“Україні й Донбасу доведеться наново звикати один до одного”

Пʼятниця, 22 січня 2016
07:55

Газета по-українськи

Україна

“Україні й Донбасу доведеться наново звикати один до одного”

1
Коментувати
Роздрукувати

Автор: ОЛЬГА КАМЄНЄВА

Євген Шибалов — учасник донецького Майдану. Після початку війни вирішив залишитися в місті. Допомагає постраждалим землякам

— Люди, які залишаються на непідконтрольних територіях, усвідомили, що ця історія — надовго. Почали облаштовувати своє життя з урахуванням нових реалій. Тяжке, злиденне, страшне, але — життя, — каже волонтер, співзасновник громадської організації “Відповідальні громадяни” 34-річний Євген Шибалов.

Організація працює в зоні АТО. Допомагає українським громадянам на окупованих територіях Донеччини.

— По-перше, цивільні перестали обговорювати ситуацію між собою, а тим більше — дискутувати з озброєними людьми, — продовжує Євген Шибалов. — Приховують свої думки й почуття, мінімально спілкуються з іншими. Коло тих, кому довіряє мешканець Донбасу, сильно звузилося. Стали менш відвертими.

По-друге, з плином часу люди все більше почуваються не потрібними своїй державі. Пропускну систему місцеві сприйняли як прагнення відокремитися від них, забути їх у цьому “гетто”. Політику української влади сприймають так, ніби вона навмисне робить усе всупереч побажанням людей.

Навіть за ускладненою процедурою отримання перепусток право перетину лінії розмежування за рік отримали близько мільйона осіб. Прагнуть зберегти зв’язки з Україною. Тоді як з боку влади постійно лунають заклики до посилення блокади. Попри це, малий та середній бізнес весь минулий рік намагався поновити контакти та постачати сюди українські товари — якісніші та дешевші за російські.

Що зараз впливає на настрої жителів окупованої території Донбасу?

— Стрімко погіршується здоров’я людей. Не мають змоги нормально лікуватися. Постачання ліків великими партіями заборонено. Харчуються продуктами невідомого походження та якості, п’ють неочищену воду, потерпають від ­перебоїв з опаленням. Падіння якості життя підсилює відчуття непотрібності.

Багато людей на Донбасі впевнили себе, що їм уже немає дороги назад. Бояться перетинати лінію, бо вже записали себе в “злочинці”. Упевнені, що сам факт проживання там робить їх невиїзними. При збереженні статус-кво, навіть без активних бойових дій це відчуження зростатиме. Люди поступово почнуть усвідомлювати себе як окрему від України та українського народу спільноту. Скривджену спільноту.

Чи пройдено для більшості “точку неповернення” в Україну?

— Повернення на старих умовах неможливе. Надто багато змінилося. Відновлення статусу Донбасу як частини унітарної держави — найменш вірогідний варіант. Доведеться вигадувати перехідні форми адміністративного устрою й політичного оформлення процесу повернення. Між двома крайніми точками — регіон унітарної держави та окрема країна — є чимало “відтінків сірого”. І цей перехідний етап неминучий. Вірю, що Україна і Донбас усе ж будуть разом. Але їм доведеться наново звикати один до одного та по-новому вибудовувати стосунки.

Чи може Україна впливати на тамтешні настрої?

— Так. Півтора мільйона переселенців та мільйон людей, які регулярно перетинають лінію розмежування в обидва боки, — найдоступніша ­аудиторія. Це громадяни України, які нині особливо потребують підтримки та захисту. Питання в тому, наскільки переконливими будуть сигнали з боку держави. Мають спиратися на настрої місцевих. Інакше комунікаційна політика залишиться провальною.

Невдалі кроки української влади відомі: блокування соціальних виплат, встановлення пропускної системи, відключення нотаріальних реєстрів та інші форми дискримінації місцевого населення. Головне — не в тому, що ці заходи ускладнюють життя, а в тому, що люди відчувають свою “другосортність”. Влада має своїми діями нейтралізувати такі настрої.

Вдалим кроком я б назвав упровадження електронних перепусток. Отримати їх дійсно легше. Треба, щоб таких кроків було більше.

Источник