Київ теж Росія захопила?
Четвер, 21 січня 2016
14:43
Київ теж Росія захопила?
– Возив дітей до столиці на свята, – розповідає знайомий. – Менша дочка семи років питає: “Київ теж Росія захопила?” Ні, кажу. А чого ти так думаєш? “А всі ж російською балакають”.
Революція Гідності дала потужний поштовх українізації. Можливо, вперше у житті мільйони людей по всій країні скандували “Слава Україні” та співали “Ще не вмерла Укараїни ні слава, ні воля”. У ефірі частіше зазвучали українські хіти, з’явилися якісні вітчизняні кінострічки.
Проте разом із політичною реакцією за останній рік знову посилилася мовно-культурна експансія “русского мира”. Особливо це стало помітно під час недавніх новорічних та різдвяних свят, коли телерадіоефір заполонили “голубі вогники” та “старые песни о главном”. Та й у побуті українська мова стає все менш популярною. У Києві у громадських місцях її чути усе рідше, а деякі кав’ярні і ресторани обслуговують клієнтів виключно російською.
З’явилося чудернацьке поняття “російськомовні українські патріоти”. Розселення біженців з Донбасу по всій країні призвело до того, що російської стало більше й у західних областях. Вони несуть туди свою ментальність, як араби в Європу, і не хочуть самі змінюватися. Тобто, хоча б на побутовому рівні опановувати українську.
Наші найвищі державні посадовці поки що не зрозуміють, що мова є фактором національної безпеки, це головний чинник збереження нації. Усі ми бачили відеоролик із засідання Ради національної безпеки й оборони, де відбувся конфлікт між Арсеном Аваковим і Міхаелом Саакашвілі. За кадром чути, як президент Петро Порошено і прем’єр Арсеній Яценюк говорять російською. Це поганий приклад для усіх держслужбовців.
До того ж іноземні урядовці в українському уряді, крім етнічної українки Наталії Яресько, принципово не бажають оволодівати державною мовою.
Хоча приклад адвоката Надії Савченко, уродженого москвича Іллі Новікова красномовний. Він самотужки вивчив українську мову за рік. Причому, коли давав одному з українських телеканалів коментар, то здивував усіх тим, що говорив без русизмів і майже без акценту.
Царська влада упродовж століть сотні разів забороняла українську, але нічого не могла вдіяти. Бо самі українці берегли свою мову, культуру, народну творчість. Нині ж ситуація складніша, бо русифікація має потужний медіаресурс – десятки російських телеканалів, радіостанцій, сотні російськомовних газет і журналів, які безперешкодно розповсюджуються по Україні.
Ну, а на побутовому рівні знову залунала стара небезпечно мантра: “Какая разница, на каком языке разговаривать?” Різниця є, і велика. Бо як людина висловлюється, так вона і мислить.
Карл Маркс говорив, що “мова є безпосередня дійсність думки”. Тобто, мова спілкування визначає специфіку самої людини, її свідомості, мислення і психіки. А тотальне багаторічне користування іншою мовою призводить до незворотних соціально-психологічних змін у свідомості людини. І тоді вона починає не розуміти тієї самої “разницы”. Іншим словом, втрачає свою національну ідентичність.
Добре, що свідомі українці це розуміють.
– Із сьогоднішнього дня не буду відвідувати заклади, де не обслуговують українською, – каже знайомий із Хмельниччини, що кілька років живе в Києві. – Бо дістали. Роблять вигляд, що нічого не розуміють. Ідіть подалі, корєнниє.
Якщо держава в особі можновладців не переймається повзучою русифікацією України, то її має зупинити громадянське суспільство, тобто кожен із нас. Треба лише поставити собі за мету скрізь і завжди у своїй країні користуватися рідною мовою. І не забуваймо Шевченкове: “Знать, од Бога і голос той, і ті слова…”
Нам час усвідомити просту істину: в час вирішального історичного іспиту нашої Батьківщини українцем є тільки той, хто розмовляє українською. Бо інакше наші діти й онуки бачитимуть, що Росія захопила не тільки Київ, а й усю Україну.
Похожие записи
Об авторе
