«Працювали вдвох із чоловіком. Роботи було так багато, що майже не спали»

Середа, 11 травня 2016
05:20

Газета по-українськи

Люди

«Працювали вдвох із чоловіком. Роботи було так багато, що майже не спали»

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: фото надане Ольгою АНІСІМОВОЮ

Переселенка з Криму Ольга Анісімова виграла грант на розвиток власної справи у Львові. З чоловіком варять понад 10 видів сирів

— Чоловік — росіянин. Як заходила мова про щось українське, насміхався: «Моя ти хохлушка». Тепер кажу йому: «Ось як доля повернулася — сам став бандерівцем», — розповідає кримчанка 34-річна Ольга Анісімова. Влітку 2014-го з чоловіком Дмитром, 40 років, та дітьми 14-річним Михайлом, 9-річним Матвієм, 7-річним Максимом та 4-річною Настею переїхали з Ялти до Львова. Відкрили сироварню.

На зустріч у кав’ярні Ольга спізнюється. Каже, затрималася з клієнтами. Говорить українською.

— У листопаді 2013-го з чоловіком провідували друзів у Києві. Зайшли на Майдан. Там протестували студенти. Вранці, коли повернулися додому, в новинах почули, що їх розігнав «Беркут». Російські канали показали це так, наче силовики вчинили благе діло. Коли у Крим прийшли «зелені чоловічки», ми вже знали, хто є хто, — каже Ольга. — Сусіди і знайомі фотографувалися з російськими солдатами. Тиснули їм руки. А я боялася дітей навіть до школи пускати. На той час до Львова переїхали наші знайомі. Запросили до себе. Виділили кімнату. За кілька тижнів ми підшукали житло.

Анісімови живуть у місті Дубляни неподалік Львова. Винаймають половину будинку на три кімнати, платять 3,5 тис. грн на місяць.

— Найбільше переживала за дітей. Вони ж у Криму звикли до всього російського. Заспокоїлася за тиждень, коли попросили купити їм вишиванки. Мої батьки переїжджати відмовилися. Мають іншу позицію.

Наш будинок у Ялті здаємо. Гроші за нього попервах виручали. Та для нормального життя їх було замало. Почали шукати роботу. Чоловік працював у готелі адміністратором. Завжди хотів стати рятувальником у горах. Була можливість спробувати. Коли дізнався, що платять 2 тисячі на місяць, передумав. Я за освітою — психолог. Влаштувалася у дитячий центр, отримувала копійки. Задумалася про власну справу. Почала перебирати варіанти. Хотіла робити торти на замовлення. Коли вивчила ринок, зрозуміла — я не одна така. На зустріч переселенців приготувала найпростішу м’яку моцареллу. Рецепт знайшла в інтернеті. Пригостила друзів. Ті розхвалили, попросили приготувати для них.

За тиждень у «Фейсбуку» Ольга виклала фотографії домашнього сиру.

— Закинула й відійшла попити чаю. Приходжу, а до мене в друзі 99 людей просяться і 40 повідомлень із замовленнями. Писали: «Добре, що ви до нас приїхали. Хочемо справжнього сиру, але у Львові таким ніхто не займається», — продовжує Ольга Анісімова. — Справа пішла. Першим ділом купили чотири великі баняки і найпростіші форми для сиру. В інтернеті замовили закваски. Зна­йшли фермерів, які погодилися привозити молоко додому. Працювали вдвох із чоловіком. Роботи було так багато, що майже не спали. Коли трохи втягнулися, написали бізнес-план із розвитку сироварні. Заявку подали на отримання гранту. Виграли 2,5 тисячі доларів. Придбали холодильні устаткування, столи та сепаратори.

Анісімови роблять понад 10 видів м’яких сирів. Найчастіше клієнти замовляють сирне асорті — по кількасот грамів кожного виду.

— Сири варимо вдома. Для цього переобладнали одну з кімнат. Поставили плити, холодильники, столи для зливу. Цим займається чоловік. Я розвожу, відстежую замовлення. За день переробляємо 100 літрів молока, перед святами — удвічі більше.

Зараз відстоюємо перші тверді сири. Ціни нижчі, ніж у магазинах. Наприклад, моцарел­а коштує 138 гривень за кілограм. А магазинна — близько 200.

Источник