У рок-мюзиклі “Дівка” герої розмовляють гуцульською говіркою

Вівторок, 19 квітня 2016
07:45

Газета по-українськи

Культура

У рок-мюзиклі “Дівка” герої розмовляють гуцульською говіркою

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: фото надане ”Диким театром”

Офіціантки з сільського бару. Тут відбувається значна частина мюзиклу за п’єсою Івана Котляревського ”Наталка ­Полтавка”

У барі офіціантки у ­спідній тілесного кольору ­білизні й фартухах розносять ­напої. Одна лягає на стіл. ­Чоловік, який сидів за ним, підводи­ться. Дістає ножа, виделку й починає різати жіноче тіло.

На сцені київського ­клубу “Монтерей” іде рок-мюзикл “Дівка”. Поставили за п’єсою Івана Котляревського “Наталка Полтавка”.

— До таких класичних творів ставляться, як до чогось традиційного, — каже режисер Олексій Коломійцев, 44 роки. — Я хотів залишити Котляревського без штампів і чогось такого майже оперетного, що присмокталося до його “Полтавки”. Іван Петрович — самодостатній драматург. Із ним можна експериментувати, як із Шекспіром. Коли глядач іде на “Гамлета”, то чекає не хрестоматійну драму, а її нове прочитання.

До 2015-го Коломійцев був керівником Львівського драматичного театру ім. Українки. Пішов звідти через скандал. Колектив висловив йому недовіру, комісія обрала нового художнього керівника. Суд залишив Коломійцева на посаді. Та до театру він не повернувся. Заснував власний — в Одесі.

— Забудьте. Це — одна з малих сходинок у моєму житті, — уникає розмови про львівський період.

Сьогодні у трупі театру Коломійцева працюють 15 осіб. Із новою командою створив дві вистави. Постановку “Дівка” переніс зі Львова. Головну героїню звуть Анничка. Герої розмовляють гуцульською говіркою. Спектакль створили на вокальних партіях. Лунає різножанрова музика — від техно до джазу й етно.

— Вона чекає коханого, — розповідає виконавиця головної ролі Ольга Левченко, 21 рік. — Їй постійно говорять: “Він не прийде. Забий. Петро забув про тебе”. В якийсь момент вона починає сумніватися — а раптом справді забув, бо ні слуху ні духу цілий рік. Анничка погоджується з тим, чого від неї хочуть.

Її змушують побратися з багатієм. Але коханий повертається. Він — у картатій сорочці, джинсах, на плечах несе грубу дошку, що символізує великий заробіток. Анничка з Петром тікають із вінчання.

— Співаємо вживу, — продовжує Ольга Левченко. — Роль репетирувала два місяці. Раніше вісім років грала в юнацькому театрі. Закінчила музичну школу, записувалася з реперами, працювала в ресторані співачкою, була вокалісткою в метал-гуртах. Зараз хочу зібрати власний колектив.

У Києві на виставі “Дівка” був аншлаг. Гастролі у столиці Коломійцеву допоміг організувати київський “Дикий театр”.

— Крім власних вистав, вирішили зібрати дикі постановки з усієї України, — говорить арт-директор “Дикого театру” Ярослава Кравченко, 29 років. — Наступного місяця привеземо Черкаський театр імені Шевченка. Торік у них згоріло приміщення. Але зуміли зробили виставу “Білохалатність” про будні лікарів. Це — також музично-експериментальна постановка про чорнуху обласної лікарні за п’єсою киянки Тетяни Киценко.

Источник