Про можливість конституційних зборів в Україні

Сергій Дацюк

На основі інтерв’ю для IDEALIST.media від 15 березня 2016-го року

Криза не може просто так закінчитися, навіть в результаті зміни Уряду. Проблема глибша, ніж неправильний склад уряду. Проблема в неможливості сформулювати порядок денний, який би виконувався парламентом і урядом. Проблема в недовірі до влади в цілому.
Який сенс у коаліційній угоді, якщо вона не виконується, а виконується умова олігархічного консенсусу? Який сенс у парламентаризмі? Це питання вирішують лише перевибори Парламенту і перевибори Президента.

Перші вирішують проблему зменшення кількості олігархічних представників в парламенті. Звичайно, їх не можна довести до нуля, лише трошки зменшити. Можливо, нам ще двічі чи тричі доведеться переобирати Парламент, щоб ці представники стали надзвичайно невпливовими, тобто не мали груп впливу по двадцять чи тридцять чоловік – це багато для Парламенту.

Лише дві ці речі можуть якимось чином перезапустити політичну систему, в сенсі продовження реформ, знищення олігархічного консенсусу і розблокування конституційного процесу. В першому читанні зміни до Конституції прийняті, але більшості для голосування в цілому немає. І за цього Парламенту її не буде.

Тому перевибори Парламенту та Президента ведуть до цих речей, а на той випадок, якщо все піде погано, є ще ідея Конституційної Асамблеї.

Короткий огляд історичного досвіду найбільш відомих конституційних зборів

Конституційна асамблея, як інструмент в історії, задіюється декілька разів.

Спершу, ще на півночі Америки, де була тоді колонія Британії. Бо у тодішніх британських колоніях була і еліта, і розвинуте громадянське суспільство. Це сталося тому, що туди тікали з континентальної Європи найбільш пасіонарні й притомні в інтелектуальному плані люди.

Так от спочатку відбулися маленькі конституційні збори у різних колоніях, а вже потім відбувалися об’єднавчі Континентальні конгреси (перший – 1774 та другий – 1775-1781), другий з яких призводить до створення Конфедерації. Уже Конгрес Конфедерації діяв з 1781 до 1789 року, в процесі якого з розроблених Статей Конфедерації та вічного союзу виникла в 1787 році Конституція і самі США як констатація об’єднання і як означення нової країни.

Друга найбільш відома спроба – під час Французької революції. Там відбувався перший процес Конституційної Асамблеї як конституанти, коли інтелектуали почали розгортати теоретичні дискусії в центрі самої країни. У Франції була розвинена інтелектуальна еліта (Кондорсе, Мірабо, Дантон, Бріссо, Сійєс і т.д.), а в процесі революції виникла і політична еліта на боці середнього класу. І водночас існувало доволі нерозвинуте громадянське суспільство, бо сам середній клас був ще дуже розпорошений і політично несвідомий.

Нерозвиненість громадянського суспільства і неспроможність нових політиків-революціонерів, таких, як Робесп’єр чи Марат, до стратегічних рішень призвели до великої громадянської війни у Франції. Слабкість нового політичного класу виявилася критичною – особливо на фоні різноукладної Франції.

Французьким революціонерам здавалося, що можна вбити сто тисяч людей (а потім і більше) і все буде добре. Тому Французька революція така кривава. Однак, конституанта все одно була вдала, бо цю роль замість суспільства і навіть іноді всупереч революціонерам виконали інтелектуали і частина притомних політиків Франції.

На відміну від України Франція була не колонією, а геополітичним суб’єктом. Коли всіх буйних революціонерів було в ході революції знищено, прийшов диктатор Наполеон, який об’єднав шляхом тиску та угод політиків та інтелектуалів і створив Кодекс Наполеона – деталізація виконання нової Конституції. Тобто Наполеон авторитарним чином завершив громадський процес Конституанти. Отже у Франції: почали інтелектуали (ідеї, концепти), впровадили політики (шляхом конституційних зборів), а завершив усе диктатор.

Невдала спроба конституанти була у більшовицької Росії. Ідею установчих зборів проголошували меншовики. Вона полягала в тому, що це повинен бути загальнонаціональний рух, він чимось мав бути схожим на американський рух, тому що там розпочиналася ситуація в регіонах, а тут були повсюдні ради та інтелектуальний та політичний лідер Ленін. Його партія поставила задачу більшовизації рад. Їм вдалося централізувати владу набагато більше, ніж у Франції.

Сама Конституційна асамблея як конституанта, у США чи у Франції була не централізована, вона відбувалася за парламентськими правилами, коли всіх вислуховують, всі пропозиції враховуються.

В Росії було зовсім не так. В імперській Росії більшовики нікого не слухали, вони отримали більшість в радах і через цю більшість, шляхом тиску, здійснювали законодавчий диктат, диктатуру пролетаріату через закони. Тому установчі збори були розігнані, а роль установчого законодавства виконували більшовики на чолі з Леніним та РСДРПБ.

Окремий процес російської революції – громадянська війна у вигляді подолання зовнішньої агресії та військового примусу російських колоній до більшовизації влади, зокрема України та Білорусі. Ці російські колонії надовго втратили не тільки свою інтелектуальну еліту, але і можливість сформувати свою політичну еліту та свідоме громадянське суспільство.

Отже в Росії був невдалий досвід установчих зборів. Еліта в Росії (як обмежена інтелектуальна, так і більш чисельна військово-політична) була розколота на білих і червоних. Отже, з одного боку, – розкол еліти, з іншого – ще більш несформоване громадянське суспільство, ніж у Франції. Російська революція 1917-го року була ще більш кривава, ніж Французька.

Все це не дало змоги зробити установчі збори в більшовицькій Росії. Це негативний досвід установчих зборів, але він цікавий, оскільки також дає уявлення про те, як може бути, коли ідею запозичують, але не використовують.

Розколота еліта і незріле громадянське суспільство майже завжди веде до громадянської війни, яка забирає багато життів. Тільки, якщо у Франції стараннями інтелектуалів це дало Конституцію, то у Росії стараннями інтелектуалів, які були неспроможні до інтелектуальних інновацій, використовували теорію марксизму, яка взагалі була не їхня, а запозичена з Німеччини від Маркса і Енгельса, це призвело до того, що Конституція СРСР не була в інтересах всього суспільства, а лише в інтересах нібито робітничого, а насправді – більшовицької партії.

Тому с СРСР була закладена умова несолідарного розвитку суспільства. Це призвело до періодичних репресій протягом всієї історії Радянського Союзу, до покарань народів тодішніх російських колоній, наприклад, голодомору 1933 року в Україні, до винищення значної кількості інтелігенції, зокрема, української, до втрати гуманітарних дисциплін та інституалізованого мислення, що довелося потім відновлювати вже в шістдесяти роки ХХ століття.

Це призвело до жахливих наслідків, але саме тоді, під час розгону установчих зборів та вибору шляху несолідарного розвитку, був закладений фундамент під поразку СРСР у 1991 році. Бо відсутність розвинутого громадянського суспільства, лідерство через репресії з боку прошарку комуністичної партії з її агентами (робітничим класом) та відсутність солідарного розвитку суспільства призводить до такої драматичної історії, якою була історія Радянського Союзу. Закінчилася вона, як ви пам’ятаєте, у 1991 році.

А ми, можливо, на порозі ще однієї конституанти – української.

Можливості української Конституанти

Найкраще було б провести нашу Конституанту за прикладом Сполучених Штатів, коли ситуація починає обговорюватися в регіонах, коли регіональні інтелектуали продукують інноваційні, але реально діючі концепти у Конституцію.

Потім робиться всезагальна Конституційна Асамблея, де делеговані інтелектуали та громадські діячі уже в центрі створюють інтегральну Конституцію.

Такою я бачу конституанту. Хоча саме конституанта у вигляді американського чи французького варіанту не є непереборною для України.

У будь-який момент еліта, український правлячий клас, може взяти на себе ці зобов’язання і виконати цю функцію. Але впродовж двох років правлячий клас показує, що він не здатен її виконати, а може написати лише фейкову конституцію, де не буде реального самоврядування (децентралізації), де не буде соціальних інновацій, наприклад, розподіленого громадянства, яке б задавало такі норми чи обов’язковості багатьох послуг через цифровий спосіб їх надання і так далі. Не буде безлічі інновацій, тому що правлячий клас не здатен до цих інновацій.

Якщо політична еліта не знайде в собі сили очиститися, то вихід з політичної кризи для України може стати можливим тільки через конституанту, через всезагальне обговорення.

Хто б міг би це здійснити?

Якби це було щось затребуване владою, в нас одразу знайшли б десяток людей, які можуть це робити. Проблема в тому, що ніхто ніколи не шукав ресурсів у громади. Просто наш Президент поставив завдання, зібрав юристів, віддав їм наказ, вони взяли під козирок і написали недолугу редакцію Конституції, яку тепер не хоче приймати Парламент.

Ніхто навіть не ставив завдання подивитися на світ, знайти в ньому місце для України на найближчі п’ятдесят років і під це написати Конституцію.

А наші юристи напишуть все, що завгодно. Скажіть їм написати обґрунтування диктатури – вони напишуть. Поставте їм завдання обґрунтувати демократію – обґрунтують. Вони не здатні зробити тільки одне – теоретичні інновації, їх ніколи цьому не вчили. А ті, що здатні, вже давно виїхали з України.

Хто ж може написати нову Конституцію для України?

В основному це активна громадськість – при важкій роботі українських та світових інтелектуалів. Чи можна їх об’єднати? Зокрема, чи можна об’єднати українських інтелектуалів?

Досвід процесу Народної Конституції, який вже іде, показує – в Україні є критична маса інтелектуалів та громадських діячів, які здатні впровадити в життя Конституанту.

Об’єднати інтелектуалів можна на фундаменті специфічної інтелектуальної діяльності. Тобто, теоретики об’єднуються з теоретиками, вони розуміють один одного, розуміють, чому вони пишуть теорії, створюють і вигадують принципи, розробляють нові концепти. Коли не розумієш, пояснити неможливо.

А коли теоретик об’єднується з тими, хто начитався західних книжок і мислити не вміє, то йому починають розповідати, що в такій-то Конституції написано про те-то і те-то. А ти йому кажеш, що такий концепт вже застарілий, сьогодні потрібен новий. А він тобі каже – «не треба створювати велосипед».

Коли починаєш слухати оцю дурню, на цьому всілякі об’єднавчі можливості припиняються. Якщо люди не розуміють, що ситуація постійно змінюється і ця зміна вимагає нових концептів, принципів, ідей, то їм це розуміння не вкладеш.

Тобто найбільша проблема Конституанти – це проблема конституційних інновацій. Надто велике бажання значної частини громадськості змавпувати існуючі конституції успішних країн Заходу.

У більшості українських інтелектуалів немає установки на концептуалізацію нового у вигляді інновацій. Вони здебільшого не бачать, що світ новий, у них він завжди один і той же.

Якщо нам дана можливість революції в зміненому світі, то це ідеальна ситуація для творчості, для пропозиції нових концептів, для створення такої Конституції, яка дозволить нам отримати інтенсивний розвиток країни на століття.

Але дуже мало людей так мислять. Хочуть переписати чужі зразки і швиденько впровадити закордонний досвід, щоб негайно вже щось від цього отримати.

Потрібно самому мислити, а не тільки вичитувати знання з книжок, оце і вся таємниця. Ті, хто самі мислили і самі вигадували, потім ставали цивілізаційними лідерами – Франція, Сполучені Штати. А ті, хто постійно переписували з чужих книжок, як от більшовицька Росія – ніколи не мали довгострокових шансів для своєї країни.

Важко знайти інтелектуалів, які мислять теоретично, у яких є настанова на створення нових концептів, на описання інновацій, що вже відбулися у світі. Але це потрібно робити.

У України зараз є шанс здобути світове лідерство. Інтелектуали можуть домовитися між собою, але вони не можуть домовитися з представниками креативного класу, тому що в них є онтологічне несприйняття один одного. В цьому проблема.

Чому хтось має описувати ситуацію з соціальними мережами, чому не Україна? Чому хтось має описувати світ розподіленого громадянства, а не Україна? Чому хтось має описувати світ сильної громади, яка обмежує владу держави та корпорацій, а не Україна?
Чому в Європі можуть, в Сполучених Штатах можуть, а ми не можемо? Світ відкритий для всіх, бери аналізуй, дивись уважно, твори інновації та нові концепти, клади поверх цих концептів соціальну організацію і май справу з масштабними процесами самостійно.
Ні, ми не можемо, бо ми можемо лише мавпувати.

Поки ще Україна не вся окупована і вона ще не вся розкололась, поки у нас не зовсім здурів правлячий клас, ми ще можемо це зробити. Ми за крок від катастрофи, але ми маємо шанс.

Проблема у тому, що власні інтереси олігархів і політичних пройдисвітів, які уклали з ними консенсус, не дають змоги Україні рухатися далі.

Якщо ми цей консенсус не зруйнуємо, далі нічого не буде: ні Конституції, ні деокупації, ні реформ. України не буде.

Конституанта можлива лише як справжня – шляхом інноваційних процесів серед самої громадськості.

Тільки така Конституанта має смисл.

Источник