілому треба говорити про необхідність якісних змін підходів до державної політики. Зокрема у формуванні бюджетів та дедлайнів, які не просто так були прописані. Тому що якби ми отримали бюджет 15 вересня, як повинно бути, то мали б час на його аналіз. Тоді, наприклад, на пісенний конкурс не було б закладено 24 мільйони гривень (що лобіював нардеп з “Блоку Петра Порошенка” Сергій Березенко. – О.М.), які прямо в сесійній залі перевели на МЗС. Тому формування бюджету, як і напрацювання змін до Податкового кодексу, має відбуватися впродовж року із заслуховуванням тих людей, які до цього дотичні – як то підприємці та інвестори.

– Як змінювати підходи до формування державної політики, коли минулого року бюджет голосували о п’ятій годині ранку, цього – о четвертій? Прем’єр з цього приводу лише віджартовується. Як тоді змушувати уряд робити все вчасно?

– Для початку потрібно заслухати звіт уряду. У них для підготовки було багато часу. Оскільки відсутній тиск щодо нагальності ухвалення бюджету, виправдань вже не повинно бути. Тому було б правильно, щоб у п’ятницю першого пленарного тижня цього року (29 січня. – О.М.) прем’єр разом з усіма міністрами відзвітував, що було досягнуто у 2015 році, та які пріорітетні завдання на цей рік. Нехай ми витратимо на це півдня, але правильно почнемо рік.

Бо особисто в мене є питання. Враховуючи те, що ми змогли вибити додаткові кошти на МЗС, я хотіла б почути від міністра звіт – куди ці гроші підуть. Бо вони накладають відповідальність і на наш комітет. Ми маємо розуміти, наскільки ефективно працюватиме наша міжнародна дипломатія. Плюс, враховуючи ухвалення закону про державну службу, ми хочемо почути, як у зв’язку з цим тут буде проходити реформування. Бо ще в лютому минулого року ми подали законопроект про те, щоб надати право комітету у закордонних справах проводити попередні слухання з рекомендаційним характером під час призначень послів. На жаль, його досі не ухвалили. Звичайно, ми не збираємося тут конкурувати з президентом чи вказувати, кого призначати. Але дуже важливо, щоб комітет мав можливість попередньо поспілкуватися із кандидатом.

– Проводити таку собі співбесіду?

– Я б сказала, розмову. Треба подивитися, наскільки конкретна людина, яка їде представляти Україну в Швецію, Австралію чи Японію, володіє інформацією та розуміє, які перед нею стоять стратегічні інтереси. Бо посли мають активно просувати державу та нарощувати присутність Україні в країні, де вони будуть працювати. Неприпустимо, що немає послів у таких важливих для нас країнах, як Угорщина, чи то Білорусь, де відбуваються Мінські перемовини, чи у Швейцарії, куди ми їздимо в Давос на форуми. Ми півроку вислуховували виправдовування, потім показали “жовту картку” і трохи просунулися в цьому питанні. Минулого року з’явилися посли України в США, Швеції, Австралії та Латвії.

Зараз напряму надіслали листа Президенту. Хочемо закликати прийти на наше засідання комітету наступного тижня Костянтина Єлісєєва (заступник глави Адміністрації Президента. – О.М.), щоб почути їхнє бачення про призначення послів. Бо це дуже важливе питання. По-перше, повинна працювати стратегія міжнародної політики. Звичайно, приємно, що ми боремося за безвізовий режим із Євросоюзом, з першого січня запрацювала Угода про зону вільної торгівлі. Але Україна через сумні події – Революцію гідності та війну на сході – зазвучала в світі, як країна, де є єдина політична нація, а народ за цінності віддає життя. Розкажу приклад. Минулого року були у Японії. Нас спитали у метро, звідки ми. Я сказала, що з України. Нам одразу почали висловлювати підтримку. Тобто зараз світ не сплутає Україну з Росією чи не скаже, що вона знаходиться невідомо де, як це було десять років тому.

По-друге, посли мають бути корисними й у просуванні наших економічних інтересів. Тому нам важливо нарощувати потенціал і заходити на ринки, наприклад, Африки. Ми разом із комітетом з питань підприємницької діяльності із залученням Міністерства економічного розвитку проводили спеціальні слухання, де говорили про економізацію зовнішньої політики. Говорили, що треба робити, щоб українські товари з’являлися в магазинах Африки, арабського світу, Австралії. Тільки Західна Африка – це 300 мільйонів людей. Ми можемо розвивати з нею стосунки у будівельній галузі чи харчовій промисловості – тобто завозити продукти, починаючи з солодкої води чи шоколаду, неважливо, якого бренду (всміхається. – О.М.). Але тут має бути ухвалена цілісна економічна модель, а не фрагментарні закони. Уряд повинен вийти та показати, в яких стратегічних галузях відбуватиметься відновлення економіки, та які механізми для цього запускаються. А парламент має надихати та контролювати Кабінет Міністрів.

Ольга Москалюк, “Цензор.НЕТ”

Источник