Два слова про російськомовну культуру та про переклади з російської

Ну що там, вентилятор іще крутиться?

Тоді два слова про російськомовну культуру та про переклади з російської. Конкретніше – про думку «Переклади з російської непотрібні, бо більшість населення розуміє російську, а хто не розуміє – той зрозуміє». 

Я опишу, який це має вигляд для мене як від народження українськомовного. Ось є російськомовна (а в жодному разі не російська, бо тут і про імперію, зокрема та переважно, мова) культура. Її багато, там є й геніальні автори, на кшталт Блока чи Чехова. Нею, наприклад, написані надпотужні для своїх галузей праці Жирмунського та Мамардашвілі. Чи були Чехов і Мамардашвілі росіянами, довго думати не треба – але писані їхні твори російською. Культури, створеної російською мовою, – дуже багато. І тільки ідіот може казати, що вся вона безвартісна, Україні як державі ворожа і слід її заборонити (В'ятрович подібного, до речі, й не казав). 

Аналогічне твердження стосується, наприклад, англійськомовної культури. 

Тільки от нюанс: англійська мова на другому місці за поширеністю серед іноземних в Україні. Після російської.

Читайте також: Чому маємо по краплі вичавлювати із себе… Чехова

Переклади з англійської за кількістю найменувань і накладами на першому місці серед усіх перекладних текстів. Переклади з російської… ну, іноді з'являються, назвімо це так. 

Якщо ви не бачите тут парадоксу – що ж, таке буває. Але мене цікавить ось що: чи не здається вам, панове, що подібна політика ставить мені, як людині неросійськомовній (а таких в Україні чимало), нехороший ультиматум: або ти знаєш російську мову й читаєш оригінал, або ти не знаєш російської мови й не читаєш книжки взагалі. Красива ситуація.

Відсутність українського перекладу Джойса довгий час сприймалася як велика проблема й ознака неповноцінності бази перекладених текстів загалом. Не пропустіть ці два слова – «відсутність перекладу». Проте питання про те, чи варто перекладати Булгакова або Достоєвського українською із повільною неминучістю наштовхнеться на «Нічого калічити оригінал!», часто від тих-таки людей, котрі вважають відсутність перекладу Джойса (а він доволі еталонний у сенсі неперекладності) чи Дарвіна українською смертельною хибою та ознакою неповноцінності українськомовної культури перед російськомовною.

Можете назвати мене шовіністом скільки завгодно, але я раз по раз помічаю, що для російськомовних людей (незалежно від їхніх політичних поглядів) культура ділиться на російськомовну й іншу. Нерідко того, що відсутнє в російськомовному культурному середовищі, для них просто не існує і в українськомовному. Ці люди ломляться у відчинені двері, саркастично шукаючи «нормальні українські переклади», «щось дітям почитати» й багато інших речей, не помічаючи, що українською якраз ці речі є. Російською немає.

Читайте також: Природа зневаги й ненависті до української мови в Україні

І так, із цієї перспективи український переклад Достоєвського немислимий. Тому що переклад Достоєвського немислимий для російськомовного культурного поля. Він непотрібен цій культурі, він для неї зайвий. Не тому що Достоєвський недоторканний (адже читають у цілому світі, тобто перекладали), а тому що Достоєвський недоторканний для нас. Ми вторинні щодо його культурного статусу, ми не маємо права на інтерпретацію чи перекодування. Наше розуміння може обмежитися лише «статусним» оригіналом, а людям, які не вважають, що це нормальна ситуація, можна спробувати кинути кісточку аргументу «так це ж краще, що ви багато мов знаєте». Ми зобов'язані визнати вищість російського культурного поля перед українським, якщо хочемо ознайомитися з їхньою літературою. Вічний аргумент «так диктує ринок», без жодної згадки про те, що на цьому конкретному ринку досі діє монополія. Альтернативи переважно не існує.

Але реакція на подібне бажання відмежуватися від культурного поля зовсім – це спосіб принизити тих, хто нам неугодний. І знаєте? Там усі такі православні, що я майже схиляюся до ісламу, як писав Андрухович. Якщо для того, щоб подолати це випадкове бажання наших же співвітчизників, визнаючи Україну рівною іншим країнам, зберігати її при цьому субмісивом російськомовної культури, потрібно цю російськомовну культуру відмежувати повністю – я не вважаю це дорогою ціною. 

Знати багато мов – добре.

Мати змогу читати тексти в оригіналі – добре.

Вказувати іншим, які мови їм слід знати і які саме тексти їм треба читати в оригіналі – культурний фашизм. 

У мене все.

Источник