Кому треба Нобелівська премія?


Пол Бітті

Перша половина осені. Для нормальних людей: часи відтермінованих відпусток, дітей-в-школу, затриманого опалювального сезону, епідемій ГРЗ. Для людей-від-літератури: преміальний зорепад. Протягом двох осінніх місяців вручають ті премії, які визначатимуть карту літературного процесу бодай наступного року.

Нобелівка. Нині її отримав американський рок-музикант і поет-пісняр Боб Ділан. Виявляється, що головну літературну відзнаку можуть мати твори, які довго перебували на маргінесах Великої Літератури. Такі-от як пісенна лірика. Хороший шок для інженерів людських душ у вежах зі слонової кістки.

Британський Букер, за роман англійською мовою. Вперше за час існування премії відзначили письменника з США. Пол Бітті написав сатиричний роман про Америку, точніше – про тамтешні расові проблеми. Чому британців зацікавилися расовими проблемами, пояснювати не треба. А сатиричні романи Букером нагороджують взагалі-то часто, це не новина.

Дублінська премія, теж за найкращу книжку англійською, але тут нею може бути і переклад. Цього року її отримав Акіл Шарма, американський прозаїк індійського походження. Відзначили його емігрантський роман «Родинне життя». Хроніка південно-азійської сім’ї, яка наприкінці 1970-х вирушає на пошуки «американської мрії».

Читайте также: 10 ярчайших интеллектуальных бестселлеров!

Польський Англелус, за перекладену польською мовою прозу з Центрально-Східної Європи. Цього року відзначили роман «Книга шепотів». Він написаний румуном вірменського походження Варужаном Восгяняном про геноцид вірмен 1915-1916 рр. Центральна Європа стабільно любить поважні романи про незагоєні історичні травми (сусідів).

Що тут же підтвердив і чи не найвагоміший в Європі польський Фестиваль Конрада. Його відзнаку отримав роман польської письменниці українського походження Жанни Слоньовської «Дім з вітражем». Сумна історія трьох генерацій жінок однієї львівської родини; така історія затишною бути і не може.

Білоруський Гедройць, премія за прозу білоруською мовою. Лауреат’2016 – роман Макса Шчура «Завершити гештальт». Книжка про подорож до Голландії написана білорусом, який живе як політичний біженець у Чехії. А виданий був цей роман у Тернополі. Премія імені Гедройця скерована на подолання культурних кордонів. Працює!

Та й в загальному заліку літературні премії цієї осені – просто таки глобалізаційна і мультикультурна мрія. Одним елегантним жестом комітетів знімаються кордони: між жанрами, між стилями, між національними літературами і мовами. Ненав’язливо і наочно. Навіть застібнута на французьку мову Гонкургерівка регулярно відзначає прозу емігрантів (цьогорічну ще чекаємо). І залишається одне питання для розгубленого (не без того!) читача. Це різнотрав’я впливові премії самі формують, чи уже є готова картинка, і вони нам її просто показали, зафіксувавши? Мабуть, і те, і інше.

Ну і під цей красивий перелік відзнак скажу, що й деякі українські книжкові премії озвучили лауреатів та списки претендентів. Але це уже і не новина, і не подія по суті. Наші премії здебільшого ніяк не впливають на подальшу літературну долю переможців і переможених.

Про це і хочу злегка поговорити. Для чого існують літературні премії і Літературні Премії?

Книжок написано забагато. Не вистачить життя перечитати. Буквально. Кажуть, що книжки, які входять до списків обов’язкового читання – завжди дуже випадковий вибір. Цю селекцію треба бодай якось систематизувати: і премія тут – найзручніший варіант. Не встигаєш читати все? – То читай короткі списки відомих премій. Це якісь там шістдесят, скажімо, творів на рік. Але ти орієнтуєшся в актуальному літпотоці. Не тонеш і не плаваєш при цьому у мілких водах.

Випадкові культурні процеси, кажуть. А чому «випадок» цей здебільшого припадав на великі романи білих гетеросексуальних чоловіків середнього класу? Такий відбір він завжди політичний за фактом: не можна спрогнозувати, але йому можна спробувати чинити спротив.

Скажімо, є Букер, а є поруч його аналог – Оранж прайс, для найкращої прози англійською, що написала жінка-прозаїк. І ця відзнака впливова, зауважу. Оце і є спротив. Створити свій «список». Створити свою заохочувальну премію. До речі, це один із різновидів літературних премій, і найбільш дієвий. Заохочувальні премії, такий собі відповідник робочих квот у культурі. Премія для письменниць, для не-білих авторів, для авторів-емігрантів, для молодих авторів тощо.

Хоча… По суті всі премії є заохочувальними. Оті названі мною відзнаки мають обов’язкову фінансову складову, більш чи менш переконливу («найдорожча», либонь, Дублінська).

Побутує в етнографії елегантне поняття «суспільства обмеженого блага». По суті це спільноти бідноти. Соціальні групи з дуже обмеженим економічним ресурсом. Вони тримаються купи на такому уявленні: якщо хтось має якусь річ до використання, то він її забрав у тебе, який такого блага отож позбавлений. Він її не заробив, йому її не подарували, він її не заслужив – він її відібрав саме у тебе; тільки так. Спільноти культивованої заздрості. Найяскравіші приклади подібних утворень на наших цивілізованих теренах? От не знаю, чи здивуєтесь, але це, зокрема, і мистецьке середовище. Там, де бракує всього: визнання, уваги, поваги, грошей, соціального впливу і т.п. Там, де працюють «на безсмертя» і «за безсмертя». Введення елементарного фактора – грошей як винагороди за гідно зроблену працю – знімає багато проблем всередині середовища. Прямий обмін «зірочок» на грошові знаки – це добре. Щедро оплачувані «зірочки» – це прекрасно.

Так, трішки парадоксально. Нагороди, які повсякчас супроводжують сплески незадоволення і скандалів. Так, саме вони, премії, і забезпечують нормальне функціонування професійного середовища.

А читач? А читач натомість отримує нові книжки до списку обов’язкового читання. І тут уже він починає працювати собі «на безсмертя»… Книжок бо насправді написано забагато, як на одне людське життя.

Источник