“Залишив дружину без грошей, із п’ятьма дітьми”
Пʼятниця, 01 квітня 2016
10:24
“Залишив дружину без грошей, із п’ятьма дітьми”2
Фото: ФОТО З САЙТА www.art-gauguin.com
“Я остаточно вирішив — незабаром вирушаю на Таїті, маленький острів у Південному морі, де можна жити без грошей. Маю твердий намір забути своє нікчемне минуле. Малюватиму вільно, як хочу, не думатиму при цьому про славу. Врешті-решт помру там, забутий усіма у вашій Європі”, — пише французький художник 46-річний Поль Ґоґен данському колезі Єнсу Віллумсену на початку 1891-го.
Від 16 років Ґоґен працював матросом на кораблі. Пізніше влаштувався на біржу. Заробив стільки, що придбав будинок. А ще захопився колекціонуванням картин. Згодом захотів малювати сам. Кинув роботу, щоб присвятити себе творчості. Та потрібні були гроші — аби утримувати себе, дружину Метт і п’ятьох дітей. Влаштувався касиром на залізниці, розклеював афіші, будував дороги. Коштів бракувало.
Дружина з дітьми переїжджають до Копенгагена. Ґоґен живе в Парижі. Розважається з повіями та працівницями готелів. Швачка Жульєтта — позувала йому для картин — народжує сина. Але жити з напівбожевільним художником відмовляється. Той купує їй швейну машинку і йде геть.
Якось повертається з вечірки під руку з повією.
— Будьте обережні — ця жінка нездорова, — попереджає поліцейський.
— Мені вже жодна хвороба не страшна, — відказує Ґоґен. Тоді він підчепить сифіліс, що докучатиме йому протягом решти життя.
1 квітня 1891 року пароплавом “Океанія” він рушає з Марселя до Нової Каледонії, а далі на острів Таїті — тоді колонія Франції. Щоб поїхати, розпродує свої картини. Серед багажу — близько 100 м полотна для малювання, фарби, рушниця, валторна, дві мандоліни, гітара й кілька ящиків алкоголю.
Жінки тут носять на стегнах червоні пов’язки, чоловіки — сині. Так само одягається і Ґоґен. Просить у єпископа-місіонера Мартіна виділити йому ділянку під житло. Той дозволяє купити солом’яну хатину. Натомість вимагає, щоб художник ходив на служби. Ґоґен довго не витримує. Зате встигає звабити одну з коханок Мартіна.
“Цивілізація потихеньку йде від мене. Я починаю мислити просто, відчувати дуже мало ненависті до ближніх. Більше того — починаю любити їх”, — пише в листі до друзів. А ще хвалиться своїми любовними пригодами: “Жінки просто лізуть до мене в ліжко. Сьогодні їх було аж три”.
Але надмір коханок шкодить творчості. Ґоґен одружується з 13-річною Техурі. Вона стає його натурницею. А ще — годувальницею. Ловить рибу, збирає плоди. Француз робити цього не вміє.
Дике життя швидко набридає. За два роки Ґоґен прощається з вагітною дружиною і повертається на батьківщину. В Парижі влаштовує виставку полотен, намальованих на Таїті. Вона провалюється. Купують п’ять картин. “Названі незрозумілими словами розфарбовані картинки, на яких зображені чотирирукі самиці, що лежать на більярдному полотні, — описує його роботи преса. — Якщо хочете повеселити своїх дітей, обов’язково поведіть їх на виставку Ґоґена”.
У Франції Поль знову закохується. Невдало — жінка забирає останні гроші й зникає. Влітку 1895-го він повертається на Таїті. Техура живе з іншим чоловіком. Але миттю мчить до колишнього. Бачить, що той понівечений ранами від сифілісу, і повертається назад.
Ґоґен бере шлюб із 14-річною Пахурою. Перша дитина народжується хворою, швидко помирає. Другий син виживає. Але Ґоґен лишає нову сім’ю й перебирається на острів Домінік. По-перше, він далі від цивілізації. По-друге, жінки тут легкодоступніші. Погоджуються позувати й кохатися за жменю солодощів. Місцеві женуть горілку з кокосів і апельсинів. Напиваються, роздягаються і влаштовують оргії. Алкоголь і сифіліс за кілька років зменшили населення цих островів увосьмеро.
Одружується з Ваеохо. Їй також 14. У пари народжується донька. Але до хати постійно приходять інші жінки — натурниці й коханки. Найбільше Ґоґену подобається рудоволоса Тохотуа. Товаришує з її чоловіком — місцеві вважають того чарівником.
Художник агітує тубільців не віддавати дітей до місіонерських шкіл і не платити податків. З’являється приказка: “Заплатить Ґоґен — заплачу я”. Видає газету з карикатурами на тамтешню адміністрацію. Наклад її становить 20 примірників. Місцеві називають митця “чоловіком, який робить людей”. Тобто малює.
8 травня 1903 року його знаходять мертвим у помешканні. Невідомо, що стало причиною смерті — сифіліс чи миш’як, яким тамував біль. Поряд лежав шприц. Можливо, художника вкололи.
— Людиною він був недоброю, — згадував єпископ Мартін. — Залишив дружину без грошей, із п’ятьма дітьми. Я ніколи не чув від нього ані слова жалю з цього приводу. Дорослий чоловік кинув роботу, що приносила шматок хліба, заради мистецтва. Але ж живопису треба навчатися з дитинства. І якби ще він скромно служив музам, добросовісно переносячи на полотно дивні творіння Божі. Так ні — немудрий захотів зрівнятися з Богом. Світ Божий він підмінив на свої безумні фантазії. Постав проти Бога, мов янгол пітьми. Ось Бог і повалив його, як сатану.
За три роки по смерті Ґоґена в Парижі організували виставку — понад 200 його картин, намальованих на Таїті. Вона стала сенсацією. Саме тоді художник став всесвітньо відомим.
300 000 000 доларів заплатила державна організація “Катар Музеумс”за картину Поля Ґоґена “Коли весілля?”. Продали її на приватному аукціоні у Швейцарії в лютому 2015-го. Полотно стало найдорожчим твором мистецтва, що пішов із молотка.
Похожие записи
Об авторе
