Чому Шевченко писав листи російською мовою

Середа, 09 березня 2016
15:29

Мова

Історія мови

Чому Шевченко писав листи російською мовою

 
Коментувати
Роздрукувати

Доводиться часто зустрічати “закидон” з боку русомірців на адресу Т.Г.Шевченка, що мовляв він вів щоденник російською, листувався нею ж і деякі свої твори написав на “великом и могучем”. Переконаний, що не лише я зустрічався з подібними “аргументами” на користь Руского Міра,а тому я вирішив перевірити це твердження.

Отож:

Тарас Шевченко. Автопортрет

Если личный дневник, не предназначеный для чужих глаз, Шевченко вел по-русски, на каком языке он думал?

Одразу видно, що людина чула дзвін, та не знає, де він. Шевченко не писав інтимного щоденника, а писав “Журнал”. Такі журнали писало тоді багато людей і розраховувалися ті журнали на майбутні публікації. Щось схоже на теперішні комп’ютерні ЖЖ.

Журнал французькою “дневник”. Цей щоденник був записами для майбутньої публікації.

Письма Шевченко писал по-русски.

Українсько- і російськомовні листи Шевченка мають різних адресатів

До своїх рідних (до Микити й Варфоломія Шевченків), до друзів (зокрема, до художника Ф.Ткаченка, з яким колись квартирував разом у Петербурзі), до українських письменників (Г.Квітки-Основ’яненка, П.Куліша, Я.Кухаренка, Марка Вовчка), до видатного актора М.Щепкіна, до дослідників української історії й збирачів фольклору М.Костомарова, М.Максимовича (і М.С.Максимович — дружини вченого), М.Цертелєва та ін. поет звертався тільки по-українському.

Російською мовою поет писав листи до офіційних осіб, до керівництва Петербурзької академії мистецтв, до російських письменників О.Плещеєва, В.Жуковського, С.Аксакова, петербурзького художника-портретиста М.Осипова.

Тільки по-російському написані його листи до Рєпніної.

Російською мовою листувався він і з друзями-поляками, хоч висловлював жаль, що не пише по-польському

Зразок. 1840-го року Шевченко так відписує братові: “Брате Микито, треба б тебе полаяти за те, що я твого письма не второпаю: чорт-зна по-якому ти його скомпонував – ні по-нашому, ні по-московському, ні се, ні те…”.

Окремо просто необхідно відзначити розгром Кирило-Мефодієвського товариства у 1847 році й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова й інших.

Отже, все, що залишається сказати доморощеним русомірцам-малоросам:

Якби ви вчились так, як треба,
то й мудрость би була своя”.

Це Шевченко про вас.

До вашого відома. 1842 року в листі до свого знайомого Якова Кухаренка Тарас Шевченко був недвозначним: “Переписав оце свою “Слепую” та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом”.

А через п’ять років 33-річний поет написав передмову до другого видання “Кобзаря”, яке так і не побачило світ через арешт Тараса Шевченка та його однодумців у справі Кирило-Мефодіївського братства. “Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі – всі дрюкують, – пише він, – а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо?”

Чи не нагадує образ “іноплеменних журналістів” тодішніх, та й теперішніх великодержавних російських писак?

Не щадить Шевченко й своїх земляків, для яких придумав геніальний неологізм “Кирпи-гнучкошиєнки”: “Проміняли свою добру рідну матір – на п’яницю непотребную, а в придаток ще і -въ додали… А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово”.

Як бачимо, і тут Шевченкові слова точні й, на жаль, актуальні. Йому достатньо однієї букви й одного твердого знаку – “въ” – щоб показати політику русифікації, яку тоді проводила московська влада, незалежно від того, як вона називалася…

ДО ТЕМИ:

Чому Тарас Шевченко вів російською щоденник?

Радикальна філологія

Источник