“Правильно, що його поховали, а не досі тримають у морозильнику”. Ґеорґія Ґонґадзе поховали через 16 років після смерті
Вівторок, 22 березня 2016
20:03
“Правильно, що його поховали, а не досі тримають у морозильнику”. Ґеорґія Ґонґадзе поховали через 16 років після смерті27
Фото: Тарас Подолян
Сьогодні біля церкви Миколи Чудотворця Набережного, що на столичному Подолі, поховали українського журналіста Ґеорґія Ґонґадзе. 16 років його тіло тримали в центральному морзі Києва.
Близько 9.00 ранку труну з тілом виймають з чорного катафалку. Віко труни вкрите грузинським та українським національними прапорами. Заносять через центральний вхід до вівтаря церкви. Біля нього весь час дружина Мирослава Ґонґадзе та доньки — Соломія й Нана. 18 років тому їх хрестили в цій церкві. Покійний був її прихожанином.
Через кілька хвилин до церкви під’їжджає автомобіль Юлії Тимошенко. Політик з букетом червоних троянд іде в середину. Із журналістами говорити відмовляється. Швидко повертається.
До церкви час від часу приходять кияни з квітами. Кладуть їх біля гробу. Моляться. За годину в середині збирається до сотні людей. Новоприбулі чекають біля входу.
Близько 11.00 до входу підходить екс-спікер Верховної Ради Олександр Мороз з червоними трояндами. Біля нього охоронець.
“Правильно, що тіло нарешті поховають за християнськими звичаями. Експертизи проведені закордонними спеціалістами і вітчизняними фахівцями. Тіло довго не ховали, бо в мами Ґеорґія були сумніви. Вона не могла змиритися з думкою, що сина забрали, – говорить колишній глава парламенту. Біля нього збираються перехожі. – Вбита молода, талановита людина, яка просто говорила правду. А хто підводив до таких дій з боку високого керівництва, має встановити суд. Де ще в світі є приклади, щоб 16 років велося розслідування очевидної справи? Поки Кучма був при владі, шукали додаткові аргументи. Уже все з’ясували. Хто вбивав — дав свідчення. Підтвердив усе. Якщо одна-дві особи уникне відповідальності, то у такий спосіб прикопаємо інтереси держави”.
Мороз стає біля паркану поруч із людьми, що чекають на похоронну процесію. Говорять про переформатування Кабміну.
З чорного позашляховика виходить співак Святослав Вакарчук. Говорити відмовляється. Одразу йде в церкву. Повз нього, спираючись на палицю, йде журналістка Наталка Чангулі.
“Ми познайомилась із Ґеорґієм в 1990-х. Пам’ятаю, як Гія ішов Хрещатиком із заліпленим ротом і плакатом у руках. Люди не приєднувались до нього, ховали очі. Розуміли — навіть постояти біля нього — небезпечно. В липні 2000-го, за кілька місяців до смерті написав заяву до генпрокурора, голови Верховної Ради й до президента про те, що його переслідують і погрожують. Знаю, що вручив листа спікеру Плющу. А той відмовився брати. “Живи так, щоб за тобою не стежили”. І втік. Гію вбили, бо був безкомпромісний. Його не можливо було ні купити, ні залякати. Це правильно, що його нарешті поховали, а не досі тримають у морозильнику. Люди тепер можуть прийти на могилу до нього. Є ймовірність, що поховання поставить крапку на розслідуванні. Але я не думаю, що так станеться”, – розповідає журналістка.
О 12:45 до журналістів виходить політолог Євген Глібовицький. Зачитує з листка коротку заяву дружини Мирослави Ґонґадзе.
“Рідні Георгія Ґонґадзе відчувають полегшення у тому, що його тіло буде поховане. Справа Ґонґадзе не припиняється. Замовники його вбивства рано чи пізно мають бути засуджені. Верховенство права – правильний шлях для кожної країни. А утвердження демократії і свободи слова – найкраща пам’ять про Георгія”, – зачитує політолог.
Розповідати більше відмовляється. Повертається до церкви.
Туди по черзі заходять позафракційні нардепи Володимир Парасюк та В’ячеслав Константиновський, “радикал” Ігор Мосійчук, депутат від “Блоку Петра Порошенка” Ірина Геращенко. Також присутні правозахисник Володимир Чимерис, політолог Олександр Палій, екс-нардеп Степан Хмара.
Колишньому нардепу Тарасу Чорновілу журналісти хвилин з 15 не дають пройти до церкви.
“Пам’ятаю його з внутрішньою іронією. Коли людина приходить у журналістику або політику без внутрішньої іронії – це погано. Георгій був впізнаваним і, в той же час, умів пожартувати і над собою. Одного разу сказав: “Я грузин за національністю, але готовий віддати життя за Україну”. Так і вийшло. Деяких побачиш і через півгодини забудеш, а Георгія запам’ятаєш. Коли-небудь істина буде встановлена. Є, зрештою, свідки, свідки свідків. Головне, щоб була мета – розкрити цю справу”, – говорить Чорновіл.
О 13:55 труну виносять з церкви через центральний вхід четверо чоловіків з чорно-білими пов’язками. Попереду люди кидають червоні гвоздики та пелюстки білих й пурпурових троянд. Мирослава Ґонґадзе йде за труною, нахиливши голову. Дочки у сонцезахисних окулярах. Всі троє ховають обличчя під розлогими чорними капелюхами. Позаду — родичі, друзі покійного. Процесія розтягується на кілька десятків метрів. Присутніх до 400 осіб.
Труну закопують біля хреста “пам’яті новомученикам землі української – жертвам тоталітарного комуністичного режиму ХХ ст” у дворі церкви. Дочки Георгія ховають обличчя за материними плечима. Біля них плачуть нардепи Сергій Лещенко, Світлана Заліщук та колега Георгія Олена Притула. Поруч нардеп Мустафа Найєм.
Біля могили за столом з глибокої миски в одноразові 50-грамові стакани насипають коливо — солодку перлову кашу з курагою.
Біля воріт церкви стоїть телеведуча Ольга Герасим’юк з букетом троянд. Без макіяжу, очі заплакані.
“Добре, що його нарешті поховали. Бо 16 років людина непокоїлася. Душа, за християнськими переконаннями, була неспокійна. Мама Георгія була переконана, що у морзі не її дитина. Але так само зараз багато матерів, дружин не хочуть визнавати факт смерті своїх близьких, коли їх із фронту привозять. Тут можна зрозуміти маму, яка не давала поховати тіло. Після її смерті було сімейне рішення поховати Георгія. Але почалася війна, тому ховають лише зараз. Підтекстів тут немає. Злочини по відношенню до журналістів ніхто ніколи не вивчить”, – говорить Ольга.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Це ритуальні забави сатанинських сил”. Цитати Лесі Ґонґадзе про справу сина
Тим часом з іншого боку огорожі виникає конфлікт на парковці між церквою і сусіднім медцентром. Чоловік з роздутими губами виганяє людей, які зайшли між машин подивитись на похорон.
“Через вас перекрили всю вулицю. Ідіть звідси. Це приватна власність ‘”, – кричить російською. Наказує охоронцю зачинити ворота парковки на замок.
“‘Така він людина, що зробиш”, – пояснює людям охоронець, перепрошуючи.
Нардеп Юрій Луценко одним із останніх встигає кинути дрібку землі в яму, попрощатись із покійним. Тримає білі й червоні гвоздики. Говорити відмовляється. Розповідає двом жінкам про парламентську кризу.
Починається дощ. Люди розходяться. Мирослава Ґонґадзе з дочками заходить в храм. Люди говорять, що приїде президент Петро Порошенко.
Похожие записи
Об авторе
