Споконвічна здатність українців усе перетравлювати й асимілювати

Замість перейматися отою генетикою, якої нема, задумалися би краще про генезу і споконвічну здатність українців усе перетравлювати й асимілювати, звідки б воно не приперлося – із заходу чи зі сходу.

Варяги, кажете? Вольдемари й Хельги? Покоління – й уже Володимери й Вольги. А онуки й дорогу до Швеції вже забули. На фік нужна, да? Нас і тут непогано годують.

Читайте також: Два боки однієї медалі – сентиментальний водевіль і войовничий бурлеск

Зі східняків перетравили в результаті усі хвилі кочівників, оселяючи тих, що прийшли раніше, а тепер десь там у Великому степу розбиті наступниками, на пограниччі по Росі й по Трубежу. Чорні клобуці (клобуки) наших літописів то буквальний переклад каракалпаків. Це хто в сучасному Узбекистані залишився – каракалпаки. А тут покоління – й уже українці, плачуть за князем Мстиславом.

Половці? А нумо ваших ханенят заручниками в Київ на виховання. А дочок ваших заміж. І вже доводиться за тестя на Калці проти монголів підписуватися – родичі.

Усі ті хвилі розбитих наступниками кочівників – у нашій крові. Моє прізвище утворено тюркським суфіксом -енк.

Якщо ви думаєте, що після княжої доби ці навички втрачені, ви помиляєтеся. Просто князі побусурманилися трохи, а в низах все залишилось. Батько Олександра Марінеско на початку 20 століття жив ув Одесі і не вмів розмовляти російською. Тільки румунською й українською. І дуже гарно співав українських пісень, навчив сина; усі згадують, як Олександр Іванович виводив у Ленінграді, тяпнувши технічного спирту на човні. Одеса. 1900-ті. Румунська (молдавська) й українська. А не те, що вам Бабель зі Ільфпетровим понаписували потім. Пусть вас нє волнуєт етіх глупостєв.

Читайте також: Рівень лояльності до завойовника в нас досі вкрай високий – журналіст

Або ось всі ті німці-чехи, колоністи на берегах Славутича. Вікентій Хвойка, який нам терем княгині Ольги й Трипільску культуру розкопав – чех. Або ось Гретер і Криванек, які побудували нам завод “Більшовик” у Києві – теж. А Михайло Бриних написав нам “Шидеври української літератури”. Хоча й не розуміє дєдушку, навіщо його в Україну з Європи понесло, чекай тепер безвізу.

Ну і таке інше. Про це б подумали й курси підвищення кваліфікації з родичання й асиміляції провели б краще. Це те, завдяки чому ми досі тут, на найкращих у світі ґрунтах, істинно вам кажу.

Источник

[an error occurred while processing the directive]