“На весь город есть два стриптиз-клуба. Это любимые места прокуроров и полиции”
Вівторок, 15 грудня 2015
11:53
“На весь город есть два стриптиз-клуба. Это любимые места прокуроров и полиции”
12 ПАМ’ЯТНИКІВ ЛЕНІНУ ЗАЛИШИЛОСЬ У КРИВОМУ РОЗІ
– ОСТОРОЖНО – ЗАДНЯЯ ПРАВАЯ ДВЕРЬ СЛОМАНА. Ее можно трогать, только когда открыта передняя. Такая система. Поломки в АТО получили. Теперь машину шутя называем БМП. Что она только ни видела за 50 поездок на войну. Приходилось через реку переезжать. Потом сохла неделю. Но никогда не подводит, – сміється 25-річний Антон КРАВЧЕНКО з Кривого Рогу на Дніпропетровщині. Він очолює місцевий автомайдан. Три місяці був штурмовиком у Пісках на Донеччині, ще три – їздив у зону АТО як волонтер.
Кривий Ріг – найдовше місто в Європі, простяглося на 126 км. Тут працюють чотири гірничо-збагачувальні комбінати, кар’єри з видобутку руди, металургійні заводи. Найбільший – “АрселорМіттал” (колишня Криворіжсталь. – “Країна”) за переконанням криворіжців – належить олігарху Рінату Ахметову (у компанії СКМ, акціонером якої є Ахметов – цю інформацію не підтверджують. – “Країна”) . Там працюють майже 22 тис. людей. Населення Кривого Рогу – 645 тис. Половина трудяться в шахтах, на комбінатах, заводах і кар’єрах. Це – найбільше місто країни, яке не має статусу обласного центру.
Бежевою “четвіркою” їдемо в найвіддаленіший район міста – Інгулецький. До нього 45 км. Поруч з Антоном на пасажирському сидінні – його товариш, боєць АТО, 30-річний Сергій Малиш. На військовій формі у нього медалі. Має контузію: торік у Мар’їнці осколком міни поранило голову. Носить сонцезахисні окуляри.
Лобове скло авто розбите, трохи вище – наклейка “Учасник АТО”. На дверцятах машини написано темно-зеленою фарбою “Кривбас”. Подекуди – вм’ятини. У салоні на панелі прикріплений синьо-жовтий прапорець.
На стихійному ринку в Інгулецькому районі торгують зо два десятки людей. Продають рибу, м’ясо, овочі та молокопродукти
З центральної вул. Орджонікідзе виїжджаємо на околицю. Розбитою асфальтною дорогою проїжджаємо Широківський район. Він передує Інгулецькому. Вздовж траси – чагарники й поля. Здалеку видніються шиферні дахи приватних будинків. До них ведуть польові дороги. Подекуди на узбіччі стоять порожні двоповерхові будинки. Люди залишили їх, бо в районі немає шкіл, садків, лікарень.
Антон Кравченко розганяє машину до 120 км/год. Нас кидає по салону.
– Антоха у нас еще тот шумахер. Что ему гаишников бояться? Он их ненавидит. А они его – уже боятся. И практически не останавливают, – каже Сергій. Тримається за ручку над дверцятами. – Я и сам их прибил бы. Когда-то с пацанами ехали, то из окна попу показал. Вот такое у нас отношение к даишникам.
– Не только к ним, – говорить Антон. – Нужно полное обновление города. Ни тебе дорог нормальных, ни мест для отдыха. Коммуналка плачет. Везде – только деньги давай. Доходит до абсурда. Местный активист хотел обустроить сквер. Оформил как социальный проект. Горсовет даже место выделил. Для сбора денег человек создал фонд. А потом в горсовете выдали: ты, конечно, можешь обустроить сквер, но материалы купишь у наших фирм. А цены там втридорога. Человек это дело и бросил.
– О нелегальном бизнесе можно говорить долго. Взять хотя бы заброшенные заводы, фабрики. Их много по городу, – вказує через вікно на порослі бур’яном промислові приміщення. – Горсовет сдает их в аренду. Новый владелец обещает открыть предприятие. А на самом деле – консервирует его. И полностью вырезает металл. Кто это делает? Хорошие знакомые Вилкула (чинний мер Кривого Рогу Юрій Вілкул з “Опозиційного блоку”. – “Країна”). Раньше кто угодно мог залезть и все вынести. А сейчас такие вопросы решает мэр.
Было легче, когда Днепропетровщиной управлял Коломойский (мільярдер Ігор Коломойський очолював Дніпропетровську область з 2 березня 2014 року по 24 березня 2015-го. – “Країна”). Когда все начинания здесь рубали, то ездили к нему или к Филатову, Олейнику. Просили – они помогали. Дали указание, чтобы в Кривом Роге выделили место для волонтерского центра. Как-то рассказали в области, что на Кривбассводоканале крадут деньги. Начальника сразу уволили.
В’ЇЖДЖАЄМО В ІНГУЛЕЦЬКИЙ РАЙОН ПОВЗ ПОХИЛЕНИЙ ІРЖАВИЙ ВКАЗІВНИК ІЗ НАДПИСОМ “ІНГУЛЕЦЬ” (місто Інгулець стало районом Кривого Рогу 1962 року. – “Країна”). Район протяжністю 57 км. Тут живуть близько 60 тис. людей.
Переважають п’яти-, інколи трапляються дев’ятиповерхівки. На центральній вул. Нєдєліна магазинні вивіски – російською. На весь район є один торговельний центр у старій двоповерховій будівлі, що нагадує радянські універмаги. Через кожні метрів 100 – білборд від мера Юрія Вілкула з карикатурними фотографіями представників партії “Самопоміч” – Семена Семенченка, Єгора Соболєва, Юрія Милобога. Під фото надпис: “И эти люди будут нами управлять?”
В Інгулецьому районі були найбільші фальсифікації під час виборів мера у другому турі 15 листопада – на шістьох спецдільницях.
БІЛЯ АТБ БЕЗХАТЬКО ПРОСИТЬ МИЛОСТИНЮ, ПАДАЄ КОЛІНАМИ НА АСФАЛЬТ. Більшість людей, які виходять із супермаркету, оминають його, дехто кладе дріб’язок. За рогом – стихійний ринок. Зо два десятки продавців розклали на землі овочі, молокопродукти, м’ясо. Деякі починають збиратися, коли бачать камеру, затуляють обличчя.
– Ми тут живемо спокійно, просто замєчатєльно. Не трогайте нас, у себе дома агітіруйте. Лізе в Кривий Ріг хто попало! – літня жінка із золотими зубами кричить через натовп продавців. Вочевидь сприймає журналістів за агітаторів Юрія Милобога (кандидат у мери Кривого Рогу від “Самопомочі”. У другому турі виборів міського голови програв чинному меру 752 голоси. Через це в місті почалися протести, проходять віче. Справжнім переможцем криворіжці вважають Милобога. – “Країна”). – Їдьте у Львів і там розпитуйте. А в нас все харашо. ГОК працює, дають зарплату. Нікого, крім Вілкула, не треба. Він провєрєний. Он, дитячих майданчиків по Інгульцю наставив. Народ за нього і пішов. Аби не всеобще подорожання продуктів, то взагалі б раділи. Чого сюди приперлися? У країні ситуацію розпалили і в нас хочете? Війну сюди привезли? Геть! Нічого шастать.
– Що ви мелете? Яка в нас жизнь? – перебиває 22-річна Альона. Торгує карасями з пластикового ящика. Закутана в засмальцьовану довгу куртку, ховає руки в кишені. Від холоду йде пара з рота. – Теж мені, замєчатєльно живьом. Вчора знайомого збила машина. В больниці за 20 минут здерли 800 гривень, щоб просто підтримать його стан. У Кривому Розі, якщо ти без грошей – то ніхто, – сідає на розкладний стільчик. – Молодим сім’ям хоч плач. Я – в декреті. Маю вищу освіту. А на роботу не беруть, як чують про дитину. Добре, свекруха з нею сидить. Чоловік ніде не може влаштуватися. Ждуть цілий день мене з роботи. Маю 70 гривень за зміну. Як холодно, то хазяйка сотню дає. А чоловікові щодня 12 рублів на цигарки треба дати, булку хліба беру. Дитині – молочне, сосиску яку. Про підгузки мовчу. Хіба один купую на прогулку.
– Откровенничаете здесь, а сами коррупцию устраиваете. Ментам дань платите, чтобы стоять поближе к магазину, – каже перехожий у військовій формі, коли чує розповідь Альони. – Сколько денег отваливаете участковому?
– Нічого я не плачу. То в хазяйки питайте. Канєшно, тут харашо торгувать. Бо люди є. А офіційний ринок – на краю Інгульців. Туди ніхто не їздить скуплятися.
40-річна жінка в грубих окулярах відводить нас за руки вбік:
– Почему с торгашами говорите, а нормальных адекватных людей не спрашиваете? Не верьте, что нам плохо. Кто хочет работать, тот может устроиться на ГОК и получать по 8 тысяч гривен. А лентяи только и торгуют да беседы разводят. Вот сколько вы зарабатываете? Не уверена, что восьмерка есть. Так что не надо ля-ля. И город намного чище, чем тот же Киев. Была я как-то в столице. Везде грязь, бомжи на вокзалах. Здесь этого мало и люди лучше, более открытые. Что не попросишь – не откажут. Только не эти торгаши.
МЕТРІВ ЗА 50 ОПИНЯЄМОСЯ НА ПЛОЩІ ЛЕНІНА. Посеред неї – постамент, на якому до жовтня 2014-го стояв радянський вождь. Його знесли представники “Свободи” та Самооборони. Влада відмовилась це зробити.
У місті було 20 Ленінів. Після знесень – лишилося 12, не в центральних районах.
Жовтогарячі калюжі з’являються після дощу в Жовтневому районі Кривого Рогу. Поряд розташовані промислові підприємства і кар’єри
– Знаковое место. Вилкул его очень любит, – каже Антон. – Именно сюда автобусами свозили людей на его поддержку. Стояли здесь с транспарантами. В основном – бюджетники и рабочие заводов. Им хорошо, когда помитинговать приглашают. Работать не нужно, а бухгалтерия поставит галочку, вроде ты целый день пахал. Но главное другое: здесь же люди Вилкула собирали онкобольных и предлагали за 400 гривен в день разносить листовки с одами мэру. Понимает, что у народа нет денег на лечение, и играет на этом.
А с транспортом – проблема. Маршрутки ездят только до шести вечера. В крайнем случае можно взять такси. Выйдет гривен 200 – из одного конца района в другой. Поэтому люди и сидят дома. Для молодежи нет нормальных мест. Разве что два на весь город стриптиз-клуба. И то – это любимые места прокуроров и полиции. Они то людям руки выкручивают, то к официанткам пристают. Настоящая мафия.
ПОВЕРТАЄМОСЯ В ЦЕНТР МІСТА. Назустріч їдуть навантажені рудою БелАЗи. З-під коліс здіймається пилюка. Антон вмикає двірники. Під’їжджаємо до цирку. Це – в Дзержинському районі.
– Извините, ребята, много дел. Но наберите меня и найдем машину на завтра, – Антон тисне руки.
Йдемо у бік міської ради, де починається мікрорайон 95-й квартал. В ньому жили актори студії “Квартал-95”. Часто їздять трамваї, тролейбуси. На просп. Гагаріна – “Макдональдз”.
– Это – одно из мест, где можно сравнительно недорого и весело зависнуть. Вечером сюда съезжается практически вся молодежь. Можно и пиво попить возле заведения. Главное – вести себя нормально и не бить бутылки, – закурює 23-річний Валентин. Неголений, у вухах – сережки. – После десяти вечера город пустеет. Где-то продолжить гульки нереально. Вообще не комфортно. Вроде родной город, а заработать не дает. Идти в шахту или в карьер – означает спиться. Я не говорю, что рабочие плохие. Просто, когда вкалываешь пять дней в неделю до дрожи в коленках, водка – единственное средство расслабиться. Вот многие сидят вечерами дома и глушат перед телевизорами.
НАСТУПНОГО ДНЯ ПОКАЗАТИ МІСТО ЗГОДЖУЄТЬСЯ 43-РІЧНИЙ КОСТЯНТИН КАЗЕНКО. Мікроавтобусом Volkswagen їдемо в протилежний кінець Кривого Рогу – Жовтневий район. На його околицях – найбільше кар’єрів з видобутку руди. Пилюка від неї осідає на дорогах. Через це асфальт – помаранчево-червоного кольору. Більшість будинків п’яти- і триповерхові. Зведені з жовтогарячої цегли, тому майже зливаються з кольором руди.
– Повезло, что сегодня – ясный день. Когда в городе идет дождь или пасмурно – здесь все вроде дымом затянуто. Это выхлопы из заводов и рудников. Они имеют специфический запах. Но объяснить это трудно, – Костянтин завертає у провулок з триповерхівками. Виходимо біля будинку на вул. Джамбула. За 100 м від нього – кар’єр.
– Знайомі, як приїжджають, жартують, ніби на Кавказ потрапили. Ну, а що? Якщо не знаєш, що то насправді – так і подумаєш, – виходить до дороги з похресницею 49-річна Маргарита Усенко. Глибоко вдихає. Має судинну хворобу ніг, ходить дуже повільно. – Не впевнена, що від руди в нас такі болячки. Більше склоняюся до того, що це від їжі. Бо ж купуємо усе дешеве і хімічне. А що робить – грошей кіт наплакав. У мене чоловік вантажить породу на шахті, має 3,5 тисячі. Тут одні пенсіонери живуть і безробітні. Усі обозльонні, бо не хватає грошей, – бере за руку 11-річну дівчинку. – Раньше ми були більшими патріотами. Знайома на Майдан їздила, її син в АТО пішов. Тепер каже: “Ну його все нафіг, сил вже нема боротися з несправедливістю”.
На чому економите, щоб вижити?
– На їжі. Консервацією не запасаємося, бо її не любить чоловік. Ото хіба борщові заправки й огірки. Каша – наше все. З м’яса тільки окорочка, крилишки чи суповий набір. Аби хоч якийсь навар був. Сьогодні на районі свинину по 49 гривень за кілограм продавали. Не пішла, бо вся в боргах. Ще і за лікарню треба розраховуватися.
ЗА КІЛЬКА КІЛОМЕТРІВ ВІД ЖОВТНЕВОГО РАЙОНУ ПОЧИНАЄТЬСЯ СЕЛО ВЕРАБОВЕ. Тут живуть близько 300 людей. Поселення майже повністю в кар’єрі. Його власники періодично пропонують людям гроші, щоб залишили будинки. Їх хочуть знести й розширити територію видобутку. Більшість відмовляються, хоча від вибухів у кар’єрі тріскаються стіни хат.
В єдиному магазині зроблений косметичний ремонт, на стінах – вишиті картини. Продавщиця Інна каже, що вишиває хазяйка.
– У продажі все є – і солодке, і м’ясо. Правда, беруть тільки те, що дешевше – курячі лапи, крильця. Найбільше купують, канєшно, хліб, – усміхається. – Виїжджати звідси ніхто не хоче, бо купу грошей і сил вклали у свої дома. Недавно воду провели, лишилося газ кинути – і буде повна цивілізація. Поки що дровами топимо. Та й що то за кошти, які предлагають за будинки? Он, жінці з крайніх хат дали грошей, то за них і однушку в місті не найшла. Вернулася сюди й купила хату подалі від кар’єру.
– Ну, ребята, вы поняли, что это – окраина Кривого Рога? А то еще подумаете, что город весь такой, – сідаємо в машину Костянтина. – В центре у нас красиво. А это – промышленный район. Здесь другой жизни не может быть. И к этому все уже привыкли.
Похожие записи
Об авторе
