Батьки вісьмох дітей повісилися

Понеділок, 02 серпня 2016
00:40

Газета по-українськи

Скандали

Батьки вісьмох дітей повісилися

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: ФОТО З САЙТА WWW.youtube.com

Віра Тимощук з ­онуками ­Наталією й ­Тимофієм стоїть на подвір’ї сина Миколи. Він повісився за три тижні після самогубства дружини. Чоловіка поховали поряд із нею

— Мені подзвонила сусідка Тимощуків. Каже: “Бігом до нас. Коля щось собі зробив”. Я була на місці за 10 хвилин. Діти Колю обступили. Верещать, плачуть. Я вже нічим не могла помогти, Коля посинів, — говорить 28-річна Валентина Романова, фельдшер села Батьківці Острозького району на Рівненщині.

Уранці 25 липня в гаражі повісився 41-річний Микола Тимощук. Трьома тижнями раніше скоїла самогубство його дружина Тамара, 36 років. Осиротіли восьмеро дітей. Євгенові 20 років, працює помічником тракториста. 18-річний Олексій заробляє тимчасовими підробітками, 15-річна Наталія — спортсменка, перемогла в обласних змаганнях з легкої атлетики. 13-річна Валентина, 8-річна Світлана та Микола, 7 років, — школярі. 4-річна Віталіна та 2-річний Тимофій ходять до дитсадку.

— Тамари не стало 2 липня, — згадує Валентина Романова. — Близько першої ночі добиралася до Тимощуків лісом на скутері. Посеред двору Коля тримав мертву дружину на руках, плакав. Діти голосили. Коля казав, що робив Тамарі штучне дихання. Не помогло. Я потрогала пульс — ще легенько стукав. Та спасти її було нереально.

— Батьки того вечора сильно посварилися. Мама розвернулася і кудись пішла. Ми бігали, скрізь її шукали. Знайшли повішеною у хліві, — згадує Олексій Тимощук. — Серйозних конфліктів між ними раніше не було. Чого посварилися, ми не знаємо. Їхньої розмови не чули. Батько теж мовчав.

— Колю сильно підкосила смерть жінки. Весь час ходив сумний. Як зустріла його, спитала, чи справляється. Відповів: “Діти помагають”. Дівчата стірають, готують. Хлопці пораються по господарству. Тримають двох коней, корів, овець, птицю, — каже 50-річна Оксана з сільради. — Сусідам не раз казав, що піде за дружиною. Без неї немає сенсу жити. Тамара йому снилася. Тримав її фото під подушкою. Ще й люди в селі різне про її смерть говорили. Сильно тим переймався.

Уперше накласти на себе руки Микола Тимощук хотів 24 липня.

— Із братом молотили зерно в полі. Як вернулися додому, батько зібрав торбу й сказав, що піде на кладбище маму провідати. Потім дзвоне Жені, прощається. Ми — бігом туди. Тато висить на хресті. Колінами спирається об могилу мами. Витягли його з петлі, відкачали, заспокоїли й повели додому, — розповідає Олексій. — А вранці знайшли мертвим у гаражі.

Чоловіка поховали поряд із дружиною 26 липня.

— Тітка, мамина сестра, має намір оформити опіку на молодших. Ми — проти. Хочемо разом жити, нероздільно. Буде важко, та справимся. Тимофійко та дві сестрички зараз зі мною. Остальні — у нашої бабці Віри, живе по сусідству. Їсти нам готовить. До Нового року плануємо переїхати в Кутянку (село в Острозь­кому районі на Рівненщині. — ГПУ). Купимо там житло. Лишатися в батьківській хаті дуже важко, — додає Олексій.

Подружжя Тимощуків працювало в місцевому лісгоспі. Микола був трактористом, Тамара вирощувала саджанці сосен. Із майбутнім чоловіком познайомилася 16-річною. Мешкала з батьками в Одесі. Микола проходив там військову службу. Додому повернувся з Тамарою.

— На підприємстві саме готували документи, щоб оформити Тамару як матір-героїню, — говорить Оксана. — Вони мирно і дружно жили. Дітки чистенькі, умиті, гарно одіті. Дуже артистичні, люб­лять виступати на сцені. Коля з Тамарою завжди разом — на роботі, вдома господарювали, дім облаштовували. “Жигулями” приїжджали по довідки на соцдопомогу. Отримували непогані гроші, разом їздили в Одесу на море.

Источник