“Перед еміграцією варто пожити в країні рік”, – українець в Іспанії

Середа, 13 січня 2016
17:39

Суспільство

“Перед еміграцією варто пожити в країні рік”, – українець в Іспанії6

 
Коментувати
Роздрукувати


Навіть на невеликі за іспанськими мірками гроші іспанець має більшу купівельну спроможність, ніж мешканець Києва

32-річний киянин Олександр Курінський торік виїхав до Іспанії через події на Майдані та окупація Криму. Працював політичним журналістом і у прес-службі Віталій Кличка. Забрав із собою дружину та 3-річну доньку. Відкрив у Барселоні бізнес – консультує українців щодо переїзду на постійне проживання у Європу. Про свій досвід еміграції розповів Gazeta.ua.

Чому для нового життя обрали саме Іспанію?

– Про переїзд у якусь європейську країну ми задумувалися давно. Але довго це лишалося лише на рівні розмов: “От цікаво спробувати”. До того ж – для чого переїжджати, коли ти маєш роботу, стабільне життя і все нібито нормально? Однак щойно виходиш за межі свого маленького світу, стикаєшся із “суворою української реальністю”: від банальної тітки в ЖЕКу, яка вважає видачу довідки величезним благом для тебе, й закінчуючи державним апаратом загалом, у якого, здається, одне завдання – максимально ускладнити життя своїм громадянам.

Фінальним аргументом стали події на Майдані та подальший розвиток ситуації. Дуже скептично ставився до деяких “лідерів революції”. Тому спрогнозував для себе, що країна відкотиться в своєму розвитку на кілька років. Цей час втрачати не хотілося. На той момент доньці було три роки – згодом переїхати було б складніше: мова, школа, адаптація. Тож, на сімейній раді вирішили – треба пробувати, а там буде видно. Стали збирати інформацію.


Олександр разом із дружиною консультують українців щодо переїзду на постійне проживання у Європу

Вибір країни був інтуїтивним. Нам просто хотілося в європейську країну. Зупинилися на Іспанії. По-перше – не дуже далеко від України, аби в разі потреби можна було швидко прилетіти по справах чи у гості. По-друге – обирали країну з більш-менш схожим менталітетом.

Важливим був і фінансовий фактор: ціни та вартість життя тут значно привабливіші, ніж у Франції чи Німеччині. А те, що країна пережила кризу, з якої поступово виходить – теж позитив. Якраз можна потрапити на момент зростання.

Законодавство лояльніше до емігрантів. Але уряд не виділяє якихось серйозних коштів на соціальне забезпечення біженців. Тому сюди здебільшого їдуть ті, хто готовий працювати чи вкладати кошти, а не сидіти на шиї в держави. Зрештою, і саме ставлення іспанців до іноземців більш приязне. Особливо в великих містах. Та ж Барселона – це іспанський Вавилон, безліч народів намішано.

Як сприйняли вашу еміграцію родичі та друзі?

– Спочатку мало кому говорили про свої плани. До останнього не вірили, що вдасться. Пам’ятаю, удвох з дружиною їхали в машині, коли нам подзвонили із консульства й запитали – з якої дати ставити візу? Сидимо й розуміємо: все, вже нікуди відступати.

Родичі і друзі здивувалися. Але поставилися з розумінням – ваша справа, робіть що хочете. Хоча були й ті, хто говорив: куди ви їдете? В Україні за місяць-два все налагодиться, буде зростання, без віз поїдемо до Європи, заживемо. Як бачимо, їхні прогнози були надто оптимістичні.


Навіть на невеликі за іспанськими мірками гроші іспанець має більшу купівельну спроможність, ніж мешканець Києва

Складно було зібрати необхідні документи? Скільки грошей взяли взяли з собою?

– Із півроку збирали інформацію на сайтах, читали форуми, поки не прийняли рішення пробувати. Зрештою взяли свої заощадження, продали дві машини – старенький Хюндай Акцент та КІА. Речей було п’ять валіз. Документи зібрали швидко. Це не так складно, як здається на перший погляд. Головне – знайти людей, які тебе правильно проконсультують та мати бодай трохи грошей на усілякі переклади та державні завірення документів.

Ми поїхали за студентською візою вивчати іспанську. Вона підходить і молоді, й старшим. Її можна продовжувати в країні перебування. Доки вчишся на мовних чи професійних курсах або у вузі – доти живеш в країні. А згодом можеш змінити свій статус на посвідку на проживання. Це дуже зручно, бо не треба все кидати відразу: подобається – лишайся далі, не подобається – вертайся в Україну чи їдь деінде.

Житло було легко знайти?

– Перший місяць ми жили у тимчасовій квартирі, яку орендували заздалегідь. А вже потім винайняли постійну. Знайти пристойне житло за нормальну ціну було важно, бо Барселона – туристичне місто. Квартири розлітаються, як гарячі пиріжки. Минулий мешканець виносить речі – відразу може стояти черга на перегляди під 20-30 осіб. Бачив такі черги.

Власник квартири хоче бачити не лише легальні документи, але й наявність коштів, робочий контракт чи студентський статус. Обирає, кому здати квартиру. Бо за іспанськими законами дуже важко виселити людину з помешкання, навіть якщо не платить півроку чи рік. Тому власники житла хочуть підстрахуватися.

В Україні будинок – це фортеця. Іспанець не буде витрачати останні заощадження, аби переклеїти шпалери чи зробити підвісну стелю. В людей інші цінності. Головне – зручність, комфорт, атмосфера. Знімати взуття з вулиці не заведено. Тому килимів та паласів, до яких так звикли наші люди, в оселях немає.

Як доньку прийняли у школі?

– Вона швидко звикла до школи, вчить мову. У її групі є іспанці, італійці, американці, китайці, бразилійці, колумбійці. Вчителі ставляться з розумінням до незнання мови на першому етапі, усіляко допомагають, пропонують додаткові заняття.

З трьох років діти садок уже називають школою. Поступово дитину готують до єдиної системи навчання. З влаштуванням дитини в садок-школу немає складнощів. Бувають заклади муніципальні, напівприватні й приватні. Ціни починаються від 80-100 євро на місяць. Але завжди можна влаштувати дитину у безплатну школу. Бо в Іспанії всі діти, навіть нелегалів, мають рівні права – і на освіту також. З шести років навчання обов’язкове.

Ставлення до дітей тут фантастичне: перехожий чи людина в метро без проблем може посміхнутися дитині, погладити по голові, пригостити. Люди більш відкриті та товариські, посміхаються.

Що сподобалося в укладі життя в Іспанії?

– Іспанці мені дуже подобаються за менталітетом – з одного боку це Європа, а з іншого – немає такого чіткого формалізму, як у Німеччині, наприклад. Ніхто не здивується, коли жінці чи бабусі в транспорті поступляться місцем. Коли друзі збираються на спільну вечерю, ніхто не вираховує хто скільки наїв, а ділять рахунок на усіх.

Іспанці непунктуальні – запізнення до 15-30 хвилин не вважається таким. Треба звикнути до їхньої кількагодинної сієсти, великої кількості свят, обіцянок “маньяна” – тобто “завтра”, що не гарантує, що обіцянка буде виконана. Коли бачу, як 70-80-річні бабусі збираються у кафе, аби випити кави та пограти в доміно, чи пенсіонери йдуть до басейну, розумію, що нам треба вчитися насолоджуватися життям.


Перш ніж емігрувати Кірунський радить пожити в країні рік

Як виникла ідея консультувати з питань еміграції?

– Після переїзду почали вести блог, розповідали про свій досвід, ділилися нюансами життя в Іспанії. Писали люди, просили поради. Питають різне: як вивезти улюбленого песика чи про ціни на молоко. Відкрити сайт, згодом зареєстрували компанію. Тепер відправляємо людей на навчання в Німеччину, Францію, Італію.

Наша робота – це не лише консультації та допомога при зборі документів. Перш за все допомагаємо визначитися, який спосіб приїзду в Європу найкращий. Яка країна підходить більше, які є законодавчі нюанси, скільки знадобиться грошей, який вуз чи професійні курси обрати.

Головне – знати свої права, обрати правильний тип візи, який дасть право хоча б на підробіток чи відкриття власного бізнесу. Бо одна людина на третій день з кимось познайомиться, їй розкажуть, де потрібні працівники і вона туди побіжить. Інша сидітиме три місяці й чекатиме. “У мене 17 років керівного стажу. Хто мені там дасть роботу?” – якось питали у мене. У масажиста чи перукаря шансів на роботу більше, аніж у такого “керівника”. Йому для початку треба вивчити базову мову.

Я не агітую емігрувати. Це вибір кожного. Не всі можуть жити в іншій країні. Але якщо людина має віддалену роботу – програміст, дизайнер або вміє щось робити руками, я раджу спробувати пожити в іншій країні рік чи два.

Наскільки дороге життя в Іспанії?

– Щось дорожче, щось так само або навіть дешевше. До прикладу, 35-45 євро вистачає, аби накупити тижневий набір продуктів на сім’ю з трьох людей. Це без суттєвої економії. Коли був в Україні, походи в магазини здивували мене. Важко звикнути до українських стрибків цін. Витратив 400 гривень (15 євро) і нічого не купив. Але ж зарплати не виросли, а у багатьох знизилися.

В Іспанії мінімальна зарплата – близько 800 євро. У Барселоні хорошею зарплатнею вважається 1200-1500 євро. І її вистачає на сім’ю. Але навіть на невеликі за іспанськими мірками гроші іспанець має більшу купівельну спроможність, ніж мешканець Києва. Особливо стосовно речей та одягу. Я в Україні нічого не купую, бо в Іспанії одяг дешевше, ніж в аналогічних магазинах Києва.

Ви плануєте отримувати іспанське громадянство?

– Щоб отримати громадянство, треба прожити 10 років. У перспективі про це думаю. Але, можливо, вистачить і посвідки на постійне проживання. За правами це майже те саме, хіба що не можна голосувати. Для громадянства треба здавати екзамен на знання іспанської історії. Він дуже складний і 20 років проживання в країні не гарантують здачі. Років за п’ять буду визначатися.

Источник