“Проблему сміттєзвалища в Грибовичах не вигідно вирішувати, на ній вигідно заробляти” – Ігор Муравський
Вівторок, 14 червня 2016
20:28
“Проблему сміттєзвалища в Грибовичах не вигідно вирішувати, на ній вигідно заробляти” – Ігор Муравський
Про трагедію Гибовецького сміттєзвалища, що стільки років робилося не так, та як вирішити проблеми із відходами Львова та мешканців довколишніх сіл зараз, розповів в інтерв’ю Gazeta.ua. депутат Жовківської райради, голова постійної комісії з питань сільського господарства та екології Ігор Муравський.
Проблема Грибович, проблема не одного року, чому досі вона вирішувалась мляво, не було кому нею зайнятися?
– Це неправда, що ніхто нічого не робив. Проблема, що на тих, хто дійсно хотів щось змінити, ніхто не зважав. Я став депутатом райради в жовтні. В грудні з покійним Андрієм Вненкевичем ми всю цю справу почали порушувати. Ходили до прокурорів тоді. Але все це виглядало як замкнуте коло. Ми билися об стіну, яку неможливо було проламати. Ні інформаційну, ні владну.
Переписали десятки запитів в генеральну прокуратуру, в міністерства. Але нам лише відписувались короткими листами. В січні з’їздили, оцінитиситуацію з гудронами та інфільтратами, зібрали докази, що ситуація там плачевна. Ще раз звернулись в ГПУ, лише тоді порушили дві кримінальні справи. Одну за незаконний вилив інфільтратів, другу за вилив води з гудронами. Правда справа з інфільтратами була закрита за місяць-два. Як нам відповіли — за відсутністю злочину.
Виливводи з гудронамистався ще 12 січня. Оця пожежа на сміттєзвалищі, де загинули люди, це вже просто жирна крапка, яка заставила звернути увагу на бездіяльність влади, щодо цієї ситуації.
Зі своїх спостережень бачив – тема сміттєзвалища постійно мусолилась, але на якомусь етапі замовкала, доходячи до певної верхівки. Тобто була межа, до якої доходили активісти і все. Зараз, здається, загибель хлопців, трохи зірвала пробки. Верхівка почала боятися. Тема набула небувалого інформаційного розголосу. Є шанс, що її так просто верхівка не задушить.
Але як не дивно, не всі мешканці, які живуть поруч з Грибовичами, зацікавленні в їх закритті, чому?
Правда, місцеві також поділені на дві частини. Одні вважають, що нічого не зміниться, щоб не робили, інші – не зацікавлені, бо десь на цьому мали зиск. Хтось тішиться відремонтованій школі, дорозі, хтось і сам не погано на смітті заробляв. Зараз от також готую документи, скільки виділялось коштів на кожну людину в зоні ризику в Жовківському районі. Є інформація, що одні сільські ради отримували понад 4 тисячі гривень на душу населення в селі наближеному до сміттєзвалища, інші – 80 копійок. Окремих людей просто купували, таким чином отримували дозволи і тишу від громад. Грошима, зацікавлені люди, запросто знімають гостроту проблеми, відкупляються від біди.
Крім того, місцеві мешканці масово вирощують і збувають сільськогосподарську продукцію. Жовківський район, особливо села прилеглі до сміттєзвалища, багаті теплицями. Жителі торгують на ринках Львова городиною. В них не вимагають паспортів, сертифікатів. Хоча, зрозуміло, вся ця продукція поливалася водою з місцевих водойм. А як розповідають самі ж жителі тих регіонів, невелика кількість інфільтратів у воді та полив такою речовиною городини, дає шалений ріст овочам, ягодам і зелені. Це добре поставлений бізнес. Спілкувався з тим населенням, вони і не заперечують — у нас бідних нема. Там у більшості багаті будинки, господарство.
На чому ще заробляють ті, хто поруч Грибович?
– На незаконному сортуванні. Коли почалася пожежа і я зі своїми друзями приїхали на місце, побачив дуже велику кількість фасованого сміття. Окремо в великих мішках був кольоровий метал, пластик, картон, скло. Це була остання партія, яку зібрали і не встигли вивезти. Маю відео, де стоять цілі мішки. Його в паніці вночі вивозили, коли вже гасили пожежу. На ньому зароблялись мільйони. Сировина вивозилась на переробку. Окремо латунь, мідь, папір, пластик, скло. Кілограм кольорового металу 16 гривень коштує на ринку, а його з сміттєзвалища тонами вивозили. За ніч з сміттєзвалища могло виїжджати до 10-15 фур. У цій роботі було задіяно 200-300 людей зі Львова, Ямполя, Грибович, Малехова. Вверху працювали місцеві. Внизу сміттєзвалища – цигани. Мав розмову з місцевим чоловіком з Великих Грибович. Признався, в місяць за сортування міг отримувати 30-35 тисяч гривень.
На сміттєзвалищі ви втратили друга Андрія Вненкевича…
Так, з ним разом боролися з тим сміттям і вийшло так, що через нього, Андрій пішов з того світу. У Вненкевича було багато планів. За кілька днів перед смертю, спланував акцію протесту пожежних. Хотів реформувати рятувальну службу. Зустрічався перед тим із канадійськими волонтерами. Привіз їх в Жовкву. Показав, в якій формі наші виїздять на пожежу. Ті були в легкому шоці, казали, що в такому, їхніх пожежних би за територію частини й не випустили. Обіцяли допомогти спорядженням. Акція Андрія мала дві мети — реформувати службу за світовими зразками та скасувати контрактну систему в роботі. Вона насправді є кабальна.
Андрій жив на зарплату з дружиною та двома дітьми у своїх батьків.
В неділю бачились з ним на сміттєзвалищі, сказав, що йде додому відсипатися, бо завтра заступає на зміну. Зранку в понеділок ще йому дзвонили. А потім зв’язок пропав. Так сталося, що сміття з яким він воював, його й з’їло.
Чи можна було якось уникнути трагедії?
В той момент вже було оголошено, що пожежа локалізована. Але вона продовжувала тліти в кількох місцях. Біда була в тому, що сміття не було пересипане пошарово ґрунтом. Лише так воно втрамбовується. Але у Грибовичах всі ці норми упущені. Якби воно було перешароване, то б не засипалось. Могла виникнути пожежа, але її можна було б загасити без проблем. А тут виглядало так, що сміття горіло, як торф, зсередини. Крім того ще й сам сміттєвий насип не мав пологого схилу. Він стояв під нахилом 18%, хоч норма – 72%. Місяць перед трагедією в Грибовичах вже стався один обвал. Він був невеликий, до озер не дійшов. На це тоді ніхто не звернув увагу, продовжували сипати. Не зважаючи на те, що з-під низу воно тліло.
Коли розгорілося, рятувальники загасили пожежу. Цих троє пожежних були за 4-5 метрів від самої гори сміття. Вологий ґрунт спровокував обвал. Їх накрило лавиною і потягнуло донизу ще з 300 метрів.
З якого періоду і що саме робилося не так?
– Раніше на місці сміттєзвалища була криївка. В 56 році радянська влада там усе знищила і почала вивозити туди відходи з усіх військових заводів. До 90 років на полігон скидали хімічні речовини, паралельно зі сміттям. Зараз під тілом сміттєзвалища орієнтовно поховані до 2-х мільйонів тон неорганічних речовин із хімічних підприємств військової промисловості. Це дуже токсичні відходи – електроліти і важкі метали. Коли львівський мер у 2004 році прийшов до влади, він говорив, що Грибовичі – це другий Чорнобиль. І таке звалище не припустиме поруч з обласним центром та населеними пунктами. Вже в 2006 році, заявляв, що сміттєпереробного заводу, тут не буде ніколи, інакше прийдеться поруч будувати онкологічні лікарні. Обіцяв оцивілізовувати полігон. Це все були лише балачки.
Технології і норми на сміттєзвалищі порушені скрізь, де не копни. Наприклад, там мав би був бути обладнаний пожежний гідрант, але його нема. Коли виникла пожежа, воду для гасіння брали з усіх доступних поруч водойм. У готелі “Варшава”, де було штучне озеро, з водойми за 1,3 кілометри від сміттєзвалища. Води все рівно не вистачало, це була проблема. Коли гасили пожежу, інфільтрати викачували на гору. Там стояв нереально токсичний дим. Але таким чином вирішилась ще одна проблема – підйому води інфільтратів.
Одне сміттєзвалище і безліч проблем – гідрантів не було, пересипки сміття теж. Відсутня належна станція для інфільтратів, на яку витрачені гроші, та що є просто не ефективна. Почав цю тему розвивати. Виявив, поруч із сміттєзвалищем стоїть споруда — станція по фільтруванню інфільтратів. Подали запит, скільки ця будка коштує, як працює. Виявилось на неї витрачені шалені кошти за окремими підрахунками від 1,2 до 5 мільйонів гривень.
Захотів, як Жовківський депутат та голова комісії екології, потрапити на неї, але об’єкт охороняється краще, ніж секретний. Лише, як сталася аварія, в складі комісії Верховної Ради, зайшов у середину. Побачив, там стоять якісь бочки. Один з членів комісії поцікавився, як же ж ці інфільтрати очищуються. Представник фірми пояснив — кидаємо у бочки спеціальні бактерії, вони знищують все шкідливе, далі вода через трубопровід відводиться в загальну міську каналізацію. Що ж це за такі бактерії, які знищують солі важких металів? Об’єм роботи цієї станції з бочками всього 15 кубів на добу, треба в рази більше. Це все рівно, що боротися з вітряком, на що потрачені кошти?
Та коли почав порушувати всі ці питання при комісії Верховної ради, отримав відверті погрози. Сказали чітко – ти думай, що говориш і оглядайся.
Коли стався витік гудронів, можна було якось зарадити ситуації?
– Так, але ситуацію також спускали на гальма. Тоді просто дивувався наскільки бездіяльна і байдужа місцева влада. Коли 12 січня приїхали на сміттєзвалище, там був голова місцевої сільської ради з Малехова. Порозмовляли з ним. Запитав, чи попередженні люди про вилив небезпечних речовин, які можуть опинитися в їхніх колодязях, як наслідок виливу інфільтратів. Той запевнив, що звісно, люди проінформовані. Вирішили перевірити ситуацію. Заїхали в Малехів. Ходимо від хати до хати. Люди дивилися на нас незрозумілими очима, чого ми від них хочемо. Вони продовжували пити воду із колодязя як нічого не було. Для них не було жодного довозу чистої питної води. Їх навіть ніхто не попередив. Зустріли жінку на подвір’ї. Вона спочатку побігла дивитися в місцеву річку, яка аж кишіла брудом з гудронів. Потім, наче приречено сказала — буду кип’ятити і питиму дальше. З таким хімічним складом – кип’ятити цю воду, було безтолку. Лиш, коли пройшлися селом, тільки після цього появилися листівки, що воду пити не рекомендують. Аж після заяв депутатів про цю ситуацію з трибуни Верховної ради, почалися наради в голови ОДА. Заслуховували стан справ, кримінальний блок, екології. Почалися відбори води двічі на місяць. Зустрілися з ситуацією, що коли стається екологічне лихо, ніхто не знає, що з ним робити. А воно сталося 12 січня, пожежа це вже апофіоз.
Як вплинути на ситуацію тепер?
Багато структур обізнані в проблемі Грибович, але всі вони бояться казати правду і неправду. Знають, що будуть за це відповідати. Тут потрібна незалежна експертиза, інакше об’єктивної інформації з полігону ми не отримаємо ніколи.
Треба шукати місця для побудови переробного заводу. Треба говорити з людьми. Бо багато просто необгрунтовано налякані. Після Грибович, яка нормальна громада дозволить робити біля себе ще одне звалище. Але якщо пояснити, що завод працюватиме з залученням екологічно чистих технологій, там буде створено 200 робочих місць, громада отримуватиме податки від цього. Думаю, навіть ті, які категорично проти, погодились би.
Є також інформація, що маємо можливість вивозити гудрони до Польщі. Там наразі діє єдиний і найближчий завод з переробки, до нас. Потрібні домовленості.
Правда, комісія екології при Львівській міській раді та при Львівській обласній раді, так і не зібралися за спільним столом переговорів аби щось вирішити, порадитися, скласти елементарний план дій. Зараз цю проблему класифікують як другу після Чорнобильської катастрофи, але чомусь нема жодних пропозицій від міністра екології, як діяти.
Читайте також: Селяни не дають облаштувати сміттєзвалище
На будівництво нового заводу треба 5 років, що робити до того часу?
Сипати сміття на Грибовецьке сміттєзвалище – однозначно не можна. Треба шукати полігон, впрошувати громади, які б тимчасово приймали львівське сміття у себе. Тим часом рекультивувати Грибовецьке сміттєзвалище. Хоча місцеві і кричать, що їм нічого не потрібно, і сміття з часом і так заросте травою. Проте залишати ці відходи просто так – не можна. Місцевим це треба донести. У мене є лист з Малехова, де жильці просять визнати їх зоною надзвичайного лиха і видати їм компенсацію.
Маю також медичний висновок. Там зазначено фахівцями — останніми роками у прилеглих до сміттєзвалища населених пунктах, збільшилась кількість захворювань крові, новоутворів і бронхіальної астми у дітей. У підлітків поки таке не спостерігається. Тобто це те нове, до чого, призвело зволікання з вирішенням проблеми сміття.
Похожие записи
Об авторе
