Раду Поклітару: «Коли колеги читають моє лібрето «Жизелі», вгадують, що написав його у Нідерландах»

Четвер, 07 квітня 2016
12:20

Культура

Раду Поклітару: «Коли колеги читають моє лібрето «Жизелі», вгадують, що написав його у Нідерландах»

 
Коментувати
Роздрукувати

9 та 10 квітня у Києві відбудеться прем’єра нового спектаклю Раду Поклітару, балетмейстера і засновника театру «Київ модерн-балет». Це – сучасна версія балету «Жізель» Адольфа Адана, вперше поставленого у 1841 році.

«Якщо ми говоримо про балет, то на думку відразу спадають дві назви: «Лебедине озеро» та «Жізель», – каже Поклітару. – Напевно, є мало спектаклів у всьому світовому театральному мистецтві, які можуть зрівнятися з «Жізеллю» за багатством історії та за популярності серед глядачів. І тому коли була потрібна нова прем’єра у театрі «Київ модерн-балет», я зрозумів, що настав час «Жизелі».Коли мої колеги читають лібрето «Жізелі», вгадують, що написав його у Голландії. Нічого подібного, жодних галюциногенів не вживав. Просто мав два вільних тижні у Гаазі, на березі моря, у спокійній квартирі. Вирішив, що кращого часу, щоб написати «Жізель» у мене не буде».

Класична «Жізель» – це історія сільської дівчини, у яку закохався граф Альберт. Він уже має наречену, і щоб не видати себе, перевдягається в одяг селянина. Однак Жізель також кохає лісник Ганс, який робить усе, щоб довести їй, що Альберт – не той, ким хоче здаватися. Коли Жізель дізнається правду, вона божеволіє і вмирає. Альберт і Жізель зустрічаються ще раз, коли вона стає вілісою – духом нареченої, що померла до весілля. Тоді дівчина прощає його і рятує від смерті.

«Мене питають, що залишилося від класичного спектаклю. Дуже багато: залишилася музика Адольфа Адана, назва спектаклю та імена всіх персонажів. Також я хотів зберегти ідею першоджерела. А ідея «Жізелі» в тому, що любов всесильна і перемагає навіть смерть. І мені здається, що в моїй постановці цю ідею таки вдалося зберегти. Крім того, цей балет – це приклад геніального твору, який не тільки можна, а й треба читати по-новому. Театр – це не музей. Це живий організм. Наша Жізель – не прекрасна ніжна селянка, вона дитя великого міста і його околиць. І хоч у балеті йдеться не про Київ, але якщо хтось відчує, що Жізель – киянка із, скажімо, Троєщини, я буду дуже щасливий. Бо для мене балет вдалий тоді, коли він викликає співпереживання, коли глядачі відчувають біль, радість та страждання персонажів як свої власні».

Репетиції трупа «Київ модерн-балету» почала восени. Поклітару жартує, що якщо рахувати час від написання лібрето до прем’єри – виходить рівно дев’ять місяців, «як і має бути».

«Жізель» – це вже 39 балет, який я ставлю. Усі мої роботи для мене абсолютно різні. Можливо, є такі щасливчики, які, коли заходять у зал, вже знають усі наступні кроки і бачать чіткий фінал. Це не про мене. Я кожен раз мучуся. Щоразу, коли приходжу на першу репетицію, я відчуваю себе абсолютною нездарою. Я зовсім не знаю, що робити, мені здається, що в мене нічого не вийде. Усі ці 39 разів я приходив і всі ці 39 разів я все це відчував. Але поступово ці емоції зникають. А перед прем’єрою в мене такі ж відчуття, як і в будь-якого хореографа у світі: мені не вистачає ще одного тижня».

Спектаклі заплановані в Харкові та Запоріжжі. «Жізель» також покажуть протягом фестивалю «Літо у стилі модерн», що відбудеться з 5 по 11 липня в Одесі.

Раду Поклітару – видатний балетмейстер з Молдови, автор більше тридцяти спектаклів, поставлених на сценах України, Росії, Білорусі, Молдови та Латвії. У 2014 році він був хореографом відкриття і закриття Олімпійських ігор у Сочі. У 2016 році нагороджений Національною премією імені Тараса Шевченка за досягнення у сфері культури і мистецтв за балети «Лебедине озеро», «Жінки в ре-мінорі», «Довгий різдвяний обід» та балет-триптих «Перехрестя».

Источник