Чому мене почала смішити фраза “Я не дивлюся телевізор”

Від якогось моменту мене почала смішити фраза “Я не дивлюся телевізор”. Людина, яка промовляє це магічне закляття, повідомляє нам, що вона як Хома Брут – окреслює навколо себе невидиме коло, котре не дає телевізійному Вієві зачарувати його своїм поглядом.

Читайте також: Телевізор без “паркету” та джинси

Як здорову альтернативу називають інтернет з його множинністю вибору і нелінійністю наративу. Але іронія в тому, що Вій уже проник всередину кола і, перефразовуючи Іллю Киву, якщо ви не дивитеся телевізор, то це не означає, що телевізор не дивиться вас.

Приблизно 70% відео, які ви переглядаєте тут, в мережі, це телевізійний контент. Рекламники принесли сюди ідею прайм-тайму і тепер вони знають, в який час в якій соцмережі ефективніше постити матеріал. Інтернет, який задумувався як раціональний простір, поступово здався під натиском емоційності, котра традиційно була козирною картою телебачення.

Замість повернутися до читання, в цю омріяну Умбертом Еко “галактику Ґутенберґа”, ми знову опинилися в “галактиці заппінгу”, де безкінечно довго можна скакати між смішними картинками, мемами, котиками, коментами, уривками відео, короткими новинами (але бажано з фоточками) та іншими демотиваторами.

Читайте також: Чому на ТБ так багато “поганих” новин

Телебачення проникло в інтернет і підпорядкувало його своїм правилам. Йому не важливо, що ви не маєте дома цього “ящика” і що ви взагалі так зневажливо називаєте одну з найтехнологічніших сфер сучасного життя. Бо телебачення це не екран перед диваном. Телебачення – це контент. І за свою майже столітню історію воно навчилося бути абсолютно непомітним, але всюдисущим. Як кисень.

Источник