“Коли навідався вперше – слимаки доїдали рибок” – Олексій Москаленко повернувся в Прип’ять через 30 років
Вівторок, 26 квітня 2016
10:09
“Коли навідався вперше – слимаки доїдали рибок” – Олексій Москаленко повернувся в Прип’ять через 30 років7
Автор: Тарас Подолян
Прип’ять почали будувати в лютому 1970 року для атомників з Чорнобильської станції. Після аварії у 1986 році всіх мешканців відселили, а місто закрили. Обгородили колючим дротом і підключили до системи сигналізації. Діяв тільки один контрольно-пропускний пункт на початку проспекту Леніна зі сторони станції. До середини 90х тут працювало кілька організацій, як займались ліквідацією аварії. Також тут був відстійник для радіоактивної техніки. У 2000 році сигналізацію відключили. Патрулі перестали ходити по периметру огорожі.
Автор: Ельдар Сарахман
Коли на початку 2000х років, станцію готували під закриття, в місто прийшло мародерство. В української влади грошей на охорону не було. Уцілілі меблі, одяг, метал, техніку, батареї почали вивозити і продавати на ринках України. На радіаційний фон ніхто не звертав уваги. З деяких вулиць навіть викопали водопровідні труби. Продали, як нові.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Тут унікальні люди жили. А в один день всіх виселили” – як живе Чорнобиль сьогодні
59-річний Олексій Москаленко — колишній міліціонер. 20 років відслужив спершу у міліції міста Прип’ять, а після аварії в батальйоні по охороні Чорнобильскої зони відчуження. Зараз на пенсії, живе у місті Славутич.
Автор: Ельдар Сарахман
Їдемо з ним зарослим проспектом Леніна в сторону центру. Дерева тут по висоті уже догнали п’яти та дев’ятиповерхівки. Вікна на перших поверхах повибивані, але вище цілі.
“Коли був вибух, я працював у відділенні міліції на станції Семиходи. Це семисот метрів від реактора. Вибіг на вулицю, не зрозумів що сталося. А звідти парове хмара летить. Нас, міліціонерів, ніхто не попереджав про радіацію тоді. Але ми працювали і мовчали – бо борг. Якщо жителів вивезли, то ми продовжували працювати. Охорона, наряди”, – каже Олексій Тимофійович. Говорить російською.
Їдемо до будинку де він жив до аварії. Двокімнатну квартиру на проспекті Будівельників 24, Олексій Москаленко отримав у 1985 році. Заселився з дружиною та двома доньками взимку того року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Спасібо київським врачам, сказали: везіть бабу назад у зону, там вона ще довго проживе”
“Чесно, ми навіть не знали, яку дозу схопили. Якщо ліквідатори на ЧАЕС мали дозиметри, книжки де записували дози, то ми – прип’ятські міліціонери нічого не знали. Нас в ліс під Іванковим(райцентр на Київщині – Gazeta.ua) вивезли тільки після двох тижнів ліквідаційних робіт. Ми форму здали, її зразу на могильник вивезли. Ніч спали в лісі в одних трусах — одягу то не було чим переодягти. Але так – соснового лапнику нарубали і переночували. А на ранок підвезли нам одяг і респіратори — і по новому до станції”
Автор: Тарас Подолян
Дім майже на околиці міста. Далі пустир, який тепер заріс лісом. Там мали збудувати новий мікрорайон, але через аварію не встигли. До будинку Москаленка веде не роз’їжджена дорога. Останні двадцять метрів йдемо пішки.
“Я через роботу, нерви і певно радіацію заробив собі диплопію. Це роздвоєння в очах. Дивлюсь на людину — а їх перед мною двоє. В колег моїх — загострення серцевих хвороб, легенів. Радіація найгірша в тому — що б’є по самому слабкому місці твого організму. Маєш проблеми з серцем — давить на серце, з печінкою — удар туди”.
Автор: Тарас Подолян
У дворі зарослі дитячі гойдалки. Біля них три гумові м’ячі. Повсюди залишки меблі та матраци. Частково їх з квартир повикидали, ще у 1986 році, коли місто пройшло перший етап дезінфекції. Речі, як фонили вивозили і хоронили в могильниках. Свійських тварин відстріляли.
“В майже кожній квартирі по коту чи собаці. Вони всі набрали в шерсть мікрочастинки радіації. Ми їх відстрілювали”, – розповідає чоловік.
Автор: Тарас Подолян
Квартира Москаленка не першому поверсі. Вікна в ній вибиті. Двері на підлозі, в залі розламаний диван. У ньому дитячий черевичок.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: “В гості постійно приходять то вовки, то лисиці” – як живе екс-міліціонер у Чорнобильській зоні
“Всі спали, коли я прибіг. Потім була евакуація. Я своїх і забрав до Києва. Без нічого. Коли вже працював в оточенні міста, зайшов додому. Я захоплювався колекціонуванням кактусів. Мав їх 26 видів. Заходжу в квартиру, а вони всі цвітуть. Тут же в мене стояв акваріум на 30 літрів. Води в ньому лишилось три літри. І на дні слимаки доїдають рибок. На душі таке погане відчуття одразу стало. Я забрав з хати тільки фотографії і документи. Більше нічого не взяв”, – каже колишній міліціонер.
“Дочки тільки раз попросили приїхати сюди. Ми поверталися з моря. І молодшенька Інна, каже поїхали. А я, ж бравий підполковник – провів їх і привіз. Вона своє взуття побачила. Плакали потім всі. Просили більше не їздити”.
Автор: Ельдар Сарахман
Похожие записи
Об авторе
