Українці проти Гідри: що робити через два роки після Майдана

Цей нарис містить спробу рефлексії поточної ситуації та окреслення можливих подальших дій громадянського суспільства.

Суспільні процеси, сутність яких полягає в модернізації України (економічній, політичній, суспільній тощо), відбуваються поперемінно у формі революції та еволюції. Спроба режиму Януковича повернути назад результати еволюції попередніх років (спрощено кажучи, паростки вільного ринку та демократії) викликала революційний спротив у формі Майдану, який надалі перейшов в еволюційну форму: перезавантаження влади, реалізація реформ тощо.

Станом на другу річницю Майдану можна зафіксувати певні успіхи еволюційного процесу на тлі його загального провалу. Активна меншість суспільства отримала від Майдану великий поштовх для розвитку, активізації та консолідації. Пасивна більшість залишилася там, де була, при цьому падіння рівня життя викликало розчарування та часом озлоблення. Енергії Майдану не вистачило на те, щоб довести активну меншість до критичної маси.

Політична система тим часом довела свою неспроможність і невідповідність викликам часу. Нових політичних сил після Майдану не виникло. Олігархічно-кланова модель політичної системи вичерпала себе і не забезпечує ані потреб управління країною, ані потреб олігархів у зміцненні їхнього впливу. Водночас стара державна машина продовжує працювати сама на себе, не помічаючи ні змін, ні викликів.

Модернізаційні зміни, що їх звикли називати реформами, відбулися лише в окремих секторах і не є незворотніми. Нові люди як в уряді, так і в парламенті (що прийшли з Майдану, із громадянського суспільства чи з бізнесу) також не склали критичної маси. Стара система («Гідра») не змогла роз’їсти їхні цінності, але змогла потопити їх у поточних справах і документах.

Неуспіх реформ породжує розчарування та падіння інтересу з боку іноземних партнерів України, зникнення України з їхнього поля зору.

Ще одним важливим фактором є відсутність розбудованої системи довіри у нашому суспільстві: будь-яка ідея ділить його, а не консолідує. Велика кількість нових спільнот протистоїть одна одній через ідеологічні розбіжності (часом дрібні) чи просто через недовіру.

Водночас необхідно підкреслити, що стара політична еліта не довіряє новим людям та громадянському суспільству. Старі чиновники та олігархи для них набагато зрозуміліші, правила гри з ними відомі та незмінні. Можливість опертися на нових суспільних союзників у справі втілення змін — фактично проігнорована.

Глибинні причини полягають у відсутності довіри та організованості у середовищі нових сил. Майдан як революція переміг, бо мав вищий рівень довіри та організованості, ніж правлячий режим. Постмайданівська еволюція зазнала поразки, бо стара політична та державна система має вищий рівень організованості та згуртованості, ніж нові сили. Ці нові сили не мають організаційних, фінансових, ідейних ресурсів, а їхній волонтерський ентузіазм наразі вичерпується. Стара система утилізувала енергію нових сил через окремі реформаторські проекти (куди їх пустили «погратися»), через добровольчі та волонтерські рухи.

Такий провал еволюційної стадії процесу модернізації породжує небезпеку нового революційного етапу, що загрожує не лише особистій безпеці окремих людей, а самому існуванню країни. Нам потрібен інструмент швидкої модернізації, аби запобігти наступній гострій фазі.

Що робити?

Розбудувати систему довіри і лідерства. Оскільки нові сили явно не висунули яскравого лідера національного масштабу, таке лідерство мусить бути колективним. Команди, що мають довіру всередині себе та між собою, стануть точками кристалізації широкого народного руху за реформи, який має охопити активну меншість громадян незалежно від їхньої ідеологічної спрямованості. Адже спершу нові сили мусять перемогти, потім вже будуть формувати ідеологічні партії та сперечатися між собою щодо найкращого шляху подальшого розвитку (зазначимо, саме так було свого часу у багатьох успішно реформованих країнах). Наявність таких команд і такого руху, що мають довіру суспільства та його ключових груп, є необхідною передумовою успішної модернізації без значних втрат і руйнування, загрозу яких несе наступна гостра фаза, в іншому разі невідворотна.

Источник