“Президент Порошенко є найслабшою ланкою в конструкції української влади” – політолог
Субота, 02 січня 2016
20:48
“Президент Порошенко є найслабшою ланкою в конструкції української влади” – політолог
Автор: Gazeta.ua
Михайло Басараб
Політолог Михайло Басараб вважає, що внутрішньополітичний конфлікт в українській владі торік був спровокований підписанням мінських домовленостей. Про це він заявив у інтерв’ю для Gazeta.ua.
Основною відправною точкою 2015 року були так звані “Мінські домовленості”, підписані президентом України ще у лютому, – каже фахівець. – Саме підписання нікчемних і недієздатних домовленостей зумовило конфліктність внутрішньої політики упродовж минулого року. Коли Петро Порошенко погодився на запропонований Москвою план урегулювання ситуації на Донбасі, це викликало жорстку критику в українському суспільстві. Зміни до Конституції щодо децентралізації були частиною цього плану. Найбільші суперечки точилися довкола пункту 18 Перехідних положень, який передбачав особливості місцевого самоврядування для окремих районів Донецької і Луганської областей.
Коли президент пропонував реалізуватий цей пункт мінських домовленостей, на Донбасі тривали запеклі бої. Ухвалення змін до Конституції у першому читанні 31 серпня стало кульмінацією гарячої суперечки між президентом і суспільством. У той день від вибуху гранати під стінами парламенту загинули нацгвардійці.
Потім глава держави вирішив вийти з глухого кута й спробував перевести основний вектор невдоволення на уряд і прем’єра. Те, що президент був одним з ініціаторів і натхненників унтиурядової кампанії, у мене нема жодних сумнівів. Досить згадати публічні заяви політиків з найближчого оточення Порошенка. Скажімо, Юрія Луценка та багатьох інших народних депутатів із фракції БПП. Порошенко не зміг приховати свого задоволення, коли буцімто засуджував вчинок Барни. Президенту явно подобалося те, що відбувалося напередодні 11 грудня і у день звіту Яценюка.
Навіщо це було зроблено?
Переводячи вектор суспільного невдоволення на уряд, президент переслідував кілька цілей. По-перше, відвів від себе основний фокус суспільного невдоволення, викликаного мінськими домовленостями. По-друге, прагне сформувати новий уряд на чолі зі своїм прем’єром. Під кінець літа Порошенко увійшов у гостру публічну конфронтацію з патріотичною частиною суспільства. Виступ на Майдані 24 серпня, події під стінами Верховної Ради 31 серпня… Стало очевидно, що президентові варто відвести від себе увагу невдоволеного суспільства.
Одразу після завершення місцевих виборів розпочалася масована антиурядова кампанія. Усі, хто ще недавно атакував президента за Мінські домовленості, тепер почали здобувати електоральні бали на критиці Кабміну. Саакашвілі зіграв роль додаткового каталізатора процесу. Активізувалися агенти російського впливу. У тім числі й українські засоби масової інформації, які пов’язують із Кремлем. Вони почали активно культивувати конфлікт в коридорах української влади. Вважаю, що Путін скористався обставинами й перейшов до наступного етапу війни, розхитуючи Україну зсередини.
Крім Донбасу маємо ще одну незаживлену рану — Крим. Чому не влада вдалася до блокади півострова, а громада?
– Громадянська блокада анексованої автономії також стала наслідком надмірної поступливості української дипломатії перед Кремлем. Протидія агресору, захист кордонів та конституційного ладу — це сфера компетенції президента. Основні важелі знаходяться у руках Порошенка. Саме його вважаю слабкою ланкою української влади у 2015 році. Президент часто намагався відсидітися збоку, не квапився. Як, до прикладу, у питанні санкцій. Уряд підготував санкційний список ще у вересні 2014 року. Президент впровадив його лише у березні 2015-го. Порошенко не став символом боротьби України проти окупанта. У таких обставинах громадськість часто бере ініціативу у свої руки. Так сталося і у випадку громадянської блокади Криму.
Оскільки маємо у владі конфлікт, то чи варто нам очікувати нинішнього року дострокових парламентських чи президентських виборів?
Це нібито витає в повітрі. Ймовірність дочасних парламентських виборів доволі висока. Саме через загострення взаємин у середині коаліції, а також між президентом і урядом. Вибори мали б стати логічним наслідком відставки уряду і розпаду коаліції. Однак дочасними парламентськими виборами швидше за все не закінчиться. Результати соціологічних опитувань свідчать, що у новому парламенті зросте кількість радикалів і популістів, а також збільшиться фракція Опоблоку. Внаслідок дочасних парламентських виборів президент отримає значно менш слухняну Верховну Раду. З такою Радою неминуче постане питання і дочасних виборів президента.
Які наслідки це матиме для держави?
І одні, й інші вибори супроводжуватимуться суспільними протестами, зростанням радикальних і протестних настроїв. Сьогодні дуже багато охочих міняти Конституцію, перезасновувати державу, виголошуються інші небезпечні ідеї. Ми за півкроку від хаосу. Путін і його агентура не сплять. Тож наслідки дочасних виборів й масового невдоволення, яке їх супроводжуватиме, можуть бути непрогнозованими. Зараз держава потребує сильних і відповідальних керівників.
Суспільство дратують не лише незгоди у владі, а насамперед економічна ситуація, зростання цін і тарифів.
Допоки громадяни особисто не відчуватимуть помітних позитивних зрушень, суспільство буде надчутливим до внутрішньополітичних конфліктів. Вони накладатимуться на протестні настрої. Усе це актуалізуватиме кризові сценарії. Щодо діяльності уряду, то це окрема розмова. Через зовнішню агресію Україна втратила п’яту частину економічного потенціалу. 20 відсотків державного бюджету іде на обслуговування війни. Про необхідність підняття цін на газ до ринкових говорили десятиліттями, але ніхто цього не робив. Газ за ринковими цінами не міг сподобатися людям. Утім, уряд застосував компенсаторний механізм — субсидії. Врешті тарифний Майдан, яким лякали Тимошенко і Ляшко, не відбувся. Бо програма субсидій запрацювала. Зарплати і пенсії хоч не встигають за темпом інфляції, втім виплачуються вчасно. Україна нарешті позбавилася газового шантажу з боку Росії. З цього треба було починати на початку нашої незалежності. Розпочалася дія зони вільної торгівлі з ЄС, ми значно менше залежимо від російського ринку, запрацює безвізовий режим з Європою. Загалом, ситуація в економіці нормальна, як для воюючої держави. МВФ та інші кредитори запропонують відчутну фінансову подушку на 2016 рік.
У нас іще є такі великі проблеми як корупція і суддівське свавілля. Як їх вирішити?
Розслідування корупційних злочинів і покарання корупціонерів — це теж сфера компетенції президента, у якого більш ніж достатньо інструментів, аби розпочати вирішення цієї системної проблеми. Цю функцію мають виконати Генпрокуратура, СБУ, Національне антикорупційне бюро, антикорупційна прокуратура. Політичний імпульс правоохоронній машині також повинен задати президент. У 2015 році не розпочався масштабний наступ на корупцію. І це також персональний провал глави держави. Навіть стара система судочинства не стане перепоною, якщо на це буде воля президента.
Похожие записи
Об авторе
