“Писання – це очищення мови від зайвих слів” – Василь Махно

Вівторок, 15 грудня 2015
12:50

Культура

Література

“Писання – це очищення мови від зайвих слів” – Василь Махно

 
Коментувати
Роздрукувати

“Книгою року Бі-Бі-Сі -2015” стала збірка оповідань “Дім у Бейтінґ Голлов” Василя Махна. Письменник вже 15 років живе у США. Пропонуємо читачам Gazeta.ua повну версію інтерв’ю із Василем Махном, що вийде у новому номері журналу “Країна“. Також там ви можете прочитати репортаж із нагородження премії з ексклюзивними коментарями журі та учасників конкурсу.

Автор: Іван Любиш-Кірдей

Василь Махно – переможець “Книги року Бі-Бі-Сі – 2015”

Наскільки міняються правила гри, коли поет переходить у прозу?

Очевидно, що змінюються, але я намагався зреалізувати поетичні структури мови через міфологізм урбаністики і конкретику місця навіть в оповіданнях. Прозовий “перехід” у мене відбувся через есеїстику. Під цю пору я видав дві книжки есеїстики “Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн” (2006) і “Котилася торба” (2011). А також до книжки “Ровер” (2015), куди, окрім віршів, увійшло також вісім нових есеїв. В якийсь момент я помітив, що в есеїстиці я починаю змішувати жанри нон-фікшн з фікшн. І вирішив написати книжку оповідань, беручи за основу тремтливе поняття “дому”. І щоби збалансувати якось своє життя поміж Україною і Америкою, мені прийшло на думку, що оповідань про ці географічні частини мусить бути порівну. І власне мені не йшлося про еміграцію чи батьківщину, а радше про відчуття людини в екстремальних ситуаціях – тої ж еміграції, війни, переїзду, любовної драми, дитячих травм. А головним простором життя завжди є дім, принаймні для мене, того, хто у зв’зку з переїздами, змінював його часто.

Якщо назвати мову музичним інструментом у Вашій прозі – як її налаштовуєте? Як обираєте тони й напівтони?

Усе залежить від теми, тобто історії, котру хочеться розповісти гранично точно. Ти мусиш вловити ритм розповіді, бо куций простір оповідання не дозволяє тобі говорити про все. Багато речей мусить бути деталізовано, а не розписано. Натяки і напівнатяки – це нерви короткої прози, які творять мембранні тонкощі розповіді й делікатного поводження з мовою. Процес писання – це очищення мови від зайвих слів.

Що для Вас є важливим у хорошому оповіданні?

Мова, сюжет і деталь.

Оповідання, де дія відбувається в Україні, мають особливу атмосферу – аж наче тепліші чи кольоровіші. Як впливають відстань і час на вибудовування цих світів у тексті?

Усі оповідання у книжці “Дім у Бейтінґ Голлов”, в яких йдеться про українські реалії – це моя міфологізована пам’ять або ж, як у випадку оповідання “Капелюх, дактилі, сливи” – це уявна міфологізована пам’ять, котру я почерпнув з багатьох джерел – історичних документів, тодішніх газет, старих мап міста Чорткова, розповідей моїх діда і баби про 1939 рік. До певної міри, це залежить також, що мої дитинство і юність минули в Україні, а це не може не вплинути на твої відчуття світу. Може тому, що пишеш про те, що втратив, тобто про те, що вимивається часом, і ти хочеш це зберегти, принаймні у тексті.

У книжці є оповідання про емігрантів з різних хвиль. Що об’єднує людей, які виїхали з України в різні часи?

Я не представляв у своїх оповіданнях емігрантів у якомусь статистичному вимірі, принамні, Америка – це дивовижний процес переселення народів у сучасному світі, котрий розпочався якихось триста років тому. Процес не завершений, як самі розумієте. Українці також беруть участь у цьому процесі. Для мене важливіше було переказати відчуття людей, котрі змінюють свій дім. Тобто: що вони знаходять, а що втрачають? Що не відпускає людей, котрі пересиляються з країни, в якій вони народилися – до країни, в якій вони будуть завжди чужі. Як ця чужість впливає на них і як з нею жити? Мені колись подобався вислів кінорежисера Мілоша Формана “У кожного є дві батьківщини: країна, в якій він народився, і Америка”. Отож, повертаючись до запитання: усіх, хто виїхав об’єднує гостре відчуття втрати дому.

Як змінив Вас Нью-Йорк як автора? Що змусив переосмислити у роботі, поміняти, як вплинув на стиль і образність?

На це запитання я відповідав безліч разів. І кожного разу намагався пояснити зміст життя у Нью-Йорку. Річ у тім, що Нью-Йорк – дивовижний простір, з якого можна черпати мистецькі ідеї, який спонукає до гострого відчуття життя. До його швидкоплинності, до того, що мова – поетична чи прозова – залежить від місця, в якому ти перебуваєш. У мене багато є віршів, есеїв і, навіть, драма, присвячені Нью-Йоркові. А тепер ще додалися й оповідання.
Звичайно, що у ці тексти увійшли нью-йоркські вулиці і нью-йоркське небо, ритм сабвею і хвилі Атлантичного океану, бруклинські дільниці і веремія етносів. Але, я переконаний, що мій український погляд на Нью-Йорк не переборний, як і європейський підхід до оцінювання Америки.

Источник