Пенсія: труднощі перекладу або Кілька порад для народних депутатів щодо пенсійних змін в Україні

Порушене мною раніше питання щодо вибору між робітником і пенсіонером, який мала зробити держава, врешті вирішилось на користь робітника і роботодавця — з 1 січня 2016 року суттєво знижено ставку єдиного соціального внеску (ЄСВ) — з диференційованої 36,76-49,7% до єдиної ставки в розмірі 22%.

Цей захід одразу позначився на держбюджеті-2016, але поки що не у частині доходів від детінізації заробітних плат (так швидко цього ефекту сподіватися не варто), а у частині видатків. Адже на погашення дефіциту Пенсійного фонду доведеться спрямувати 145 мільярдів гривень державних коштів. Це, по суті, є найбільшою статтею видатків, яка перевищує навіть суму, яку буде витрачено на сплату боргових зобов’язань держави.

Крім того, частка фінансування пенсій з бюджету зростатиме, а з ПФ падатиме і далі, бо на відміну від зниження ЄСВ, пенсійної реформи так і не відбулося. Чи розуміє уряд і Верховна Рада, до чого може призвести таке фрагментарне реформаторство?

Хочеться сподіватись, що так. Хоча, на жаль, ініціатори таких законодавчих ініціатив не витратили ні часу, ні зусиль для належної комунікації з десятками мільйонами зацікавлених осіб. Але ще є можливість вже найближчим часом частково виправити ситуацію без повернення до непомірно високих ставок ЄСВ. Перша порада власникам права на законодавчу ініціативу: називати речі своїми іменами. І не лише у частині піару реформ, а, в першу чергу, у законодавчому визначенні основних категорій. Читайте також: Країна пільговиків

Для прикладу візьмемо термін «пенсія». Що це таке? Українська версія «Вікіпедії» каже нам, що «пе́нсія — це одноразова або регулярна грошова виплата (у розрахунку на місяць), яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення певних категорій осіб за принципами пенсійного страхування, загальнолюдської солідарності та субсидування. Право на пенсію може виникнути протягом всього життя людини, починаючи з народження».

У свою чергу, англомовна «Вікіпедія» визначає пенсію як фонд (капітал), який формується шляхом додавання до нього коштів впродовж трудової діяльності працівника, і з якого потім виплачуються платежі на підтримку осіб, які вийшли на пенсію, у вигляді періодичних платежів.

Тобто між цими двома визначеннями є суттєва різниця, яка полягає у тому, що за кордоном пенсія має чітку прив’язку до внесених платежів і до пенсійного віку. В Україні ж пенсію можуть отримувати громадяни будь-якого віку, статусу і без урахування їхньої участі у процесі забезпечення цієї самої пенсії.

Окремо про категорії пенсіонерів: у нас їх десятки (спецпенсіонери, за вислугу років, за особливі заслуги, за інвалідностю, по втраті годувальника тощо) і всі вони дають право на надбавку до пенсії, що, як правило, не залежить від внесених платежів відповідно до системи загальнообов’язкового страхування.

Отже, перша порада для народних обранців (напрацьована у тому числі експертами Реанімаційного пакету реформ) полягає у тому, щоб пенсією називати лише регулярні платежі, призначені після досягнення пенсійного віку, які будуть визначатися виключно в залежності від внесених на індивідуальний рахунок громадянина платежів на пенсійне забезпечення. А все інше — це соціальна доплата (допомога), яка вже за визначенням має підлягати верифікації, тобто призначатися у залежності від майнового статусу претендента на її отримання (до речі, якраз про верифікацію законотворчі уже подбали — вона законодавчо затверджена). Чітке розмежування пенсії і соціальної доплати дозволить не лише зекономити для бюджету десятки мільярдів гривень, але й повернути пенсійній системі її практично втрачений страховий принцип і соціальну справедливість.

І друга порада, яка також стосується назви: замість солідарної системи у першому рівні перейти до умовно-накопичувальної (діє, наприклад, у Швеціі), яка відрізняється тим, що кошти нараховуються на індивідуальний рахунок працівника, а тому не розподіляється одразу нинішнім пенсіонерам. А у другому — негайно запровадити обов’язково накопичувальну. Тільки так ми трансформуємо не лише форму, але й зміст. Нарешті і в пенсійному забезпеченні перейдемо від колективного до приватного, від загального до власного.

Источник