Головна проблема Порошенка як політика полягає в тому, що він прив’язний до свого бізнесу

Знаєте, яка головна проблема Пороха як політика? Він прив’язний до свого бізнесу. Навіть не так — до свого виробництва.

Приклад. Моя дружна-СПД якось мені сказала: «А знаєш, на місці Пороха я б «Рошен» не продавала. Я от уявляю собі, що від мене вимагають продати мої ятки. А якого? Я їх придбала, розкрутила, пригодувала постійну клієнтуру і що тепер — все продати через те що так хоче спільнота людей, яка в той самий час палець о плець не вдарила?» «Гаразд, — заперечив я. — А якщо ти обираєшся в голови, припустимо, містечка і тобі ТРЕБА продати свої ятки? Що ти зробиш?» Дружина відповіла: «Продам двоюрідному братові, він як раз нічого в тому не клепає. Або доньку зроблю підприємцем і продам їй. Але сторонній людині — ніколи. Це — моє».

Приклад другий. Скажіть ви перконані що Юлія-світ Володимирівна не володіє заводами-фабриками-родовищами? «Ги-ги!» — відповістять журналісти. «Напевно володіє» — відповість порохобот. «А ви докажіть!» — заволає представник спільноти БЮТаків.

І буде правий. Сила Юлії-світ Володиморовни в тому, що вона до свого бізнесу не прив’язується. Бо вона, переважно, його не створювала і не розвивала. Вона купує готове, робить це через три-чотири фірми-прокладки, руками родичів і близьких людей і коли треба — продає їх, не замислюючись. Влада для неї важить більше за прив’язаності.

Чому ж Порох не робить так само? Існує спосіб, відомий ще з 90-х, за яким (визнаю гріх) я гадав що Порох і позбудеться від бізнесу. Підприємство банкрутиться (руками керівництва починає купвати послуги і сировину в офшорних фірм по безумних цінах), гроші вижаті з нього виводяться за бугор, після чого син-брат-сват призначається бізнесменом і найого ім’я десь у Польщі, у Сербії, чи у Китаї купується шахта-фабрика-завод-газета-пароплав…. Та хоч цукеркова фабрика, якщо вже так тягне до кондитерського бізнесу.

І всі задоволені — кілька тисячлюдей позбуваються вигідної роботи, держава — платника податків, виробники солодощів — конкурента, політичні вороги — об’єкту для нападок, а призедент — бізнесу.

Правда, кайфно?

Що заважає Порохові вчинити саме так? Розуміє ж чудово, що «Рошен» дражнить купу людей і лишається головною мішенню для ворогів?

Я цьому бачу лише однепоясення. Це — не бізнес-розрахунок і не жадібність. Це — відчуття творця. Це прив’язаність майстра до свого виробу. Як інженерові-конструкторові мені дуже гарно знайоме це відчуття, коли те що зроблено власноруч продати… ну мабуть щось подібне відчувають турботливі батьки коли ніжно любиму доньку заміж віддають. Уявіть, що від Форда зажадали аби він продав свої заводи — куди б він послав таких жадаючих?

На відміну від багатьох створінь української політичної дикої природи, Порох свій бізнес створив сам і не в сфері послуг і не на «купи-продай», а у виробництві. Очевидно — він до нього добряче прив’язався і не хоче позбуватися навіть умовно.

Це — його сила. Створюючи своє підприємство він здобув безцінний досвід та відростив міцні м’язи.

Це — його слабкість. Як казав колись один мій замовник «Закохатия у бізнесі — надто дороге задоволення, конкуренти скористуються щойно як дізнаються». Прив’яаність — це завжди почуття.

У нашому наскрізь злостивому, безжальному, цинічному, неміряно жадібному та підступному політикумі почуттям місця нема.

Источник